Тернопільщина за час, відколи російські загарбники розпочали широкомасштабне вторгнення в Україну, прийняла понад 100 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Прихисток у перші місяці великої війни в Шумській міській громаді знайшли 3200 людей (серед яких майже 800 дітей) з областей, де тривають бойові дії. Це кількість офіційно зареєстрованих, адже припускають, що майже 20 відсотків — прихована міграція. Для цієї громади число чимале. Як тут зуміли організувати зустріч, поселення тимчасових переселенців, як дбають про створення їм належних умов проживання? На ці та інші запитання «УК» попросив відповісти Шумського міського голову Вадима Боярського.
— Пане Вадиме, коли Шумська громада почала приймати в себе людей з територій, де війна?
— Наша громада почала приймати переселенців із другого дня великої війни. До нас вони стали їхати активно. Одночасно найбільше в нас проживали 3200 внутрішньо переміщених осіб, які офіційно зареєструвалися. Безперечно, були й такі, які не хотіли про себе повідомляти та жили у родичів чи знайомих. Таких людей, як кажуть, поза статистикою було, мабуть, майже 20 відсотків. Коли російські окупанти втекли під натиском української армії та опору з Київщини, Чернігівщини, Сумщини, жителі цих областей, яких ми прихистили, почали повертатися додому. Не було такого куточка України, де тривали бойові дії, щоб звідти до Шумської міської громади не приїхали люди.
Вадим Боярський. Народився 12 квітня 1968 року в м. Шумськ на Тернопільщині. Закінчив Рівненський автотранспортний технікум, Тернопільський державний економічний університет (нині Західноукраїнський національний університет), де здобув кваліфікацію спеціаліста із соціального управління.
Трудовий шлях розпочав 1985 року як фасувальник аптеки у м. Шумськ. Згодом працював слюсарем, інженером у рідному місті. З 1998-го до 2012 року обіймав різні посади в Шумській райдержадміністрації. 2012-го в став першим заступником начальника головного управління праці та соціального захисту населення Тернопільської обласної державної адміністрації, а через рік — першим заступником директора департаменту соціального захисту населення.
Упродовж шести років очолював департамент соціального захисту населення Тернопільської ОДА. У жовтні 2020 року на місцевих виборах його обрано на посаду Шумського міського голови.
— Як зуміли у громаді організувати зустріч, поселення внутрішньо переміщених осіб?
— Для мене це не була нова справа. 2014 року я працював директором департаменту соціального захисту населення Тернопільської обласної державної адміністрації. У той час робив перші кроки в діяльності з тимчасовими переселенцями. Тоді кількадесят внутрішньо переміщених осіб приїхали в Тернопіль на залізничний вокзал. Спільно з «Автомайданом» турбувався, хвилювався, що робити із внутрішньо переміщеними особами. Тому цього року вже був готовий до такої гуманітарної праці.
У громаді визначили відповідальних за напрямами, як-от поселення людей, оцінка їхніх потреб тощо. Призначили координатора цієї справи. І кожен почав виконувати свої завдання. Так вдалося налагодити роботу.
За весь період була лише одна скарга від внутрішньо переміщених осіб. Вважаю, що це належний показник нашої діяльності в цій царині. Люди задоволені, дякують. Зрештою, ми всі маємо засвідчити власну жертовність, бажання допомогти українцям, яких з рідної оселі вигнала рашистська агресія.
— Як до Шумська та навколишніх сіл, які від обласного центру за 100 й більше кілометрів, їхали тисячі людей: їх запрошували, публікували оголошення в соцмережах, за рознарядкою чи переселенці самі обирали громаду?
— Першого ж тижня початку широкомасштабного вторгнення рашистів в Україну ми опублікували відповідне оголошення і на сайті громади, й у соціальних мережах, повідомили імена відповідальних за напрямами та номери їхніх телефонів. Тримали зв’язок з обласним штабом, що займається питаннями внутрішньо переміщених осіб.
— Як поселяли переселенців у селах, що входять до складу громади? Можливо, в покинуті хати чи на запрошення тамтешніх жителів?
— Ми одразу ж звернулися до жителів наших сіл, міста Шумськ, хто з них може прийняти у своїй оселі внутрішньо переміщених осіб. Одразу досить багато жителів громади зголосилися. 3200 переселенців для наших населених пунктів — це чималі цифри. Люди селилися, хоч у багатьох сільських хатах не було вбиралень, а лише надворі. Ми розмістили переселенців у двох школах, це було компактне проживання. Зголосилися й допомагали релігійні громади, які створили три гостели, де знайшли прихисток жителі регіонів, у яких тривають бойові дії.
— Надходила весна, в селах стали садити, сіяти різні сільськогосподарські культури на городах, інших земельних площах. Чи були переселенці, які мешкали в окремих оселях і теж бралися до таких робіт? З насінням їм допомагала громада?
— Про переселенців у селах турбувалися передусім старости сіл. Приїжджали до нас українці не лише з міст, а й із сільської місцевості, тож хотіли обробляти город. Проблем із посадковим матеріалом не було. У Шумській громаді люди відкриті, щирі, доброзичливі, якщо треба, поділяться з іншими всім. Так і було.
— Продуктами внутрішньо переміщеним особам теж допомагали місцеві?
— Ми закликали жителів громади всіляко підтримувати і тимчасових переселенців, і Збройні сили України. І робимо це досі. Сім’ям, які приїхали, допомагали продуктами. Ми створили гуманітарний штаб у перші тижні війни, активно співпрацювали з доброчинними та волонтерськими організаціями, окремими спонсорами щодо надання допомоги внутрішньо переміщеним особам.
— Може, ще якісь комунальні заклади, крім двох шкіл, долучилися до поселення переселенців? Знаю, що дитячий оздоровчий табір «Дивосвіт» став тепер своєрідним містечком для переселенців.
— Ми розуміли, що внутрішньо переміщених осіб потрібно переселяти зі шкіл, щоб готувати їх до нового навчального року. Чимало людей знайшли прихисток і розраду в сім’ях. Тож ми вирішили облаштувати таке компактне місце, куди б переселенці могли переїхати з комунальних закладів на тривалий час, якщо буде необхідно. Прийняли рішення терміново закінчити реконструкцію дитячого оздоровчого табору «Дивосвіт» у селі Кутянка неподалік Шумська. Його ремонтували впродовж попередніх років за кошти Державного фонду регіонального розвитку, але там не було меблів, відповідного обладнання, не зладнано кухні. Нам допомагали різні міжнародні організації, проєкти. Скажімо, Програма USAID DOBRE забезпечила «Дивосвіт» кухонною технікою, посудом, постіллю, подушками, ковдрами, пральними та сушильними машинами, настільними лампами, генератором. Про шафи, ліжка, столи, стільці теж подбала. Тож тепер завдяки місцевому бюджету, підприємцям громади, Програмі DOBRE маємо сучасний заклад з європейськими умовами проживання та харчоблоком. У цьому містечку 19 будинків, в кожному нові меблі, ванна кімната, санвузол, гаряча вода. Кухню та пральню із сучасною технікою розмістили в окремих приміщеннях. «Дивосвіт» у сосновому лісі, в якому добре дихається, свіже повітря, тиша й природна краса. Нині там мешкають понад 20 людей. В одному будинку може жити сім’я з дітьми до шести осіб. Тепер там живуть і по одному, і по двоє-троє. Умовами задоволені.
— Виходить, що ще є будинки, в яких можна оселитися. Запрошуєте сюди переселенців?
— У проєкті будівництва було передбачено, що взимку можна буде жити в таких будинках. Але ахіллесовою п’ятою залишається електромережа. Адже тут використовують електроопалення. Калорифери закупили, вони чекають на свій час. Електродріт у кожному будинку провели новий, сучасний. А ось чи витримає сама підстанція навантаження під час обігрівання всього цього містечка, нас бентежить.
— Переселенці живуть у цьому містечку безплатно?
— За оренду будинків не платять. Але самі собі готують їсти, їх підтримують і міська рада, і громадські організації, надають гуманітарну допомогу. Подаємо відповідну документацію на державну програму з відшкодування послуг за проживання внутрішньо переміщених осіб у комунальних закладах. Нині у громаді залишилися приблизно 800 людей. Але не минає й тижня, щоб до нас не приїжджали нові переселенці.
— Цікавилися, чому вони обирають Шумську громаду?
— Здебільшого отримують добрі відгуки про нашу громаду від своїх знайомих, родичів, друзів, а також штабу обласної військової адміністрації, що займається внутрішньо переміщеними особами.
— Скільки переселенців виявляють бажання залишитися зимувати в Шумській громаді?
— Усі внутрішньо переміщені особи, які матимуть змогу повернутися додому, поїдуть. Ті, чиї оселі окупанти знищили, виявляють бажання залишитися, дехто з них уже купив чи орендує помешкання, працевлаштувався.
— Хтось із них, може, вже відкрив власну справу? Кажете, що вже дехто працевлаштувався, а де саме? Відстежуєте такі факти?
— Так, ми звернулися до великих підприємств, організацій із проханням працевлаштовувати внутрішньо переміщених осіб. Нині відновив роботу маслозавод у Шумську, тож з’явилося понад 60 робочих місць. Працювали переселенці в лікарні лікарями, медсестрами, щоправда, вже повернулися. Люди, які приїхали до нас з областей, що у вогні війни, працюють і на місцевій швейній фабриці. Агрокомпанія «Контінентал Фармерз Груп» безплатно навчає людей потрібних їй спеціальностей, готова їх працевлаштувати, щоправда, здебільшого чоловіків, адже чимало фахівців із цієї фірми стали в лави Збройних сил України.
— Який внесок переселенців у життя громади?
— Активних із внутрішньо переміщених осіб залучаємо до громадської діяльності. Скажімо, були жителі Харківщини, які енергійно проводили волонтерську роботи. Дехто з переселенців перереєструвався підприємцем. Хто працює, той платить податки у скарбницю нашої громади. До слова, цього року бюджет виконано на 125%. Дякую всім, хто долучається до допомоги людям, які постраждали внаслідок війни, надає власні обійстя, продукти харчування чи просто ділиться теплом доброго серця. Така підтримка дуже цінна й вагома.
— Чи запрошуєте у громаду релокований бізнес?
— На жаль, великих підприємств із територій, що постраждали внаслідок війни, поки що в Шумській міській громаді не приймали. Тож запрошуємо релокований бізнес в умовно безпечне місце — на Шумщину. Пропонуємо йому тут розвиватися. На сайті міськради розмістили запрошення, в якому повідомляємо, що сформулювали перелік приміщень для ведення підприємницької діяльності, маємо вільні інвестиційно привабливі земельні ділянки приватної і комунальної форм власності. Ми відкриті, готові допомагати, консультувати.
Микола ШОТ,
“Урядовий кур’єр”
