Виставку вишитих полотен із приватної колекції Тетяни Головань відкрили 19 травня у Тернополі в Народному Домі Перемога. Тут експонати з різних регіонів України. Їх колекціонерка збирала кілька років поспіль. Понад 200 сучасних і давніх рушників із різних регіонів України представили на виставці.
Тривалий час жінка вчителювала у Тернопільській ЗОШ №24, там із учнями започаткувала збір рушників. Нині вона викладає у приватному закладі, продовжує справу, що захопила її, і яка є важливою для збереження народної спадщини.
– Цією виставкою я хочу показати не лише красу рушників, схеми та орнаменти. А те, що рушники промовляють до людей. Якщо уявити собі жінку, яка сиділа в прибраній хаті при свічці і разом з дітьми вибирала орнамент, то вона вкладала свою душу. Є такий вислів, що рушники – це полотняні листи у майбутнє. Я хочу це донести до людей. Ці рушники просто так як картинки розглядати не можна. Треба дивитися з відкритим серцем і ми тоді побачимо усю красу, яка в них закодована, адже вишивання – це кодування, – каже колекціонерка і організаторка виставки Тетяна Головань.
Виставку очоче відвідують тернополяни.
– Як сказала організаторка цієї виставки: вишиванка є кодом нації. І сьогодні, в цей час коли триває війна, є максимально надважливим прийти, подивитися, відчути цей код нації, проникнутися ним. Важливо, мабуть, прийти усім приїжджим, які тимчасово проживають у Тернополі, щоби помилуватися, адже це є Україна, це є ми, – сказав відвідувач вистаки, радник голови правління компанії “Опілля” Володимир Гомівка.
Виставка “Мова рушників” – інтерактивна, тож усі бажаючі можуть оглянути рушники, насолодитись цікавими узорами, зробити колоритні світлини.
– Приємно, що Український Дім став світлицею! Впродовж п’яти років колекціоную рушники, – розповіла пані Тетяна. – Якось я була в Києві на Андріївському узвозі й побачила, що іноземці скуповують наші вишиті рушники. “Не можна допустити, щоб Україна залишилася без вишиття!” – сказала. Задумалась, що можу зробити, щоб зберегти цю красу. Так ми з учнями і їхніми батьками почали збирати рушники. Потім я взялася шукати вишиті рушники через Інтернет, викуповувала їх. Тепер діє закон всесвіту – рушники “приходять” самі до мене! Телефонують незнайомі люди і пропонують вишиття. Деякі рушники приносять у занедбаному стані – відновлюю їх. Дякую друзям і знайомим, які завжди пам’ятають про моє захоплення і допомагають наповнити колекцію! Не маю історії кожного рушника, бо потрапляють до мене через десяті руки, але все одно через узор відчувається, що хотіла донести вишивальниця. Запрошую тернополян надихнутися цією колекцією. Євген Гуцало у своїй поемі «Материзна» назвав рушники полотняними листами у майбутнє. Мало прочитати стіжки, бажаю всім відкрити їх серцями. Символізм рушників із даної колекції – надзвичайно широкий, але їх всіх об’єднує одне — любов.
