Укріплений замок, збудований всередині 16-го століття великим коронним гетьманом Яном Амором Тарновським, успішно обороняв південно-східні кордони Польського королівства та Речі Посполитої від набігів татар, лише під час турецько-польської війни у 1670-х роках війська під командуванням Ібрагіма Шишмана-паші змогли захопити та розграбувати місто, зруйнувавши його оборонні вежі.
Пише Бомок.
Після поділу Польщі наприкінці 18-го століття Тарнопіль (така назва міста була від початку) знову опинився на прикордонні – цього разу на межі Австро-Угорської та Російської імперій. І власне таке сусідство виявилося для міста навіть більш катастрофічним, ніж набіги татар та турецька навала. Під час Першої та Другої світових воєн росіяни кілька разів окуповували його та “звільняли”, перетворюючи при цьому на щоразу більшу руїну.
…Усього ж за півтора десятка років до початку Першої світової війни, наприкінці 1897 року, австрійський гарнізон Тернополя приймав у себе гостей із сусіднього “російського” міста Волочиська. Тогочасна преса радісно повідомляла про нічим незатьмарений розквіт партнерських та дружніх стосунків між Віднем та Санкт-Петербургом.
“За останні кілька років наші відносини з Росією були дуже дружніми. Візит нашого імператора [цісаря Франца Йосифа] до російського царського подружжя в Санкт-Петербурзі минулого року зробив ці стосунки ще більш близькими. Ця зміна є однією з багатьох величезних заслуг, які наш монарх заслужив для народу своєї імперії, заслуг, які принесли йому горде звання “імператора миру”, – хвалила приязнь між австрійською та російською монархіями в 1898 році газета Das interessante Blatt.
У тогочасному повідомленні йшлося, що візит російських офіцерів-кавалеристів був влаштований у відповідь на гостювання австрійців у Волочиську влітку минулого року. Російських гостей у Тернополі приймали командир 15-ї кавалерійської бригади генерал-майор Ріттер фон Брудерманн, командир 10-го полку драгунів імені князя фон Ліхтенштейн, полковник Вайс фон Вайсенфельд разом зі своїми офіцерами.
На урочистий обід, який влаштували в офіцерській столовій драгунського полку, запросили також штабістів 55-го піхотного полку, який тут дислокувався, під час трапези оркестр цього полку розважав учасників бенкету музикою. Двічі пролунав гімн обох імперій — після виголошення тосту австрійського генерал-майора Брудермана за російського імператора Миколу ІІ та алаверди від полковника кавалерійської бригади Чегріншова – за імператора Франца Йосипа.
“Під час візиту австрійські офіцери та російські гості спілкувалися дружньо. На прохання російських гостей також було проведено огляд казарм, після чого вони поїхали до свого гарнізону в сусідньому Волочиську. Російські гості висловили захоплення від справді товариського прийому та залишили найкращі спогади про свій візит. Це один із найкращих звичаїв наших офіцерів — ставитися до своїх товаришів із надзвичайною сердечністю й лицарством, а російські офіцери мали нагоду познайомитися з відомою гостинністю австрійських офіцерів”, – писала тогочасна газета.
У серпні 1914 року вояки російського царя прийшли у Тернопіль уже як непрохані гості. Прийшли вони з того ж таки Волочиського напрямку, йдучи швидким маршем вздовж доріг і колії. Уже на третій тиждень війни залізничний двірець, віадук та колію в місті почала обстрілювати російська артилерія. Упродовж трьох днів підрозділи австро-угорської армії намагалися чинити опір, зайнявши позиції на петриківських узгір’ях, але зрештою змушені були відступити, не впоравшись із натиском росіян. Після розгрому у Галицькій битві, яка відбулася в межиріччі Серету і Стрипи, фронт відкотився аж до Стрия.
Російська окупація Тернополя тривала майже три роки. Лише наприкінці липня 1917 року німецькі та австрійська війська знову наблизилися до міста, обороняти яке росіянам допомагав бельгійський дивізіон автомобільної бронетехніки. Ще в 1916 році, до Лютневої революції, яка повалила монархію в Російській імперії, король Бельгії відправив цих вояків на допомогу своєму союзникові Миколі ІІ. Однак, підмога не допомогла, після кількаденних обстрілів та боїв у передмістях 25 липня перші німецькі патрулі з’явилися на вулицях Тернополя.
Пред тим, як покинути місто, російські окупанти вдалися до тактики, яку застосовували ще у 1915 році при відступі під час Горлицької операції, – руйнування важливих об’єктів та нищення різного майна на шляху наступу військ Австро-Угорщини та Німеччини. Майно, яке не можна було вивезти, знищувалося на місці, щоб залишити переслідувачам “випалену землю”.
Тогочасні події в місті газета Kuryer Lwowski описувала, як кілька днів суцільного руйнування, мародерства, пожеж та вибухів, згадка про які ще довго була нічним кошмаром для місцевих мешканців.
У суботу, 21 липня, близько першої години дня було підпалено казарми на вулиці Собеського. Це стало початком загальної руйнації міста. Через мить почулися вибухи на електростанції, залізничних складах і на двірці.
З’являтися на вулицях було небезпечно – козаки без попередження стріляли у мешканців, які вибігали з переляку з будинків. У сутінках у різних куточках міста чулися крики про допомогу та стогони. Згодом повідомлялося про щонайменше 250 мешканців Тернополя, які стали жертвами російського терору в останні дні цієї окупації.
Російські солдати у той час кинулися грабувати магазини та помешкання. Що не вдавалося взяти із собою — спалювали, обливаючи підлогу бензином та кидаючи пірокселінові бомби. З охоплених пожежами будинків мешканців розбігалися, рятуючи життя, але все майно залишалося на поталу вогню та мародерам.
“На новозбудованій вулиці Третього Мая вціліло всього чотири кам’яні будинки, а на вулиці Міцкевича(тепер бульвар Шевченка, – авт.) – залишилися лише “кістяки” найкрасивіших нових житлових будинків. Вогонь не пощадив вулиці Тарновського, Руську, Перля та площу Ринок, де з усіх магазинів, кількість яких під час війни навіть подвоїлася, уціліла лише одна аптека.
Пограбування відбувалися постійно вдень і вночі. Два, три, а часто й більше солдатів вривалися в квартиру, ламаючи двері, одні брали, що могли, інші обшукували та крали годинники, каблучки, ланцюжки, гроші – все, що було в кишенях. Багато людей після такого візиту втікали в сад, воліючи сидіти під деревами під градом куль і осколків, що розривалися над містом, аніж тремтіти від пограбування солдатчиною”, – писала тогочасна газета.
У середу, 25 липня, близько п’ятої години ранку на вулицях міста з’явилися перші німецькі патрулі, а російська армія, рятуючись від обстрілів, відступила. Після хазяйнування росіян місто мало нещасний вигляд. За спогадами очевидців, найбільше постраждала вулиця Львівська.
Серед культових споруд сильних пошкоджень зазнав парафіяльний костел, який був поруйнований і зовні і всередині. Також руйнувань зазнав невеликий костел на Загребеллі. Давній Домініканський костел мав лише трохи понищений фасад, але всередині обійшлося без суттєвих пошкоджень. Єзуїтський костел залишився неушкодженим, але його священиків та членів братства вивезли далеко вглиб Росії.
Будівлю польського спортивно-патріотичного товариства “Сокіл” (тепер — приміщення Палацу Кіно, – авт.) російські окупанти переобладнали на православну церкву. Як повідомляв, Kuryer Lwowski, тут було знищено гімнастичний інвентар, а також численні й багаті сценічні декорації. До великих культурних втрат газета зараховувала розкрадання колекцій Гуртка Товариства народних шкіл та Подільського музею, “опікуном” якого був православний священик Кузьмін.
Будівля Австро-Угорського банку не постраждала, але Іпотечний банк був повністю знищений. У вишуканій квартирі директора цього банку російська армія облаштувала салон і пекарню.
“Повністю згоріли: чоловіча та жіноча відомчі школи (Конарського та Ядвіги) на вулиці Пьотра Скаргі (або Костюшка) та чоловіча школа Ожешкової на вулиці Коперніка. Також згоріли міська кавалерійська казарма в Збаразькому передмісті, казарма на площі Лаворовського, офіцерський павільйон у казармах Франца Йосифа та всі міські будівлі на ринковій площі. Згоріла міська будівля, так званий накопичувальний склад на вулиці Кохановського. Урядові будівлі, тобто те, що москалі називають “казьонними домами”, переважно вціліли, лише згорілі та майже повністю зруйновані казарми – так званий Старий замок на площі Собеського біля ставка, а також стайні критої школи верхової їзди на вулиці Сокола, а також залізнична станція, склади та інші будівлі на станції”, – перераховував збитки, завдані місту, тижневик Nowości Illustrowane.
У репортажах із поруйнованого міста тогочасна преса повідомляла про сліди від боїв за місто, які тривали кілька днів. Обабіч дороги від Озерної до Тернополя сліди від обстрілів, вирви від бомб та нерозірвані снаряди, побита і спалена автомобільна та бронетехніка ворога. Біля головного входу до вокзалу бельгійські союзники, у поспіху відступаючи, покинули французьку вантажівку.
Після визволення міста від росіян Тернопіль відвідали обидва монархи — німецький імператор Вільгельм ІІ та останній цісар Австро-Угорщини Карл І, який посів трон після смерті Франца Йосипа у листопаді 1916 року. Вулицями зруйнованого міста пройшов військовий парад.
Попри ту руїну, яку принесла Тернополю російська окупація під час Першої світової війни, місту вдалося вистояти і відновитися. Але вже під час наступної війни, яку розв’язали Гітлер та Сталін, давнє місто зникло під шквалом обстрілів, якими радянська армія вибивала вермахт із зайнятих тут позицій. Власне навесні 1944 року нові російські окупанти під червоними прапорами Радянського Союзу остаточно доруйнували місто, в якому австрійські офіцери гостинно приймали бравих російських кавалеристів із Волочиська…
Фото з архіву видань Wiener Bilder, Das interessante Blatt, Nowości Illustrowane, 1898-1917 рр.
Богдан Скаврон
