«У вертепі оселився ти, Христе Боже, ясла тебе прийняли, пастухи й царі тобі поклонилися. Тоді здійснилося провіщення пророче, і ангельські сили здивувались, виспівуючи і промовляючи: Слава приходові твоєму, єдиний Чоловіколюбче» (cтихира утрені Різдва Христового)
Христос рождається!
У цю світлосяйну Різдвяну ніч, коли народжується Божий Син, усі ми стаємо свідками величної Божої таємниці, що відбувається у вифлеємській стаєнці. Бажаючи виявити своє співчуття до людини, що знаходиться у поневоленні первородного гріха, Бог посилає у світ Свого Сина. Його прихід пов’язаний з бажанням Бога звільнити людство від наслідків цього гріха: «Прийшов днесь із небес, щоб спасти люд свій увесь», – оспівує цей прихід у світ Божого Сина наша українська коляда.
Цей Божий задум потребував немало часу. Бог у своєму промислі терпеливо та довго очікує слушного моменту, щоби з’явитися на землі серед людей. Його очікували цілі покоління праведників та пророків, яким Бог звістив про свій намір з’явитися на землі, ставши правдивою людиною. Святий апостол Павло описує прихід Бога на землю і Його ціль такими словами: «Коли ж прийшла повнота часу, Бог послав Свого Сина, Який народився від жінки і був під Законом, щоб викупити тих, які під законом, щоб ми прийняли усиновлення» (Гал 4, 4-5).
Бог довіряє себе людям. Він довіряє свого Сина Святій Родині. Марія та Йосиф є прикладом віри та прийняття Божої волі. Вони, хоч і мають обмежені можливості, проте сміливо приймають Боже втручання у власне життя. Марія та Йосиф піклуються про Христа, заради його порятунку стають вигнанцями, втікаючи до Єгипту. Там, де бракує їхніх власних сил, на допомогу приходить сам Господь Бог, через свого посланця з’являючись у сні Йосифові. Бог не опускає їх з-під своєї опіки в час їхніх найтяжчих випробувань.
Аби з’явитися серед людей, Бог обирає дивне неочікуване місце та дивний час. Він приходить серед мороку темної холодної ночі у пустинній безлюдній місцевості. Христос народжується у холодній стаєнці, яка є прихистком для тварин. Божа всемогутність об’являється у місці убогості та безсилля. Не знаходиться для Святої Родини місця у заїзді – місці, де мешкають люди у звичайних зручних умовах. Обираючи оселю для тварин – стаєнку, Бог, немовби хоче сказати нам, що Він завжди там, де убогість та нестача, там, де непевність, серед тих, хто терпить. Він той, хто розділяє їхнє терпіння. Зрештою, саме місце для нього не є важливе – важливою є лише людина. Він може народитися у звичайному помешканні української родини, що переживає скруту та весь тягар воєнного лихоліття, на згарищі поруйнованих війною міст, у сирому солдатському окопі.
Та, незважаючи на свою скромність, вифлеємська стаєнка стає місцем, яка об’єднує. Вона об’єднує небо та землю – ангелів, людей і тварин – усе творіння Боже. Ангели, котрі з’являються пастушкам, звіщають їм радісну вістку про народження Спасителя, що відбувається поруч. Вифлеємська зоря своїм сяйвом приводить до стаєнки східних мудреців. Усі вони, об’єднавшись з Новонародженим, Марією та Йосифом, стають учасниками цього таїнства. Всіх їх об’єднує спільна радість.
Дорогі брати і сестри! У різдвяну ніч ця стаєнка об’єднує весь український народ, що веде спільну боротьбу проти кривавого агресора, який загрожує самому нашому існуванню, безжально і цинічно воюючи з мирними людьми, з жінками та дітьми. Нехай новонароджений Христос кріпить нашу єдність та дух перемоги, бо від його благословення і нашої єдності сьогодні залежить існування українського народу. Пам’ятаймо, що у цій виснажливій боротьбі найважливішим є не те, проти кого чи проти чого ми воюємо, а за кого і за що. Ми воюємо за Україну, за дітей, за жінок, за майбутнє, за свободу, за людську гідність, за життя. Всіма цими дарами Господь наділив наш народ і їх ми захищаємо у цій боротьбі.
Сьогодні хочу подякувати усім нашим воїнам, які мужньо обороняють Україну ціною надлюдських зусиль, наражаючи на небезпеку власне життя. Нехай Господь збереже кожного із них неушкодженим. Нехай новонароджений Христос принесе радість у сім’ї наших військових, що не побачать цього року своїх родин за святковим столом. Єднаюся у молитві з особами, котрі втратили рідних, близькі яких у полоні, з внутрішньопереміщеними, що відчули біль, завданий війною. З усіма українцями та українками, котрі опинилися на чужині. Всі ми – єдина українська родина, де б ми не знаходилися.
Щирі слова подяки належать нашим священникам-капеланам, які регулярно відвідують воїнів на передових рубежах. Дякую волонтерам, що повсякчасно трудяться, аби підтримати наше військо, і тим, що працюють тут, на Тернопільщині, для опіки та забезпечення внутрішньо переміщених осіб. Особливо складаю подяку жертводавцям, які підтримують ініціативи наших волонтерів.
Улюблені у Христі! Нехай новонароджений Спаситель, що приходить, аби знищити гріх та зло у світі, принесе мир кожному українцю та українці. Нехай Він дарує довгоочікуваний мир усій нашій багатостраждальній Україні, а Вифлеємська зоря, що звіщає світові Христа, осяє своїм радісним світлом сутінки нашого життя.
«До Вифлеєму спішім всі нині, Бога вітаймо в бідній дитині».
Христос рождається! Славімо Його!
Кир Василій Семенюк,
архиєпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський УГКЦ
