Цей давній залізничний міст неподалік Теребовлі на сьогодні відомий у всьому світі, про нього написано багато, його фотографували та знімали на відео безліч разів. Все ж ми поглянемо на нього знову в осінню пору і по новому.
Краса та довговічність моста постійно допомагає йому з року в рік ставати все більш відомим, пише Терноград.
Так, в Україні з 27.06.2018р. введено в обіг поштову марку «Віадук, с. Плебанівка» та однойменний поштовий блок у буклеті за програмою «Європа», також введено в дію спеціальний поштовий штемпель «Мости України. Перший день. 27.06.2016. Теребовля, 481000, Тернопільська обл..», яким і погасили вказані марка та блок у буклеті.
9-ти арочний залізничний міст-віадук, що поблизу с. Плебанівка і за три кілометра від райцентру, побудований за часів Австро-Угорщини, коли Теребовлянщина входила до її складу.
В 1896 році він був створений з натурального місцевого каменю пісковика за проектом італійських та австрійських архітекторів. В той же час було закінчено будівництво залізничного з’єднання вузькоколійкою між Тернополем і Копичинцями. Міст сполучає два береги глибокого каньйону, що проходить із сходу на захід.
Арочна форма посилює надійність більше як 120 метрового віадука висотою у 30м, збільшуючи термін його експлуатації. Ще довговічність мосту пояснюється професійною кладкою, міцністю природного місцевого каменю, а також ідеальністю швів, продуманою гідроізоляцією та водовідведенням на окремих ділянках мосту.
На жаль такі типи мостів у сучасному мостобудуванні не застосовують вже через працеємкість робіт та значні затрати коштів, часу. Нині даний відрізок Львівської залізниці мало експлуатується, ним рухаються в основному вантажні потяги, один пасажирський та дізель-потяги місцевого значення.
До речі, про віадуки. Першими їх почали зводити, як каже історія, ще римляни і, найперше, римські легіонери. Завойовуючи нові землі, долаючи гірські місцевості, вони будували між значними ущелинами, ярами, іншими перешкодами мости на арочних опорах. Тому саме такі римські дороги і називали віадуками, згодом назва трансформувалися лише відносно мостів.
Міст досить постраждав під час І світової війни, але його згодом реставрували та відкрили в 1926 році. Під час ІІ світової війни споруда вистояла без руйнувань, хоч німці неодноразово міст бомбили, але ні одна бомба не влучила. Потім люди пояснювали це тим, що міст освятили після реставрації й це його зберегло.
Після війни і десь до кінця 60-х років минулого століття радянська влада оберігала міст, він був оточений колючим дротом та стояли попереджувальні таблички про заборонений вхід під загрозою розстрілу. З двох боків мосту були влаштовані будки з вартовими, які цілодобово стерегли стратегічний об’єкт від різного роду диверсантів та терористів.
Дивишся збоку з горба на цього велета і бачиш, що він і сьогодні стоїть, живе, мов новенький та вражає кожного своєю красою й міцністю. А ще думаєш собі: «Який же той був архітектор завзятою людиною, напевно окрім глибоко професійних вмінь в нього було й особливе відчуття краси та гармонії. Шкода, що прізвище його невідоме. Так, так…, були колись великі люди, не те що нині…
Вони будували, творили на віки вміло, якісно і красиво. А сьогодні як? Міст стоїть 20-70 років і все, приходить в повну негідність, це не говорячи про дороги по всій Україні та особливо в межах міста Теребовля. Добре, що хоч зробили цю споруду пам’яткою архітектури». Та не будемо про погане, а будемо славити красу, бо саме вона править світом!
З висоти міст особливо вражає своїми елегантними, граціозними формами, а коли спустишся до його підніжжя, то здається, що попав у якусь таємничу середньовічну казку. Арки нагадають входи у підземне царство, проходячи їх, відчуваєш як йде холодок по спині. А можливо то входи у паралельні світи? І знову єство переповнює диво, диво майстерності давніх каменярів, адже за століття з гаком мостом перевезені сотні тисяч тонн вантажів, а йому хоч би що.
Староста села Плебанівка Теребовлянської ОТГ розповів про своє рідне село: «Перша писемна згадка про село датується 1425 роком. Воно розмістилося на лівому березі р. Гнізна. А назва села походить від слова «плебанія», що означало в середньовіччя володіння священників. В ті далекі часи в Теребовлі був монастир кармелітів, ото вони й володіли цими землями. Нині в нашому селі мешкає 1072 особи, основне заняття яких – землеробство.
Окрім віадука в нас є й інші цікаві історичні місця, це дві козацькі могили, розорані в радянські часи, зараз на там залишились лише горби. Є діюча церква святого Івана Богослова, встановлено пам’ятний знак на місці поховання понад 800 євреїв, яких в 1943 році розстріляли нацисти (1988, архітектор М. Ковальчук); хрест «Благословення полів» (1991); також збереглися перекази про місцеві пам’ятки природи — криниці «Варварину» і «Кам’яну».
Плебанівський віадук увібрався в осінні барви, ніжно пестить його сонечко в ранкову пору…
Віктор АВЕРКІЄВ,
фото: Олег Капуста
