Навіть у час всезагальної інформаційної доступності, соціальних мереж і засилля маркетингових технологій далеко не всі знають про ботанічний сад у Кременці. А це місце, поміж тим, приваблює особливою атмосферою, багатством природних ландшафтів, красою і затишком.
До всього цього віднедавна додалася нотка оригінальної творчості скульптора-різьбяра Василя Петровського, в роботах якого зовнішня експресія поєднується з глибоким внутрішнім наповненням, а прості, непретензійні форми і образи виявляють потужні філософсько-етичні сенси. Поговорили з паном Василем про життя і творчість, реалізовані проєкти й задуми, про місію сучасного мистецтва.
Пан Василь розповідає, що співпраця з Кременецьким ботанічним садом розпочалась іще перед карантином, коли він половину свого часу проводив у Німеччині. За кордоном була хороша робота, але Кременець дозолив вийти на новий етап творчого зростання. Спершу це було на безкоштовній основі — як своєрідний волонтерський проєкт, але згодом переросло у плідне і багатовимірне партнерство. Одним із перших витворів, вирізьблених для ботсаду, стала улюблена вже тепер кременчанами і гостями міста лавка-«борсучок». Поступово стало зрозуміло, що ці точкові речі можуть працювати системно, у напрямку створення і просування бренду «Кременецький ботанічний сад».
Портал між світами
Як відзначає митець, ідея створення галереї скульптур у ботанічному саду виникла органічно, а от назви спершу не було. В той час він якраз активно працював над підготовкою першої виставки, що відбулась у Кременецькому ботанічному саду, напрацьовував доробок, осмислював і продумував певний концепт. І раптом прийшла назва для проєкту — «Відкритий портал». Звісно, тут є велика частка містицизму, якихось навіть кінематографічних алюзій, але насамперед «Відкритий портал» — це про перехід між узвичаєною повсякденністю і тоншими, нематеріальними площинами, чимсь, що можна осягнути радше інтуїтивно, відчути на духовному рівні.
Скульптури, які представлені у галереї, несуть особливе смислове навантаження — вони, здебільшого, досить абстрактні, що змушує візіонера замислитися, залучає його у творчу взаємодію з автором. Цікавою родзинкою, додатковим «контентом» є тексти, котрі супроводжують кожну зі скульптур. Їх автор пише сам, і, як відзначає, тут немає випадковостей, усе мусить визріти, дочекатися свого моменту, сформуватися в єдиний, цілісний продукт.
Важливо ставити перед собою глобальні цілі
Пан Василь — ентузіаст маркетингового (у хорошому сенсі) просування Кременецького ботанічного саду, закоханий у рідне місто, в українську землю й культуру. Це відчувається в усьому — в його роботах, текстах, у спілкуванні. Як відзначає скульптор, одним з актуальних завдань для нього є покращення туристичної привабливості Кременця — хоча донедавна він і не мислив подібними категоріями. Проте його діяльність у цьому напрямку не залишилася непоміченою — зокрема, Василь Петровський нещодавно отримав міжнародну премію «Всесвітній орден культурної дипломатії». Митець наголошує, що всі ми робимо маленькі справи, але якщо рухатися в правильному напрямку і прикласти достатньо зусиль, то можна досягти цілком видимого результату.
Пан Василь каже: «В Німеччині, наприклад, на тебе дивляться не як на окрему людину, а як на представника якоїсь культури». Це дуже відповідально насправді — бути українським митцем і репрезентувати таким чином нашу країну світовій спільноті.
Персонаж для ботанічного саду
Василь Петровський зазначив, що в рамках роботи над проєктом «Відкритий портал» виникло завдання створити якусь концептуальну скульптуру, ключового персонажа всієї локації. Разом із тим, залишався момент певної атракційності, привабливості для авдиторії відвідувачів. Під час творчого пошуку митець звернувся до історії — адже Кременецький ботанічний сад постав на місці монастирського саду ченців-єзуїтів, котрі вирощували там лікарські рослини. Так і виник образ літнього чоловіка у стилізованому чернечому вбранні. Не відразу, але він отримав просте, а разом з тим, дуже символічне ім’я «Василь». Це — не пряма відсилка до біографізму, а, скоріше, якась спроба сформулювати суть авторського творчого методу, передати оцю умовну грань поміж осяжним, матеріальним і більш тонким, позасвітнім.
Цікавий момент — у процесі створення «Василя» митець намагався надати йому виразно гіпертрофованих рис: великі вуха, перебільшено гачкуватий ніс… Проте так чи інакше, у всій постаті, в обличчі скульптури вгадується певний автопортрет, про що говорять і поціновувачі творчості кременецького різьбяра. Проте пан Василь уточняє: «Це не стільки я, скільки — мій батько». Взагалі, оцей акцент на спадковості, пошуку власного коріння, підкреслення автентики є притаманними творчості пана Петровського. Як він сам каже, в його роботах часто помічають виразно український контекст, національний колорит, хоча тут і немає місця для якоїсь зужитої «шароварщини», банального кітчу.
Директор Кременецького ботанічного саду Антоніна Миколаївна Ліснічук відзначила, що співпраця зі скульптором — важливий елемент еколого-просвітницького напрямку діяльності установи. Цікаво, що галерея скульптур поповнюється, викликає інтерес відвідувачів. Торік тут встановили скульптуру «На контрасті» — це білий стовп, зверху на якому всівся чорний ворон. Скульптура відображає реальність війни, трагічних подій, які ми переживаємо — але, попри все, поруч із чорним завжди йде біле, надія залишається.
Пані Антоніна розповідає: «У нашому саду є давніша скульптура — Лісовичок, роботи місцевого майстра Ніла Зварунчика. Скульптура встановлена в дуже гарному місці, вона полюбилася гостям саду. Навіть виникла традиція залишати біля Лісовичка якісь кошти — на удачу, як-то кажуть, або щоб повернутися сюди знову. Тож ми вирішили, що наш Василь продовжить цю традицію — в руках скульптури буде спеціальна скринька для пожертв з написом «На науку». Так відвідувачі зможуть долучитися до наших культурно-просвітницьких проєктів, зробити свій внесок у розвиток саду».
«Це дуже круто, що я не зійшов з дистанції»
Дерево — матеріал живий, приємний для роботи, але і вибагливий. Сучасні митці обирають його не так часто, — а дарма. Василь Петровський каже, що техніка виконання прийшла до нього сама, разом із бажанням творити трохи провокативно, «хуліганити», змушувати людей мислити самостійно, шукати власні трактування для тих чи інших мистецьких рішень.
Як відзначає митець, у Німеччині він суттєво виріс власне у плані техніки, набув професійного досвіду. Наприклад, навчився по-справжньому бачити і помічати цінність простих, але виконаних зі смаком, сучасних речей — адже пан Василь за освітою — дизайнер, і завжди шукає можливість поєднати ужитковий, практичний аспект власних витворів із глибшим, концептуальним навантаженням. Утім, по-справжньому він розкрив свій потенціал лише тут, у Кременці. «Якщо я ще повернуся в Німеччину, — каже Василь Петровський, — то це буде абсолютно інший Василь, новий, цікавіший. Я навчився працювати системно, в рамках цілісних проєктів. У мене є ціль, уміння, нестандартний підхід. Усе, чого я прагну — використати знання, які передали нам предки, подолати стереотипи сприйняття, пояснити своїй аудиторії, як це — відчувати себе українцем сьогодні».
Уляна Галич.
Газета “Вільне життя +”
