Статистика свідчить: найпоширеніша книга на Землі – Біблія. Щодня мільйони людей шукають у ній відповіді на духовні питання. Одним з таких питань сьогодні стала річ, здавалося б, далека від основних біблійних тем і зовсім недуховна, – гроші. Про гроші у зв’язку з Біблією міркує багато хто. Одні з трепетом і поклонінням: «Гроші – благословення Боже», інші з неприязню і гнівом: «Гроші – породження пекла». Треті бачать суперечливий клубок проблем, пов’язаних із роллю грошей у житті людства, і шукають відповіді на ці проблеми в рядках біблійних книг.
Біблійне ставлення до грошей різнобічне. І ті, хто гроші прославляє, і ті, хто проклинає їх, можуть знайти підтвердження своїй думці у біблійних текстах Старого і Нового Завіту. Чи не означає це, що Біблія суперечить сама собі? Зовсім ні! Вся річ у тім, що духовні істини багатогранні. Ця багатогранність ледь вміщується в обмежений людський розум. Багато людей, уловивши лише одну грань духовної істини, думають, що охопили вже всю істину, і намагаються заперечувати інші її сторони, приймаючи їх за помилки. Звідси палкі суперечки, що доходять до взаємної неприязні, до ненависті, до звинувачень в єресі. Варто згадати, що слово «єресь» походить від грецького дієслова, що означає «відбирати, обмежувати, звужувати», тому «єретик» можна перекласти як «обмежена людина». Парадоксально, але саме обмежені люди найчастіше звинувачують інших в єресі. Якщо ж ми не хочемо бути обмеженими людьми, не хочемо відступити від повноти духовної істини, то слід прагнути зрозуміти всі її грані, а не поспішати звинувачувати в єресі інших.
Біблія говорить про гроші в найрізноманітніших контекстах. Це закони про власність, купівлю товарів, збір грошей на ремонт храму, допомогу бідним, податки та ін. Згадуються навіть конкретні грошові одиниці: сикль, мина, талант, драхма, дідрахма, статир, динарій, асарій, лепта… У зв’язку з грошима у найрізноманітніших ситуаціях розкриваються і дія Бога у світі, і людські чесноти, і людський гріх.
Але головна тема грошей у Біблії – це тема людського багатства і бідності. Які ж головні грані духовної істини відкриваються нам, коли Старий або Новий Завіт згадують про багатство?
По-перше, Біблія визнає, що багатство може бути певним благом. У ній прославляється заможність благочестивих людей в ізраїльській історії: Давида, Іосафата, Єзекії, Іова після його випробування та ін. Про матеріальне благополуччя Авраама, Ісаака, Якова говориться як про нагороду, послану Богом. У Старому Завіті відзначаються позитивні сторони багатства, те, що воно дає свободу і незалежність, дозволяє допомагати іншим людям, припускає наявність цінних людських якостей: діяльності, кмітливості, сміливості, стриманості, уміння та ін. Матеріальним достатком хваляться коліна ізраїльські.
По-друге, Біблія розмежовує багатство праведне і неправедне. Неправедним виявляється не лише багатство, придбане нечесним шляхом, але і таке, що означає збагачення невеликої групи привілейованих людей ціною бідності усіх інших: «Горе вам, хто приєднує дім до дому, хто приєднує поле до поля, так що іншим не залишається місця, начебто ви одні оселені на землі» (Іс. 5:8). Суворим застереженням усім багатим, які забуло про допомогу бідним, звучить розповідь Христова: «Один чоловік був багатий, одягався в порфиру і висон і щодня розкішно бенкетував. Був же один убогий на ім’я Лазар, що лежав біля воріт його весь у струпах і бажав насититися крихтами, що падали зі столу багача; пси, приходячи, лизали струпи його. Прийшло вмерти вбогому, і віднесений був ангелами на лоно Авраамове. Помер же і багатий, і поховали його. І в пеклі, будучи в муках, він підняв очі свої, побачив здалеку Авраама і Лазаря на лоні його. І, голосно закричавши, сказав: отче Аврааме, змилосердься наді мною і пошли Лазаря, нехай умочить кінець пальця свого у воду та прохолодить язик мій, бо я мучусь у полум’ї цьому. Але Авраам сказав: чадо! Згадай, що ти одержав уже блага твої за життя твого, а Лазар – тільки зло; отже, тепер він тут тішиться, а ти страждаєш. І, крім усього того, між нами і вами утверджена велика безодня, так що ті, які хочуть перейти звідси до вас, не зможуть, так само звідти до нас не переходять» (Лк 16:19-26).
По-третє, Біблія показує, що багатство є благо відносне і другорядне. Вона нагадує, що не все на світі можна купити, наприклад, позбавлення від смерті і любов. І, звичайно ж, не придбаєш за гроші благодать Божу. Є блага вищі, ніж багатство. У Старому Завіті в якості таких благ згадуються і мудрість, і душевний мир, і добре ім’я, і здоров’я, і праведність. Але яке благо найвище? Біблія відповідає: вище благо для людини – Бог, Котрий найбільш повно відкрився людям у боголюдині Ісусі Христі. Коли це корисне, Бог у змозі з надлишком послати людині матеріальні блага. Навіть у бідності християнин перебуває в кращому становищі, ніж безбожник. І відбувається це не лише тому, що християнин сподівається на райське блаженство. Близькість до Бога допомагає долати всі земні знегоди і робить християн безмежно багатими духовно. «Як сумні, але завжди радіємо; як бідні, але багатьох збагачуємо; як ті‚ що нічого не мають, але всім володіємо» – свідчить апостол Павло (2Кор. 6:10). Людина ж, позбавлена Божої любові, виявляється неповноцінною і кінець кінцем нещасною, навіть якщо володіє незліченими матеріальними благами.
По-четверте, Біблія підкреслює оманливість і небезпеку багатства. Неодноразово вона викриває нечестивих багатіїв, які сподіваючись на своє багатство, вважають, що можуть обходитися без Бога. Їх власне нечестя стає пасткою. «Той, хто надіється на багатство своє, упаде» (Притч. 11:28). Христос попереджає про неможливість спрямовуватися одночасно до Бога і багатства – мамони: «Ніхто не може двом господарям служити: бо або одного полюбить, а другого буде ненавидіти; або одного триматиметься, а другим знехтує. Не можете служити Богові й мамоні» (Мф 6:24).
Протилежність багатству – бідність. Біблійний погляд на бідність також багатогранний. Оповідачі, пророки і мудреці, які писали біблійні книги, не ідеалізують бідність і прямо вказують, що нерідко убогість приходить до людини як наслідок її вад: безініціативності, ліні, розпусти. «Лінивці бувають убогі, а працелюбні, здобувають багатство» (Притч. 11:16). Але було б помилкою уявити, що Біблія засуджує всяку бідність або ставиться до неї зі зневажливою байдужістю. У текстах Старого і Нового Завіту звучить наполегливий заклик до співчуття і допомоги бідним, особливо тих, чия убогість безвинна і є результатом чужого гріха, хвороби чи інших несприятливих обставин життя. «А хто має достатки на світі, але, коли бачить брата свого в нужді, зачиняє від нього своє серце, то як може перебувати в такому любов Божа?» (1Ін. 3:17).
Старий Завіт наводить молитву Агура, який збагнув, що і багатство і бідність небезпечні для людини: «Убогости і багатства не давай мені, годуй мене насущним хлібом, щоб, переситившись, я не зрікся Тебе і не сказав: “хто Господь?” і щоб, зубожівши, не став красти» (Притч. 30:8,9).
У той же час у Біблії можна знайти заклики до добровільної бідності заради служіння Богові, хоча немає підстав вважати, що цей заклик звернений до всіх людей у рівній мірі. «Коли хочеш бути досконалим, піди продай добро твоє і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; і приходь та йди слідом за Мною», – каже Ісус багатому юнакові (Мф. 19:21). Якби в юнака були дружина і діти, то, думається, заклик продати і роздати все майно до нього не був би звернений.
У свідомості деяких людей тема багатства і бідності виявляється пов’язана з проблемою походження зла. Чи можна щось називати неправедним, гріховним, злим? Чи існує зло насправді, чи воно тільки ілюзія? Найбільш відома відповідь біблійного богослов’я на це питання полягає в наступному. Зло, на жаль, не ілюзія. Але Бог зла не творив. Він тільки дарував людям і ангелам свободу прийняти чи відкинути дар добра. Зло – результат відмови від добра. Світ влаштований так, що зло неминуче загине, але цей час для нас ще не настав. Тому можна і треба протиставляти гріх і чесноти, розрізняти багатство праведне і неправедне, пам’ятати і про Царство Боже і про пекельні муки.
Тема багатства і бідності в Біблії впритул змикається з найважливішою релігійною темою віри в Бога і любові до Нього. Вірити в Бога не означає тільки визнавати Його існування. Повноцінна віра в Бога припускає довіру до Нього. Бог не рятує нас від влади зла проти нашої волі. Якщо ми хочемо прийняти спасіння – потрібен поворот нашої власної волі, потрібно Богові довіритися. Така довіра немислима без любові до Нього. Довіра і любов до Бога – ключ до розуміння багатьох важких для розуміння місць Біблії.
Як, наприклад, розуміти слова «Тож не турбуйтеся і не кажіть: що нам їсти? чи що пити? або: у що одягтися?» (Мф. 6:31). Невже всяка турбота про земні блага гріховна? Якщо гріховна, то чому Біблія засуджує неробство, пасивність, безініціативність, лінь? Подивимося уважніше біблійний текст: «Тож не турбуйтеся і не кажіть: що нам їсти? чи що пити? або: у що одягтися? Бо всього цього язичники шукають; знає бо Отець ваш Небесний, що ви маєте потребу в усьому цьому. Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам» (Мф. 6:31-33). Таким чином, «не турбуйтеся» у даному випадку не означає «будьте дозвільні». Мова про інше: не ставити на перше місце турботу про земне, спрямовуватися до Бога, довіритися Йому, і Він допоможе – як у небесному, так і в земному.
Довіритися Богові не завжди легко. Десь у глибині душі зло шепоче: «Невже Бога так хвилюють твої потреби? Допустимо, поки Бог хоче, щоб ти жив на землі, мінімально необхідне Він тобі дасть. Але чи згоден ти задовольнятися тільки цим? Чи не хочеш ти хоч трохи крім того, хоч невеликого надлишку?» Відповідь ми знаходимо в словах Христа: «Я прийшов для того, щоб мали життя, і надто мали» (Ін: 10:10). Не мінімально необхідне дає людині Бог, а багато більше! Підтвердження тому – перше ж диво, яке здійснює Ісус, – диво в Кані Галилейській. На небагатому весіллі, куди Ісус запрошений, у розпал застілля закінчується вино. Потайки від гостей Ісус наказує служителям наповнити водою великі кам’яні сосуди, що виявилися поруч. «І наповнили їх до верху. І говорить їм: тепер зачерпніть і несіть до розпорядника весілля. І понесли. Коли ж розпорядник покуштував воду, що стала вином а він не знав, звідки це вино, знали ж тільки слуги, які набирали воду, тоді розпорядник кличе жениха і говорить йому: кожна людина спочатку добре вино подає, а коли нап’ються, тоді гірше; а ти добре вино зберіг аж досі» (Ін 2:7-10). Про це диво варто замислитися. Виявляється, Бог готовий потурбуватися навіть про вино для святкового столу!
Тема багатства і бідності в Біблії – це також тема відповідальності. Безвідповідальний ледар, що бідує через свої лінощі, безвідповідальний і багач, що думає лише про себе самого. Але Бог закликає до відповідальності: «Подивися на поведінку твою» (Єр. 2:23). Відповідальність різних людей неоднакова: більше спитається з того, кому більше дано. Багатому дано більше. Тому він відповідає і за себе, і за бідного.
Часто говорять і пишуть про відмінності у ставленні до багатства текстів Старого і Нового Завіту. Певна відмінність дійсно є. Старий Завіт виглядає прихильнішим до багатства, ніж Новий. У чому причина? Відповідь потрібно шукати в самій Біблії. Вона виражає не просто Істину, яку Бог відкриває людям, а поступове, поетапне розкриття Божественної Істини перед людьми. Чому потрібна ця поступовість? Біблійні тексти дозволяють відповісти на це питання. Людина створена для співпраці з Богом. Але на зорі своєї історії людство піддалося спокусі, «голосу змія», і відступило від Бога. Людство, що відпало від Бога, виявилося не здатне відразу повернутися до Творця. Знадобився поступовий процес духовного росту. Найбільш древні книги Старого Завіту відповідають раннім східцям цього росту, пізніші відбивають духовне змужніння людства, а вершина – Новий Завіт. У міру духовного вдосконалення значення земних благ для людини слабшає, а небезпеки, пов’язані із зайвою прихильністю до цих благ, ростуть. Через те Старий Завіт (особливо в найбільш древній своїй частині) прихильніший до багатства, ніж Новий.
Деякі висловлювання Біблії про багатство і бідність здатні викликати нерозуміння. Приклад – слова Христові, звернені до апостолів: «Кожний з вас, хто не зречеться усього свого майна, не може бути Моїм учеником» (Лк. 14:33). Чи може в такому разі християнин мати хоч якесь майно? Але ж в оточенні Ісуса були окремі заможні люди, а один з них – Йосиф з Аримафеї – навіть удостоївся честі покласти в гробницю, що належала йому, тіло Христове! Що ж тоді означає відмовитися від усього, що маєш? Уважне прочитання біблійних текстів показує, що під відчуженістю від багатства слід розуміти відсутність сердечної прихильності до нього. Така прихильність поневолює, і вже не людина володіє майном, а майно – людиною. Це небезпечно: «Бо що за користь матиме людина, якщо придбає ввесь світ, себе ж саму згубить чи занапастить?» (Лк. 9:25). Проте Біблія не закликає позбавлятися від майна будь-яким шляхом як від обтяжливого і даремного тягаря, а учить використовувати багатство на благо людям.
Серед біблійних текстів, що стосуються багатства і грошей, багато питань зазвичай викликає притча Ісусова про невірного управителя. Сюжет її примітний. Нечесний управитель розкрадав гроші свого пана. Пан вирішив управителя звільнити. Управитель зіткнувся з проблемою, на які кошти житиме далі, і вирішив заручитися прихильністю боржників хазяїна. З цією метою він запропонував їм підмінити боргові розписки, занизивши в них суми боргу. «І похвалив господар управителя неправедного, що мудро зробив; бо сини віку цього розумніші від синів світу в роді своїм» (Лк. 16:8). Далі Ісус продовжує: «І Я кажу вам: здобувайте собі друзів з багатства неправедного» (Лк. 16:9). Як правильно зрозуміти цю притчу? По-перше, «похвалив господар управителя неправедного, що мудро зробив». Пан похвалив управителя за заповзятливість, незважаючи на те, що поніс збиток від злодійського вчинку. Ісус тим самим дає нам зрозуміти, що заповзятливість гідна похвали, хоча не завжди вона супроводжується праведними справами. По-друге, Христос помічає, що «сини віку цього розумніші від синів світу в роді своїм», тобто грішники на шляхах гріха проявляють більше кмітливості, ніж праведники на шляхах добра. У цьому зауваженні – докір тим, хто вважає себе праведним, але пасивний. Потрібно старатися, щоб праведники були кмітливіші за грішників, а не навпаки. По-третє, Ісус нагадує, що навіть придбане нечесним шляхом можна витратити на добрі цілі: «Здобувайте собі друзів з багатства неправедного».
У біблійних текстах гроші нерідко стають символом вищих цінностей. Деяких це бентежить. Так, наприклад, Христос уподібнює радість ангелів про покаяння грішної душі радості жінки, яка знайшла втрачену цінну монету. Ми розуміємо: так, звичайно, грішна душа втрачена для Царства Божого, а та, що покаялася, знайдена. Але при чому тут монета? Невже не можна знайти більше піднесеного порівняння? Ставлячи подібні питання, ми маємо на увазі, що гроші – щось низинне. Навіть намагаємося міркувати: гроші – матерія, а матерія – зло. Але хто надав нам право оголошувати матерію злом? Біблія не дає нам такої можливості. Вона говорить зовсім інше: світ матеріальний, як і світ духовний, – творіння Божі, в основі своїй досконалі, хоча і зіпсовані злом. Між іншим, тим злом, до якого ми самі причетні… Біблія підкреслює, що Христос прийняв людську плоть, людську матеріальність, а після смерті воскрес не духовно (духовно Він взагалі не помирав), а тілесно, у преображенній і цілком слухняній духу плоті. Тим самим вказується на цінність матерії і можливість її одухотворення. Тому все матеріальне, включаючи гроші, не слід розглядати як зло саме по собі.
Але гроші самі по собі не є і добром. Усе залежить від того, як ми їх використовуємо. Біблія дає безліч прикладів доброго і злого використання грошей.
Зразок доброго використання грошей – допомога ближньому, милостиня в найширшому значенні слова. Старець Товит наставляє сина: «Ні від якого убогого не відвертай лиця твого, тоді і від тебе не відвернеться лице Боже. Коли в тебе буде багато, твори з того милостиню, і коли у тебе буде мало, не бійся творити милостиню і потроху» (Тов. 4:7,8). У сучасному світі форми милостині можуть бути найрізноманітнішими – це і прямі грошові виплати незаможним, і створення нових робочих місць, і благоустрій міст, і будівництво лікарень, і фінансування учбових закладів. А в Старому Завіті викладені певні древні види милостині: обов’язок залишати частину урожаю, щоб її підбирали бідні, правило раз на три роки залишати десятину на користь тих, хто сам не володіє землею, і тому подібне. Новий Завіт вказує на милостиню як на один із стовпів релігійного життя. Христос особливо підкреслює цінність безкорисливої милостині, що твориться не напоказ, не сподіваючись на винагороду. Він підтверджує, що милостиня служить джерелом нагороди на небесах, але досягається це не через корисливий розрахунок, а завдяки тому, що всі люди – Його менші брати. Господь говорить: «Зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили» (Мф. 25:40).
Приклад зла, пов’язаного з неправильним використанням грошей, – користолюбство, жадання збагачення. Біблія зображує яскраві приклади цього гріха. Користолюбство примушує купця обважувати і обраховувати покупця, спокушає суддю на хабарі і відступ від справедливості, штовхає багача захоплювати чуже майно, експлуатувати бідних і відмовляти їм у заробітній платі. Користолюбство рухає навіть деякими релігійними проповідниками, і вони «розбещують цілі доми, навчаючи чого не слід, заради ганебної користи» (Тит. 1:11). Як усе це схоже на те, що ми сьогодні спостерігаємо навколо себе! Біблія показує: користолюбець – ворог самому собі, він йде шляхом неправди і вирощує зло в душі своїй. Бог закликає: «Не озлоби серця твого» (Втор. 15:7), але «очі користолюбця не насичуються якою-небудь частиною, і неправда злого висушує душу» (Сир. 14:9). Користолюбець стає рабом своєї жадності, він не шукає нічого, окрім користі, і множить зло не лише у своїй душі, але і навколо. Цим служінням злу він ображає Бога і накликає на себе Його гнів. Чуже майно «віднімає життя у того, хто заволодів ним» (Притч 1:19), тоді як «хто ненавидить користь, продовжить дні» (Притч 28:16).
Багатоплановість біблійних текстів створює чималі труднощі для їх тлумачення. Як не заблукати в безлічі суджень, які доповнюють одне одне? На що орієнтуватися в першу чергу? У чому основа Божого закону? Христос відповідає: «Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. Це є перша і найбільша заповідь. Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе. На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки» (Мф. 22:37-40). На жаль, немало людей вважають себе віруючими і люблячими Бога, але насправді виявляються не такими. Запам’ятаємо: достовірність нашої любові до Бога перевіряється ставленням до людей. Чудові біблійні слова: «Хто каже: “Я люблю Бога”, а брата свого ненавидить, той говорить неправду: бо той, хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить?» (1Ін. 4:20). Наша любов часто виявляється далекою від біблійного ідеалу. Вона буває і обмежена, і корислива, і поверхнева, і змішана з егоїзмом і самовдоволенням. Суть справжньої любові прекрасно виразив апостол Павло: «Любов довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не гнівається, не замишляє зла, не радіє з неправди, а радіє істині; усе покриває, всьому йме віру, всього сподівається, все терпить» (1Кор. 13:4-7). Така любов до Бога і ближнього здатна служити надійним орієнтиром при рішенні будь-яких проблем, у тому числі і грошових. Але набути істинної любові не просто. Біблія показує: справжня любов повною мірою досяжна лише за допомогою Божою, а це майже завжди вимагає свідомого і серйозного звернення до Нього.
Автор: Владислав Александров
Обговорення