Христос народився!
Коли ми минулого року відзначали свято Різдва Христового, то навіть не думали, що лише за півтора місяця всі українці відчують жахи війни. Так, усі знали, що десь далеко на сході нашої держави відбувається російська окупація української землі, але ніхто не думав, що війна пошириться на всю територію України, що кожен регіон і кожна область вже не з новин, а на власному досвіді дізнаються, що таке обстріли та руйнування. Ми перестали почуватися в безпеці будь-де, багато хто нарешті зрозумів, що путінським окупантам потрібні не Крим та Донбас, а поневолення і подальше знищення України та її нації. Багато людей були змушені покинути свої оселі, виїхати в інші регіони або навіть за кордон. І дехто з християн, обурюючись з приводу цих бід і нещасть, починає нарікати вголос або в серці не тільки на ворога, а й на Господа, кажучи: «Чому Бог це допустив? Чому Він не зупинить цю війну? Чому Він не припинить наші страждання?»
Щоб відповісти на ці запитання, згадаймо обставини земного народження Христа Спасителя. Коли Пресвята Богородиця прийшла до Віфлеєму, щоб там народити Сина Божого, то оселилась у вертепі, «бо не було їм місця в гостиниці» (Лк. 2: 7). Коли Немовля Ісус народився, то невдовзі був змушений, разом зі Своєю Матір’ю, тікати в Єгипет, бо Ірод постановив вбити Його за будь-яку ціну і не зупинився перед знищенням по всій околиці тисяч невинних дітей (Мф. 2: 13-15). І лише через декілька років, вже після смерті Ірода, Христос повернувся в землю Ізраїльську, щоб там зростати і готуватися вийти на проповідь (Мф. 2: 19-21). Таким чином, за кілька років життя Младенець Ісус Христос пережив і життя без власного дому, і загрозу смерті, і вигнання з рідного краю. Чому ж Він, як Бог, не міг уникнути таких страждань? Чому Він їх допустив? Може, Він не всесильний, якщо і Сам терпів такі нещастя у Своєму земному житті?
Протягом життя людина часто терпить страждання, бо вони є наслідком гріха, який постійно є в нашому житті. Від самого порушення найпершої Божої заповіді гріх приводить людину до страждань і скорбот і, зрештою, до смерті. Христос «принизив Себе Самого, прийнявши образ раба, зробившись подібним до людей» (Флп. 2: 7), тому розділив з усім людством і скорботи, і страждання, і хресну смерть. Проте ці спільні страждання не означають, що Христос був безсилий їх уникнути. Він добровільно взяв на Себе нашу природу, щоб нас спасти та привести до Царства Небесного.
Але цим єднання Христа з людьми не обмежилось. Він, будучи Богом, а отже і Любов’ю, постійно з нами, по всі дні нашого життя, у радості і в горі, коли ми пам’ятаємо про Нього і коли забуваємо. Він, взявши на Себе наші гріхи, розділив і наші страждання, щоб людям легше було їх переносити. Він, перетерпівши життя без дому, перебуває з тими, хто був змушений залишити свої домівки. Його намагалися вбити – і Він разом з тими, чиє життя постійно в небезпеці через обстріли та бойові дії. Христос був змушений провести роки за межами рідної землі – і Він з тими, хто через війну далеко від рідного дому. Господь завжди сповіщав людям та відстоював Істину, тому нині Він з тими, хто бореться за істинну свободу та краще майбутнє рідної землі й свого народу – з нашими українськими воїнами, волонтерами, всіма небайдужими людьми. Тому кожен українець, до якої Церкви чи конфесії не належав би, перебуває під Божим покровом і благословенням, коли терпить страждання та нещастя від російської агресії.
Чому ж Господь не зупинить цю війну і страждання українського народу? Найперше тому, що Бог не виконує наші бажання. Він робить не те, що ми хочемо, а те, що корисно для спасіння нашої душі. Крім того, Бог часто творить великі справи і чудеса руками людей, які вірять в Нього і живуть за Його заповідями. Саме в таких умовах ми вчимося переборювати свою байдужість і по-справжньому дбати про наших ближніх, допомагати знедоленим і тим, хто терпить більші страждання, ніж ми самі. Ми вчимося об’єднуватись і в молитві і в праці на благо народу. Ми вчимося не нарікати на труднощі, а терпляче їх долати і змінювати своє життя і життя інших людей на краще. Бог хоче, щоб ми були достойні бути українцями, мати Українську державу та Помісну Українську Церкву. Христос вчить нас бути християнами, бо саме в любові до Бога і до ближніх ми стаємо на шлях спасіння. І коли ми навчимося цієї любові, коли об’єднаємо наші зусилля заради Бога і України, яких ми навчились любити, тоді прийде перемога, а з нею і мир.
У ці дні, коли, незважаючи на важкі часи, які ми переживаємо через війну, ми все одно, як православні християни, святкуємо Різдво Христове, щиро вітаю зі святом духовенство Тернопільської єпархії та бажаю Божого благословення у служінні для користі Помісної Церкви та українського народу. Вітаю місцеву владу та бажаю, щоб Господь благословляв ваші зусилля, спрямовані на підтримку людей, допомогу в подоланні важких обставин, в яких сьогодні через війну вони перебувають. Вітаю наших захисників, воїнів, волонтерів та всіх небайдужих людей, котрі в цей нелегкий час, ризикуючи життям, боронять наш народ від жорстокості та підступу окупанта, звільняють від нього українські міста і села та допомагають відновлювати там життя. Вітаю українську молодь і бажаю духовного та інтелектуального зростання на засадах любові до Бога та України. Вітаю всіх православних християн нашої області і бажаю, щоб Господь захистив нас від всякого зла і приніс якнайшвидше перемогу та мир Україні.
Нехай Господь, що народився в убогій Віфлеємській печері заради спасіння всього людства, дарує і нам сили пережити ці важкі часи війни і стати кращими через творення добра нашим ближнім. Амінь.
Христос народився, славімо Його!
Нестор,
архієпископ Тернопільський і Кременецький
