“Томос не справжній!” – рознеслося по пропагандистських прокремлівських ЗМІ. Він не підписаний всіма членами Синоду Вселенського Патріархату, – кричали недоброзичливці. Але вже через кілька днів були змушені замовкнути: 9 cічня під документом з’явилися підписи всіх членів константинопольського Синоду.
Що робить Томос “справжнім”? Які повноваження має глава Православної Церкви України митрополит Епіфаній, про які не здогадуються звичайні парафіяни? Чи вважаються таїнства, звершені в церквах Київського патріархату, Автокефальної церкви і УПЦ МП дійсними? Чи буде змінений чин літургії в ПЦУ? Чи перейде церква на новий стиль?
На ці питання в бліц-інтерв’ю UAportal відповів митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський Православної Церкви України Олександр (Драбинко).
– Якби під текстом Томосу не було підписів усіх членів Священного Синоду Вселенського Патріархату, вважався б він дійсним?
– Томос не “вважався б дійсним” – він ВВАЖАЄТЬСЯ і є дійсним і дієвим. Це незаперечна аксіома, оскільки Патріарх, який ставив підпис під Томосом, діяв від імені Святійшого і Священного Синоду Константинопольської Святої нашої Церкви-Матері. Як приклад наведу Грамоту про права “широкої автономії”, яку митрополиту Філарету, як іменну, підписав і вручив Патріарх Алексій II. Там окрім його підпису немає ніяких інших…
Всі документи, які підписував, звертаючись до будь-кого, Патріарх Московський, або Митрополит Онуфрій, говорять: “Від імені Священного Синоду або Собору Єпископів – Патріарх або Митрополит такий-то…”.
Під жодним листом, під жодним документом, що публікується в офіційних виданнях Російської Церкви, частиною якої була до недавнього часу і Українська Православна Церква, в сукупності її єпархій, під керуванням митрополита Онуфрія, ніколи не ставилися підписи всіх членів Священного Синоду. Підписи членів Синоду ставляться лише під Журналами, ухваленими на засіданні Синоду, і делегують права Голові (Предстотелю або Місцеблюстителю) підписувати звернення, заяви і тому подібні речі, від імені Священного Синоду або Собору.
До речі, коли хворів Митрополит Володимир, наші “синодали” взагалі ігнорували його наявність і присутність, і навіть місця для підпису не залишали, як Голови Синоду, в документах, які готувала канцелярія, хоча навіть за часів хвороби пріснопам’ятного митрополита Никодима (Руснака), який не бував в останні роки свого життя на Синоді, місце для його підпису було присутнє!
Таким чином, під документами або рішеннями Священного Синоду не ставляться підписи всіх його членів. У тому числі немає їх і під рішенням про мою і владики Симеона уявну “заборону”, вигадану митрополитом Антонієм (Паканичем) Синодом Української Православної Церкви Московського патріархату, що припинила своє канонічне існування після анулювання анексійного документу 1686 року.
Під прийнятими текстами документів стоїть лише підпис митрополита Онуфрія – голови Синоду. Він, до речі, і несе за це канонічну і юридичну відповідальність перед Законом Божим і законом Держави.
За усталеною практикою, від імені Священного Синоду підпис завжди ставить тільки його головуючий. Тому істерика, що роздута з цього приводу, є не більше ніж мильною бульбашкою. Справа в тому, що Синод відбувся сьогодні (9 січня, – UAportal), а вручення Томосу було раніше. Патріарх підписав від імені Синоду, на що мав повноваження, і вручив, а інші підписи можна було і не ставити, або поставити, якщо це виявилося категорично принциповим для деяких, в будь-який час (коли зберуться синодали). Якщо відсутність підписів когось бентежила, то цей уявний недолік було скасовано, і вони були поставлені і факт засвідчений.
Але це вже другорядний – упереджуючий забобони і наклепи – захід. Він не має абсолютно ніякого стосунку до дійсності і дієвості документа. Це формальність для тих, хто шукає, до чого б іще прискіпатися.
– Які формальні кроки повинні бути зроблені зараз, після підписання Томосу, які не могли бути зроблені раніше?
– Томос – це канонічний документ. Юридично ми як Церква, спільнота християн України, оформилися 15 грудня 2018 року. Фактично Томос – це внутрішньоцерковний документ для православних християн, які ще вагалися у відповіді на питання, чи канонічна Церква, яка створена, чи не канонічна, чи автокефальна вона з повними правами чи не автокефальна.
У Томосі все прописано і чітко про це сказано всупереч і в попередження інсинуацій, що виникають. Ми маємо однозначну відповідь: так, в Диптиху православних Помісних Церков вона є 15-ю Церквою після Чеської Церкви. Так її поминає Вселенський Патріарх, і так її повинні поминати всі нинішні Предстоятелі Помісних Православних Церков, що складають цей Священний Диптих.
Чогось особливого в Томосі або в його даруванні взагалі-то немає. Це “паспорт”. Виросла людина, досягла повноліття – отримує паспорт. Ось і ми отримали свій “церковний паспорт”. Ми сьогодні свідчимо – “Ми є!” Про це нам і сказала Церква-Мати Константинопольська, що дала нам життя у Христі.
– Чи є якісь повноваження глави Православної церкви України митрополита Епіфанія, про які звичайні віруючі не здогадуються? Чи є щось по-справжньому вражаюче, що він має право робити на цій посаді?
– Він має право робити абсолютно все, що обумовлено в Томосі і Статуті нашої Церкви – оскільки він є Предстоятелем Автокефальної Помісної Православної Церкви, як і всі інші Предстоятелі інших Православних Церков. Він абсолютно рівний і Константинопольському, і Єрусалимському, і Польському, і Грузинському патріархам в своїх повноваженнях…
– …і Московському?
– І Московському в тому числі. Вони абсолютно рівні за своєю значимістю. Це предстоятель незалежної Автокефальної Православної Церкви. Уже поставлена Крапка. Ми перейшли той Рубікон, коли чогось іще очікували. Тепер ми маємо всю повноту прав і повноважень. Все решта, в чому ми ще якимось чином можемо залежати від Матері-Церкви, прописано в Томосі. Це незначні моменти, які властиві новим автокефаліям, але вони жодним чином не впливають на статус і вплив нашої Церкви в загальноправославному процесі співіснування.
– Ще два уточнення. Люди запитують, і в цих питаннях у багатьох віруючих немає чіткого розуміння. Чи дійсні обряди хрещення, вінчання та інші таїнства, звершені в церквах Київського патріархату, Автокефальної церкви, Московського патріархату?
– Так, сьогодні до мене вже теж зверталися з подібним питанням.
Хтось вигадує міф про недійсність Таїнств. Всі таїнства, що були здійснені, – дійсні – і в Московському патріархаті, і в інших Церквах. Тема якоїсь неповноцінності таїнств, які відбувалися, обговорювалася, допоки у нас не було канонічного та євхаристійного спілкування. Але зараз, після входження в євхаристійне спілкування, яке відбулося буквально днями, я брав участь у цій події в Георгіївському кафедральному храмі в Константинополі, всі Таїнства згідно з поняттями і принципом церковної ікономії, отримують загальноцерковну рецепцію.
Сьогодні вже говорять про те, що те, що відбувалося в Московському патріархаті, недійсне. Ні. Не у нас проблеми з Московським патріархатом. Ми визнаємо, спілкуємося і молимося за них. Це вони придумали, що у них проблеми з нами. Це вони нас по гордині і по вузькості свого еклезіологічного бачення не сприймають. Але це поки що! Але це вже не наша проблема, це їхня проблема.
– В УПЦ МП і УПЦ КП були різні Чини літургії…
– Ні, у нас всі Чини абсолютно однакові, догматика однакова, Церква однакова і єдина. Єдине, чим відрізнялася літургія – це мова богослужінь, і то іноді. Більше нічого.
– І в Православній церкві України Чин також не зміниться?
– Жодним чином. Ані Чин, ані календар, ані догматика. Все як було, так і залишається. Я служу церковнослов’янською та українською, як служив 10 років з благословення митрополита Володимира. Так я здійснюю богослужіння і зараз, і так буду робити.
Мова богослужінь не є прерогативною і обов’язковою. Той, хто захоче, може служити в нашій Церкві церковнослов’янською, українською, грузинською, румунською, гагаузькою – всі мови абсолютно рівні – на всіх ми однаково славимо Господа. У нас є лише канонічне сприйняття церковності.
У нас є свій предстоятель – митрополит Епіфаній, – і ми сьогодні є рівноцінною Помісною Церквою, як і всі решта Помісних Церков, що згадані в Диптиху.
– Ви згадали про календар. Перехід на новий стиль теж поки що не планується?
– Так, немає такої проблеми і немає такого побажання. Буде побажання віруючого народу – можна буде розглядати це питання. Поки що ніхто нікуди не переходить. Хто за яким календарем хоче святкувати, той за таким нехай і святкує.
Автор: Тетяна Гайжевська
