У мене немає часу! Це речення можна почути сьогодні найчастіше з уст молодої людини. Серед гамору і безлічі справ людям усе більше не вистачає часу: на рідних, друзів і зрештою – на Бога. Уже незабаром розпочинається Великий піст. Для християн це шанс приготувати душу до Великодня і саме той час, коли вони починають частіше роздумувати про примирення з Богом, а саме – про сповідь
Як молодій людині у квапливому світі сучасних технологій знайти час на відвідування храму та чи можлива сповідь за посередництвом інтернету, що так цікавить сучасних людей сьогодні?
Що порадите молоді, яка каже, що у неї немає часу на Сповідь через надмірну зайнятість, немає часу ходити до церкви?
Чимало молодих людей переконані, що їхня сповідь потрібна священику, добрі оцінки – викладачеві, добре здоров’я – лікареві, а добра поведінка – батькам. Звісно, це не так. Саме тому, що священики, лікарі, викладачі та батьки люблять своїх дітей, пацієнтів, студентів і парафіян, а ще знають трохи більше, вони переживають і вміють турбуватися не лише про себе. Тому, давайте одразу скажемо, що чимало добрих справ, до яких молодь лінується, чи якими легковажить, найперше потрібна самим молодим людям. Розуміють вони це зараз це чи ні – це інше питання.
Важливо сказати й інше. В цьому світі існують закони, які абсолютно не залежать від нашої віри в них. Це не тільки закони права, фізики чи хімії, але й Божі закони – закони духовного життя. Незалежно від того, як до них ставиться людина, вони все одно певним чином впливають на якість нашого з вами життя. Так ось, уявіть собі, що молода людина живе не думаючи про те, що вона тут не вічна, що її здоров’я та сили не безмежні, і що з третього поверху стрибати небезпечно, бо сила тяжіння діє на людину незалежно від її знання законів фізики. Алкоголь вбиває нейрони головного мозку незалежно від того, чи людина знає щось про хімічну дію етанолу. А гріх поступово, але впевнено вбиває нашу душу, навіть коли ти не розумієш ні значення слів «гріх» ні «душа». Тому, хотілося б запросити молодих людей відвести свій погляд від фейсбуку й інстаграму, і хоча б кілька хвилин побути в тиші, наодинці з самим собою. Немає сумніву, що багатьом із нас година без інтернету – справжня мука. Навіть тут ми не вільні. Ми раби. А від рабства потрібно звільнятися. При чому, якомога швидше. На Сповіді. У відвертій розмові зі своїм духівником.
Нещодавно я почув історію про одного, відомого у своєму краї подвижника. Якось до нього прийшла одна пані й каже. – Знаєте, отче. Мені дуже подобається Церква, дуже люблю молитися, читати Євангеліє й перебувати в храмі. Я планую на старість покинути цей грішний світ і також, як і ви, хочу стати черницею. Але поки я ще молода, хотіла б «трохи погрішити», самі розумієте… На старість, коли стану монахинею то спокутую всі свої гріхи молодості. Щоб ви мені на це сказали? Старець подивився на неї й сумно зітхнув – Жіночко, Бог не потребує для себе вживаних речей. Він вартий тільки найкращого.. Ця історія вражає своєю жорстокою правдою. Легковажність багатьох молодих людей надто часто губить їх раніше свого часу. Бог має для них один план, а вони обирають собі інший. Хотілося б, аби кожна людина зрозуміла якомога швидше, що «найкращим лікуванням є профілактика». От і душу так само треба лікувати. Поки не стало надто пізно. Я не знаю, чи варто насильно приводити молодих людей до храму, якщо вони не відчувають такої необхідності. Але я точно знаю, що чим швидше вони туди прийдуть, тим більш щасливими будуть, бо Бог і є нашим Щастям.
Чому Церква не схвалює Сповідь через Інтернет?
У Церкві існують певні умови дійсності Таїнств. Серед них є та, що їх не можна прийняти заочно. Інтернет це чудовий інструмент комунікації, але перетворювати його на панацею від всіх проблем було б надто нерозумно. Ви можете буквально 24 години на добу і 365 днів у році мати доступ онлайн до свого духівника та радитися з ним у міру потреби. Але перетворювати Святе Таїнство в чергову онлайн гру було б великим богохульством. Молоді люди дуже активні та вольові. Коли вони захочуть, вони можуть весь вечір і всю ніч танцювати в клубі, не втомлюючись. Вони можуть не встаючи з крісла три години робити собі манікюри. Вони можуть худнути до анорексії чи щовечора бігати, аби не набрати зайвий грам ваги. Вони місяцями та роками прилипають до моніторів, планшетів і смартфонів, бо люблять свою інтернет-залежність. Вони можуть все, що по-справжньому захочуть. Тому, питання заочної Сповіді це взагалі не питання догматичного вчення про Таїнство Покаяння, а питання в першу чергу наших пріоритетів. Навіть якщо завтра Церква дозволить усім «сповідатися» через мережу, будьте певні – люди ще більше знецінять це священнодійство, і навіть коли воно буде з ними цілодобово, потреби в Сповіді в людей не буде. Люди й тоді придумають нові відмовки. При чому, звинувачувати при цьому будуть не себе, а консервативну, «відсталу» Церкву, яка не може йти на зустріч «прогресивній» частині суспільства. Це, звісно ж, лукавство.
10 фактів із вчення Церкви, які ви не знали про долю
Чи треба йти на «загальну сповідь», де взагалі не треба йти до священика?
«Загальна сповідь» в наш час – це профанація Таїнства Покаяння. Особливо та, яка відбувається один раз у рік, перед Великоднем. Це дуже зручно для тих, хто ходить до храму «задля галочки»: щоб було. Не тому, що людину мучать пристрасті, муки сумління та наслідки безліч дурниць, які вона постійно вперто повторює. Вони йдуть щоб батьки не сварили, не докоряли подружні партнери, чи щоб від сусідів не було соромно… «Загальна Сповідь» допустима тільки в час раптових епідемій, війни чи несподіваних лих, які можуть нести загрозу життю людям. Християнин, який цінує свої стосунки з Богом не носіть у себе на горбі роками своє зло та бруд. Він прагне якомога швидше та ретельніше обмити свою душу в святих Таїнствах Сповіді та Причастя. Якщо колись «Загальна сповідь» була вимушеним явищем, бо священиків було мало, а людей багато, то тепер картина помінялася кардинально: священиків багато, а віруючих чимраз менше. Тому, я дуже сподіваюся, що практика таких чинів буде поступово згасати і врешті відійде, як все шкідливе та непотрібне.
Із протоієреєм Євгеном Заплетнюком спілкувалася
Галина Андрусів для видання Духовність.
