“Доки не буде виправлена кривда, завдана українцям, доти неможливий справді міжнародний спокій“
(Кароль Гавлічек-Боровський,чеський письменник)
Словосполучення “українське питання” вперше у 1905 році використав Михайло Грушевський у назві однойменної статті, де обґрунтував важливість здобуття Україною незалежності з точки зору історичного та природного права українського народу на суверенність. Надалі цим терміном у наукових та публіцистичних працях позначають тему здобуття українцями власної держави.
На перший погляд, може здатись, що “українське питання” втілено у 1991 році після проголошення незалежності України від Росії. Але насправді так виглядає лише назовні. Маємо усі атрибути державності – власні назву країни, кордони, герб, прапор, гімн, грошову одиницю, конституцію, державну мову, органи влади тощо. Та зсередини суспільний організм держави досі належно не просякнутий українським духом й надалі значною мірою перебуває під впливом т.зв. “руского міра”.
Передусім “рускій мір” – це “рускій язик”. Недарма росіяни стверджують, що Росія закінчується там, де закінчується російська мова. Згідно з переписом 2001 року в Україні російську мову рідною визнало 29,6 % населення, зокрема, таких більшість серед росіян – 95,9%, греків – 88,5%, євреїв – 83,0%, німців – 64,7%, білорусів – 62,5%, татар – 58,7% та грузинів – 54,4%. Тобто, саме ця група національних меншин в Україні віддає перевагу російській мові, а отже виступає оплотом “руского міра”.
Натомість українську мову, за згаданим переписом, вважають рідною 67,5% населення України, зокрема, таких більшість серед українців – 85,2% і поляків – 71,0%. Тобто, саме ці дві національності віддають перевагу українській мові й значною мірою забезпечують українську суть держави.
Є ще й третя, не чисельна група національних меншин – 2.9% населення України, які рідною вважають не українську і не російську мови, а переважно мову своєї національності. Такі є поміж: угорців – 95,4%, кримських татар – 92,0%, румунів – 91,7%, гагаузів – 71,5%, молдаван – 71,0%, болгар – 64,2%, азербайджанців – 53,0% та вірмен – 50,4%. Ця група в українсько-російському протистоянні швидше за все обстоюватиме власні інтереси.
Отож, знаючи національність людини, можна з великою ймовірністю визначити її мовні орієнтири, а значить і прихильність, упередженість або байдужість до української державності.
Але як розпізнати національність людини, адже з 1992 року нащадки колонізаторів в Україні потурбувались про вилучення відповідної графи з офіційних документів? Єдиним способом для цього може послужити дослідження етимології прізвища, іноді імені чи по батькові особи. Скажімо, для українців є характерними прізвища, які закінчуються суфіксами -енко (-єнко), -ук (-юк), а для росіян – ов (-єв) чи -ін, -іх тощо. Звісно, є винятки, які лише підтверджують правило. З історії знаємо ряд визначних українців (Драгоманов, Костомаров, Донцов, Єфремов) з російськими прізвищами, які їм нав’язав московський царат. Сьогодні ж кожен, хто хоче позбутися московських впливів, може за власним бажанням змінити своє прізвище.
Згідно з тим же переписом населення в Україні проживає: 77,8% українців, 17,3% росіян, 0,6% білорусів, по 0,5% молдаван і кримських татар, 0,4% болгар, по 0,3% угорців, румунів і поляків, по 0,2% євреїв, вірменів, греків і татар, по 0,1% циган, азербайджанців, грузинів, німців, гагаузів тощо. Попри те, що в переписі населення зафіксовано аж 130 національностей, Україну ніяк не можна вважати багатонаціональною, оскільки кількість українців перевищує 2/3 (67%), а така держава за міжнародними оцінками вважається моноетнічною.
Водночас у всіх гілках державної влади в Україні національний склад керівних органів суттєво відрізняється від середньо статистичного не на користь українців, а саме:
Президентська влада. Президент України В.Зеленський – єврей. Керівник ОПУ А.Єрмак – єврей, заступники керівника ОПУ О.Дніпров, А.Смірнов, О.Татаров – росіяни, Р.Шурма – єврей, прессекретар Президента С.Никифоров – росіянин.
Виконавча влада. Прем’єр-міністр Д.Шмигаль – єврей. Віцепрем’єр-міністри: О.Стефанішина, О.Кубраков – росіяни, В.Федоров – єврей, міністри: О.Немчинов, О.Камишін, Ю.Лапутіна – росіяни, Г.Галущенко, В.Гутцайт, О.Резніков – євреї. З 22 членів уряду – лише 12 українці (55%).
Законодавча влада. Голови фракцій: “Слуга народу” Д.Арахамія – грузин, “Європейська солідарність” А.Герасимов, партії “Голос” О.Устінова, “Відновлення України” М.Єфімов – росіяни, ВО “Батьківщина” Ю.Тимошенко, “Платформа за життя та мир” (кол. ОПЗЖ) Ю.Бойко, “Довіра” О.Кулініч – євреї. З 8 голів фракцій – лише 1 українець (13%). Голови комітетів: О.Гайду, Н.Шуфрич – угорці, А.Радіна, М.Потураєв, А.Кожем’якін, Д.Маслов, Г.Третьякова, Ю.Кісєль, Д.Гетманцев – росіяни, Є.Гєллєр, М.Радуцький, С.Іонушас – євреї. З 23 голів комітетів лише 11 українці (48%).
Судова влада. Голови Конституційного суду Ю.Баулін, Верховного суду В.Князєв – росіяни. З 17 членів Вищої Ради правосуддя – 6 росіяни (Д.Лук’янов, В.Князєв, Ю.Бокова, С.Бурлаков, О.Попікова, В.Селіхов).
Така національна кадрова політика є грубим порушенням Ст. 24 Конституції України, де зазначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи, є рівними перед законом, й не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками етнічного походження. Чому ж українців обмежують, а, скажімо, євреям, які складають в Україні лише 0,2% населення, надають привілеї в отриманні державних посад?
У час російсько-української війни взагалі є державним злочином проти основ національної безпеки призначати в Україні на будь-які керівні посади росіян за національністю. Невже не достатньо фактів, які підтверджують, що серед колаборантів переважають саме росіяни з українськими паспортами? Але обмеження прав потенційних симпатиків ворога є загальноприйнятим правилом під час війни. Відомо ж, що під час Другої світової війни американці ізолювали японців-громадян США, а в СРСР відправили в концтабори всіх німців – радянських громадян і навіть ліквідували Автономну республіку Німців Поволжя.
Судячи зі всього влада в Україні й не думає будувати українську державу, а готує нашу територію під “Новоросію” і “Небесний Єрусалим”.
Недарма творець “українського питання” Михайло Грушевський писав: “Біда України в тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна”. Завдання нинішнього покоління виправити цю історичну помилку! І завжди слід пам’ятати слова І.Франка: “Все, що йде поза рами Нації, се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими вселюдськими фразами покрити своє духовне відчуження від рідної Нації”.
Ростислав Новоженець
