Тернопiльщина втратила на вiйнi ще одного Героя. В ходi визволення Харкiвщини вiд росiйських окупантiв загинув чорткiв’янин Василь Мармус – син лiдера Росохацької групи Володимир Мармуса.
Про важку втрату повiдомили на сторiнцi Чорткiвської мiської ради.
“Розв’язана росiйською федерацiєю жорстока кровопролитна вiйна продовжує забирати життя найкращих синiв та доньок України. Не встигли оговтатись вiд непоправної втрати – загибелi чорткiв’янина Скуржанського Андрiя, як до нашого мiста надiйшла чергова жахлива звiстка… У боях за визволення Харкiвщини загинув боєць 80-ої окремою десантно-штурмової бригади Василь Мармус.
У Василя залишились мама, батько, дружина та донечка.
Всi, хто знав Василя, в унiсон твердять, що позитивнiшої та кращої людини за нього – не знають. Вiн завжди з азартом брався за новi справи та все доводив до кiнця. Коли почалась вiйна, не змiг залишатись осторонь та пiшов служити добровольцем…
Василь змалку навчився любити Україну та знав цiну нашої Незалежностi, адже вирiс у знанiй в наших краях патрiотичнiй сiм’ї. Його батько – Володимир Мармус – вiдомий громадсько-полiтичний дiяч, учасник нацiонально-визвольних змагань, член легендарної «Росохацької групи», яка в нiч на 22 сiчня 1973 року вивiсила у Чортковi українськi прапори. За це його засудили до 6 рокiв позбавленнi волi у колонiї суворого режиму з наступним засланням на 5 рокiв…
Коли у Чортковi зустрiчатимуть тiло Героя та дату похорону повiдомимо згодом.
Чорткiв знову у жалобi… Пам’ятаймо щосекунди, якою цiною Україна повертає окупованi територiї та кров’ю скiлькох синiв та доньок утверджується наша Незалежнiсть…”, – iдеться у повiдомленнi.
У соцмережах люди масово висловлюють спiвчуття з приводу загибелi Василя. Друзi i знайомi дiляться теплими спогадами про Людину, яка вiддала за Україну i за нас усiх найдорожче – власне життя.
“Друже, Василь Мармус, провожаючи тебе захищати нашу неньку-Україну, я чекав тебе живим!!! Вiд сьогоднi ти залишишся у наших спогадах Героєм, таким завжди веселим, дружнiм, ти – кращий! Тебе дуже не вистачатиме”, – написав друг загиблого Захисника Володимир Рудик.
“У боях за визволення Харкiвщини поклав життя чорткiвчанин Василь Мармус, боєць 80 десантно-штурмової бригади. Мiй однокласник, справжнiй патрiот України, козак, талановитий музикант, батько. Вася був першим хто включив менi Рамштайн – його улюблий гурт на той час, я й не знав, що є важка музика i вона така крута, змiнило все моє життя. Стiльки рокiв дружби i спогадiв… Радiсть вiд визволення наших мiст йде разом iз такими страшними новинами. Вася, ти був найкращим iз нас, таким ти i залишишся назавжди”, – iдеться у дописi Iгоря Гевка.
“Ми мали зустрiтися десь у Краматорську. Або в Чортковi. Я уявляла собi цю картину: Василь з батьком на диванi, в кутi кiмнати прапор, на стiнах — старовиннi iкони, а на полицях десятки однакових томiв про ОУН-УПА: дiаспорянськi видання. Я була тут минулого лiта.
Менi дуже хотiлося написати матерiал про Василь Мармус. Дуже. Про сина свого батька Володимира Мармуса — дисидента, полiтв‘язня i чоловiка, що 1973-го року разом з друзями вивiсив у Чортковi синьо-жовтi прапори i вiдсидiв за це сiм рокiв. Коли я побачила, що Василь воює, дуже загорiлася — такою символiчною була їхня родинна iсторiя: те, що почав батько, нинi закiнчує син.
З Василем ми домовилися, як тiльки вiн вирветься в Покровськ, Краматорськ чи, може, пощастить у Чорткiв, додому, на кiлька днiв, я примчу. Час вiд часу ми переписувалися, щоб звiритися. А на останнє моє повiдомлення Василь чотири днi не вiдповiдав. А я не мала сил радiти усiм успiхам нашої армiї, бо боялася.
Вночi я дiзналася, що Василь загинув”, – розповiла вiдома журналiстка Христина Коцiра.