Вранішнє трагічне повідомлення минулого понеділка надто болісно сприйняли чортків`яни: від снайперської кулі загинув воїн-десантник 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Василь Мармус…
Пише chortkiv.city.
Його знало практично все місто. Чудовий музикант: кажуть, грав чи не на кожному музичному інструменті, за який би не брався. У місцевих групах за останні дні сотні коментарів. Знайомі загиблого розповідають, що більш життєрадісної й щирої людини годі було знайти. А люди старшого покоління знали Василя через його батька – відомого українського дисидента Володимира Мармуса – керівника Росохацької патріотичної групи, яка майже 50 літ тому, у ніч з 21-го на 22-е січня 1973 року вивісила над Чортковом жовто-блакитні прапори. За це кожен із десяти тоді ще зовсім юних хлопців поплатився тривалими тюремними ув`язненнями.
Зростаючи у глибоко-віруючій патріотичній сім`ї, хлопець не міг учинити інакше, уклавши контракт зі Збройними силами України й ставши на захист Вітчизни від рашистського окупанта.
…Траурний кортеж припізнився на три години від оголошеного часу, проте ніхто і гадки не мав розходитися. Близько пів до другої години пополудню Героя-десантника зустріли навколішки сотні чортків`ян перед Копичинецьким мостом, навпроти пам`ятника генералу Кульчицькому та загиблим воїнам у війні з росією.
Труну з тілом загиблого узяли на плечі військові побратими. Звідси траурна процесія у супроводі духового оркестру рушила до собору Верховних Апостолів Петра і Павла, біля якого було відслужено молебень п`ятнадцятьма священниками. На площі перед храмом люду зібралося стільки, що годі було проштовхнутися.
Стоїть перед труною згорьована велика родина, у якій лежить 30-річний мужній воїн – син, чоловік, батько. Що коїться в маленькій голівці семирічної доньки, яка, мабуть, ще не збагнула важкість втрати найріднішої людини? Мужньо тримається батько, котрий стільки витерпів у своєму житті: почату ним справу боротьби за волю України мав завершити його син. Не судилося… Але побратими обов`язково помстяться за смерть Василя і завершать святу справу: Україна назавжди позбавиться московського ярма!
Після відслуження молебню траурна процесія рушила до собору Рівноапостольного князя Володимира. Естафету від військових перейняли друзі-музиканти Василя Мармуса, котрі всю дорогу несли труну на плечах. Там, у кімнаті печалі, о 19-й годині буде відслужено парастас за загиблим. А завтра, 15 вересня, об 11-й годині, в соборі Верховних Апостолів Петра і Павла розпочнеться похорон.
Вранішнє трагічне повідомлення минулого понеділка надто болісно сприйняли чортків`яни: від снайперської кулі загинув воїн-десантник 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Василь Мармус…
Пише chortkiv.city.
Його знало практично все місто. Чудовий музикант: кажуть, грав чи не на кожному музичному інструменті, за який би не брався. У місцевих групах за останні дні сотні коментарів. Знайомі загиблого розповідають, що більш життєрадісної й щирої людини годі було знайти. А люди старшого покоління знали Василя через його батька – відомого українського дисидента Володимира Мармуса – керівника Росохацької патріотичної групи, яка майже 50 літ тому, у ніч з 21-го на 22-е січня 1973 року вивісила над Чортковом жовто-блакитні прапори. За це кожен із десяти тоді ще зовсім юних хлопців поплатився тривалими тюремними ув`язненнями.
Зростаючи у глибоко-віруючій патріотичній сім`ї, хлопець не міг учинити інакше, уклавши контракт зі Збройними силами України й ставши на захист Вітчизни від рашистського окупанта.
…Траурний кортеж припізнився на три години від оголошеного часу, проте ніхто і гадки не мав розходитися. Близько пів до другої години пополудню Героя-десантника зустріли навколішки сотні чортків`ян перед Копичинецьким мостом, навпроти пам`ятника генералу Кульчицькому та загиблим воїнам у війні з росією.
Труну з тілом загиблого узяли на плечі військові побратими. Звідси траурна процесія у супроводі духового оркестру рушила до собору Верховних Апостолів Петра і Павла, біля якого було відслужено молебень п`ятнадцятьма священниками. На площі перед храмом люду зібралося стільки, що годі було проштовхнутися.
Стоїть перед труною згорьована велика родина, у якій лежить 30-річний мужній воїн – син, чоловік, батько. Що коїться в маленькій голівці семирічної доньки, яка, мабуть, ще не збагнула важкість втрати найріднішої людини? Мужньо тримається батько, котрий стільки витерпів у своєму житті: почату ним справу боротьби за волю України мав завершити його син. Не судилося… Але побратими обов`язково помстяться за смерть Василя і завершать святу справу: Україна назавжди позбавиться московського ярма!
Після відслуження молебню траурна процесія рушила до собору Рівноапостольного князя Володимира. Естафету від військових перейняли друзі-музиканти Василя Мармуса, котрі всю дорогу несли труну на плечах. Там, у кімнаті печалі, о 19-й годині буде відслужено парастас за загиблим. А завтра, 15 вересня, об 11-й годині, в соборі Верховних Апостолів Петра і Павла розпочнеться похорон.
Вранішнє трагічне повідомлення минулого понеділка надто болісно сприйняли чортків`яни: від снайперської кулі загинув воїн-десантник 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Василь Мармус…
Пише chortkiv.city.
Його знало практично все місто. Чудовий музикант: кажуть, грав чи не на кожному музичному інструменті, за який би не брався. У місцевих групах за останні дні сотні коментарів. Знайомі загиблого розповідають, що більш життєрадісної й щирої людини годі було знайти. А люди старшого покоління знали Василя через його батька – відомого українського дисидента Володимира Мармуса – керівника Росохацької патріотичної групи, яка майже 50 літ тому, у ніч з 21-го на 22-е січня 1973 року вивісила над Чортковом жовто-блакитні прапори. За це кожен із десяти тоді ще зовсім юних хлопців поплатився тривалими тюремними ув`язненнями.
Зростаючи у глибоко-віруючій патріотичній сім`ї, хлопець не міг учинити інакше, уклавши контракт зі Збройними силами України й ставши на захист Вітчизни від рашистського окупанта.
…Траурний кортеж припізнився на три години від оголошеного часу, проте ніхто і гадки не мав розходитися. Близько пів до другої години пополудню Героя-десантника зустріли навколішки сотні чортків`ян перед Копичинецьким мостом, навпроти пам`ятника генералу Кульчицькому та загиблим воїнам у війні з росією.
Труну з тілом загиблого узяли на плечі військові побратими. Звідси траурна процесія у супроводі духового оркестру рушила до собору Верховних Апостолів Петра і Павла, біля якого було відслужено молебень п`ятнадцятьма священниками. На площі перед храмом люду зібралося стільки, що годі було проштовхнутися.
Стоїть перед труною згорьована велика родина, у якій лежить 30-річний мужній воїн – син, чоловік, батько. Що коїться в маленькій голівці семирічної доньки, яка, мабуть, ще не збагнула важкість втрати найріднішої людини? Мужньо тримається батько, котрий стільки витерпів у своєму житті: почату ним справу боротьби за волю України мав завершити його син. Не судилося… Але побратими обов`язково помстяться за смерть Василя і завершать святу справу: Україна назавжди позбавиться московського ярма!
Після відслуження молебню траурна процесія рушила до собору Рівноапостольного князя Володимира. Естафету від військових перейняли друзі-музиканти Василя Мармуса, котрі всю дорогу несли труну на плечах. Там, у кімнаті печалі, о 19-й годині буде відслужено парастас за загиблим. А завтра, 15 вересня, об 11-й годині, в соборі Верховних Апостолів Петра і Павла розпочнеться похорон.
Вранішнє трагічне повідомлення минулого понеділка надто болісно сприйняли чортків`яни: від снайперської кулі загинув воїн-десантник 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Василь Мармус…
Пише chortkiv.city.
Його знало практично все місто. Чудовий музикант: кажуть, грав чи не на кожному музичному інструменті, за який би не брався. У місцевих групах за останні дні сотні коментарів. Знайомі загиблого розповідають, що більш життєрадісної й щирої людини годі було знайти. А люди старшого покоління знали Василя через його батька – відомого українського дисидента Володимира Мармуса – керівника Росохацької патріотичної групи, яка майже 50 літ тому, у ніч з 21-го на 22-е січня 1973 року вивісила над Чортковом жовто-блакитні прапори. За це кожен із десяти тоді ще зовсім юних хлопців поплатився тривалими тюремними ув`язненнями.
Зростаючи у глибоко-віруючій патріотичній сім`ї, хлопець не міг учинити інакше, уклавши контракт зі Збройними силами України й ставши на захист Вітчизни від рашистського окупанта.
…Траурний кортеж припізнився на три години від оголошеного часу, проте ніхто і гадки не мав розходитися. Близько пів до другої години пополудню Героя-десантника зустріли навколішки сотні чортків`ян перед Копичинецьким мостом, навпроти пам`ятника генералу Кульчицькому та загиблим воїнам у війні з росією.
Труну з тілом загиблого узяли на плечі військові побратими. Звідси траурна процесія у супроводі духового оркестру рушила до собору Верховних Апостолів Петра і Павла, біля якого було відслужено молебень п`ятнадцятьма священниками. На площі перед храмом люду зібралося стільки, що годі було проштовхнутися.
Стоїть перед труною згорьована велика родина, у якій лежить 30-річний мужній воїн – син, чоловік, батько. Що коїться в маленькій голівці семирічної доньки, яка, мабуть, ще не збагнула важкість втрати найріднішої людини? Мужньо тримається батько, котрий стільки витерпів у своєму житті: почату ним справу боротьби за волю України мав завершити його син. Не судилося… Але побратими обов`язково помстяться за смерть Василя і завершать святу справу: Україна назавжди позбавиться московського ярма!
Після відслуження молебню траурна процесія рушила до собору Рівноапостольного князя Володимира. Естафету від військових перейняли друзі-музиканти Василя Мармуса, котрі всю дорогу несли труну на плечах. Там, у кімнаті печалі, о 19-й годині буде відслужено парастас за загиблим. А завтра, 15 вересня, об 11-й годині, в соборі Верховних Апостолів Петра і Павла розпочнеться похорон.
