У дезінформаційних кампаніях в Україні велику роль відіграє Росія – саме звідти працюють “фабрики тролів”, великі команди ботів, і саме там запускають низку фейків, які потім поширюються в українському контексті. Так було раніше, так сталося й тепер під час пандемії COVID-19. Сьогодні зупинімося на антивакцинаторському русі, з якого стирчать вуха Росії.
Підозра СБУ
16 листопада 2021 року Служба безпеки України вручила підозру лідеру “антивакцинаторів” Остапу Стахову. Його звинувачували в планах повалити конституційний лад.
Із листопада багато що змінилося. Стахова заарештували. Потім його послідовники заявили, що зібрали майже мільйон гривень та внесли заставу. Стахова випустили, але з СІЗО він відразу потрапив на примусову психіатричну експертизу до львівської лікарні. Зараз його відпустили, й Остап Стахів продовжує виступати проти щеплень у своїх блогах.
Антивакцинатори та можливі проросійські меседжі
Проте навіть без викриттів СБУ в роботі антивакцинаторського руху простежуються класичні ознаки російської пропаганди, спрямованої на дестабілізацію ситуації в країні.
.jpg)
Такими є заповіді російської пропаганди, які оприлюднив “Нью-Йорк таймс”:
“Перша – знайдіть “шпарини” в суспільстві-мішені: соціальні суперечності, які можна використати, і в які можна вбити клин. Роздуйте ці розбіжності, щоб люди втратили довіру один до одного.
Друга – створіть гігантську, зухвалу брехню, настільки приголомшливу, аби ніхто й повірити не міг, що таке взагалі можна вигадати. Брехня має бути настільки кричущою, що, коли люди в неї повірять, наслідки будуть згубними.
Третя – обгорніть цю брехню навколо правдивої серцевини. Подібні найбільш успішні операції містять у собі елементи правди, і завдяки цьому дезінформація на їхньому тлі сприймається краще.
Четверта – знайдіть собі корисного ідіота, того, хто бездумно сприйматиме кремлівські меседжі й просуватиме їх серед цільової аудиторії – населення в іншій країні, яке треба обробити.
П’ята. Найважливіша. Грайте в довгу. Росія прагне вести тривалу гру, і вкладає величезні ресурси в те, що може не дати плодів протягом багатьох років. Це схоже на краплю, яка точить камінь. Відразу вона не створює ніяких помітних наслідків. Але якщо ці краплі падатимуть роками, вони проб’ють у камені дірку. І росіяни про це знають”.
Ці п’ять інструментів були потужною зброєю ще радянського КДБ. Сучасна Росія застосовує їх знову і знову. Нічого нового, ці перевірені роками технології дезінформації адаптували до сучасного цифрового світу.
Становлення антивакцинаторського руху в Україні
За роки пандемії противники вакцинації стали більш організованими. В їхніх заявах простежується умисне влучання в “больові точки” суспільства. Такі спекуляції й спричиняють дестабілізацію.
Навесні та на початку літа 2020-го відбувалося становлення українського руху антивакцинаторів. Спільноти конспірологів, езотериків, прихильників нетрадиційної медицини, інфобізнесменів, адептів “єдінства славян” і “русского міра” об’єдналися під гаслом не носити “намордники” – так вони називали медичні маски. Цей заклик об’єднав тих, хто і в доковідний час не цурався псевдонаукових теорій та не завжди дбав про доказовість своїх тверджень.
Проте тоді в інформаційному просторі переважали поодинокі публікації блогерів на гарячу тему коронавірусу. Наприклад, блогер Антон Гура у прямому ефірі телеканалу “1+1” поширював дезінформацію про літак з Мілана – йшлося про те, що на борту залізного птаха до Києва прямує багато хворих на COVID-19.
Усе почало змінюватися наприкінці літа 2020 року. Антивакцинаторський рух став набувати обрисів організованої структури зі своїми лідерами, активом, агітаційними матеріалами, регулярними заходами.
Найчастіше за цим порядком денним висловлювалися блогери Кирило Стремоусов, Дмитро Василець та Вікторія Шилова. Усі вони навесні 2021 року увійшли до партії “Держава”, програма якої серед іншого передбачала надання російській мові статусу другої національної, скасування закону про декомунізацію, блокування втягування України в НАТО та ЄС. А у своїх заявах партія називала Майдан – державним переворотом.
Політики в антивакцинаторському русі
Характерно, що значна кількість українських активістів антивакцинаторського руху були в політиці до пандемії або ж прийшли в неї після березня 2020 року. Хоча голосів на виборах в активістів особливо не додалося. Так, Остап Стахів брав участь у місцевих виборах 2020-го як кандидат у мери Львова та йшов у Львівську міську раду з новоствореною партією “Ідея нації”. Результат – 826 голосів за кандидата в мери та 1150 голосів за партію. До цього він неодноразово балотувався й до Верховної Ради України й до місцевих органів влади.
Інший лідер антивакцинаторського руху Сергій Мікітен брав участь у конкурсі на посаду голови Державної служби України з етнополітики та свободи совісті, але не пройшов. На місцевих виборах 2019 року він балотувався до Київської міської ради від команди Сергія Шахова. Проте політична партія “Наш край” набрала лише 3477 голосів і не подолала прохідний барьєр.
Ключові складники поширення дезінформації
З осені 2020-го антивакцинаторський рух пережив декілька істотних трансформацій. Гасло “це просто грип” та боротьба з носінням масок змінилися. Почалися протести проти вакцинації. Згодом додалася ще й нібито боротьба за права та свободи людей. Проте, якими б не були меседжі, незмінним залишається основний стрижень руху противників вакцинації – комунікація. Ось її ключові складники.
Перший складник. Провокації та масові заходи
Прихильники руху можуть увірватися до інфекційного відділення лікарні, де отримують допомогу пацієнти з коронавірусом, та сказати, що хворих там нібито немає, а коронавірус – нібито вигадка. Можуть увійти без маски в торговельний центр, а потім сперечатися з охоронцями, знімаючи все на камеру.
Антивакцинатори демонстративно порушують карантинні обмеження, а коли зустрічають опір, кличуть підмогу через спільноти вайбера. До них долучаються однодумці, зокрема ті, які вважають себе юридично підкованими. Провокатори розмахують Конституцією, знімають відео, коли поліція робить їм зауваження чи виписує штрафи. Відео поширюють через соцмережі, а штрафи намагаються оскаржувати в судах. Це допомагає залучати нових прихильників.
Масові заходи ще створюють інфопривід для медіа. До організації акцій підходять креативно. Наприклад, 29 серпня 2020 року в Києві на Софійській площі відбувся хоровод проти так званого “карантинного терору”. У ньому взяли участь близько сотні людей.
Другий складник. Активісти
У русі беруть участь тисячі активістів, які щиро вірять у свої переконання. Настільки, що готові о першій ночі писати десятки коментарів під дописами ідеологічних супротивників, прагнучи донести до них “істину”. Раніше кожен з активістів відстоював свої вузькі погляди, які завжди йшли в розріз із загальноприйнятими. Езотерики, антивакцинатори, конспірологи тепер злагоджено поширюють матеріали проти вакцинації.
Третій складник. База історій
Активісти “збирають” фейкові історії про смерті нібито від вакцинації. Вони моніторять повідомлення про померлих у соціальних мережах та медіа, а потім вигадують нібито існування якогось зв’язку з вакцинацією. Такі історії підкріплюють аргументацію та створюють “альтернативну” статистику померлих від щеплення.
Четвертий складник. Юридична підтримка
Блогери-юристи в соціальних мережах продукують простий та зрозумілий контент у форматі інструкцій. Усе почалося з методичних посібників про нібито “відсутність необхідності носіння захисної маски в громадських місцях”. Зараз перелік таких “документів” розширився і на вакцинацію. У них ми бачимо набір цитат, насмиканих із Конституції України та різних законів. А також поради, як спілкуватися з поліцією.
Медіаекспертка та авторка ініціативи “По той бік пандемії” Альона Романюк розповідала таке:
“Для того, щоб ативакцинатори могли збирати та утримувати свою аудиторію, їм треба грати на тому, що в людей болить. З’являється історія про порушення прав людини. Наприклад, я не хочу вакцинуватися, і відповідно з’являються лідери антивакцинаторів, які кажуть – це все порушення ваших прав, і далі цитують певні статті з Конституції України або якогось закону. Вони роблять цілі підбірки, мовляв, якщо вас не захочуть обслуговувати, за статтею такою ви не маєте права, але якщо ви глянете трохи далі того рядка, на який вам вказали ці лідери в соціальних мережах, то побачите, що таки має право поліція на конкретні дії, має право вводити масковий режим. Це все маніпуляції задля нарощування своєї аудиторії, задля того, щоб люди мали свого умовного месію. На чому грають антивакцинатори: от ми – єдине добро, яке бореться зі злом у цьому світі. Тримаймося разом. Власне юридичний блок – це один із способів доведення, що правда нібито на нашому боці”.
Як українські політики підіграють антивакцинаторам?
Народні депутати також висловлюються на тему пандемії. Наприклад, народний депутат від політичної партії “Слуга народу” Юрій Камельчук заперечує існування коронавірусу та закликає не носити маски, а також не вакцинуватися. Зокрема в інтерв’ю Данилу Мокрику нардеп розповідав неправдиву теорію про те, що вакцинація нібито викликає аутизм:
“Є дослідження і спостереження окремих людей, яким багато по світу затикають рота. Про аутизм. Коли дитина в нормальному стані в 2–3 роки отримує щеплення, і після того у неї розвивається аутизм”.
До речі, тільки в цьому інтерв’ю Камельчука фактчекерська організація “Вокс Чек” нарахувала 11 фейків та антинаукових теорій.
Працюючи за звичними з часів КДБ технологіями, Росія сприяє організації та розвитку потужного антивакцинаторського руху в Україні. Традиційно їй у цьому допомагають “корисні ідіоти”, які в гонитві за славою та грошима, або щиро помиляючись, продукують тони дезінформації.
Нагадаємо два простих правила, як зменшити вплив фейків та маніпуляцій на наше мислення й поведінку. По-перше, варто читати новини в об’єктивних медіа – на ресурсах Суспільного чи в інших медіа з “білого списку” Інституту масової інформації. По-друге, не забувати про ресурси фактчекерських організацій, які регулярно моніторять та викривають російську пропаганду. Наприклад, проєкт “StopFake”.
Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду “Відродження” в межах грантового компоненту проєкту EU4USociety. Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду “Відродження” та Європейського Союзу”.
