В Україні очікують на отримання Томосу, який затвердить автокефалію Православної Церкви України. Вже на стадії підготовки до Об’єднавчого Собору, що відбувся в Києві 15 грудня, йшли дебати щодо майбутнього статусу нової церкви. В православ’ї нині існує 14 автокефальних, тобто самостійних і незалежних церков. Вони бувають різних рангів: патріархати, архієпископії та митрополії. Всі давні церковні центри мають статус патріархатів.
В патріаршій церкві є і митрополити і архієпископи, а тому вважається, що статус патріархату вищий за архієпископію чи митрополію. Хоча в форматі міжправославних стосунків очільники автокефальних церков є абсолютно рівними між собою. Очікується, що нова автокефальна Православна Церква в Україні матиме статус митрополії, як церкви Польська та Чеських земель і Словаччини. Однак чимало українців чекають на отримання патріаршого статусу. Насправді ж в історії Православ’я майже ніколи патріарший статус не йшов «у комплекті» з автокефалією.
Навіть давні церкви, що входили до так званої Пентархії (системи п’яти головних церков), отримали патріарший ранг не відразу. На загальному церковному рівні статус патріархату надавався Вселенським Собором. Так, на І Вселенському Соборі було затверджено існуючу автокефалію для Олександрії, Антіохії та Ієрусалиму, причому остання кафедра згадується у ранзі митрополії. На ІІ Вселенському Соборі до другого місця у християнському світі підноситься Константинопольська кафедра, як Новий Рим, тобто нова столиця Імперії, притому що старий Рим продовжив обіймати перше місце в церковній ієрархії. Остаточно патріарший статус було визначено за церквами Пентархії на IV Вселенському Соборі. Але в той же час на рівні з патріаршими церквами існували інші автокефальні кафедри, наприклад Карфагенська або Кіпрська. З часом зі складу Антіохійської Церкви виокремилась Грузинська, з своєрідним статусом Католікосату, що нині фактично є синонімом Патріархату.
Московська Церква спочатку самочинно проголосила автокефалію, яка не визнавалась, а потім більше ніж через століття отримала патріарший статус. Сербська Церква двічі проголошувала автокефалію і мала патріархат, але через те, що Сербська держава втрачала незалежність, така ж сама доля спіткала і церкву. У 1919 р. була утворена об’єднана автокефальна Сербська Церква, до складу якої увійшли зокрема окремі єпархії Константинопольського патріархату, цілий Карловацький Патріархат та автокефальна Чорногорська Церква. Вже за рік нова Церква отримала визнання з боку Константинополя та патріарший статус.
Непроста історія була з Румунською церквою. Вона самостійно проголосила автокефалію у 1865 р., і лише через 13 років Константинополь погодився та визнав цю автокефалію. Однак румуни порушили умови Томосу, через що документ було відкликано. Знадобилось ще 7 років, щоби владнати конфлікт і Константинополь в решті решт таки видав Томос про автокефалію Румунської Церкви у 1885 р.. Однак на чолі цієї Церкви став митрополит. І лише через 40 років ця Церква отримала патріарший статус.
Подібною була історія з Болгарською Церквою. Вона самостійно оголосила автокефалію у 1878 р., що призвело до розколу з Константинополем. Останній взагалі засудив болгар та звинуватив їх в єресі. Лише у 1945 р. цю автокефалію було визнано, але знову ж таки у статусі митрополії. За 6 років болгари змінили статут і односторонньо проголосили патріархат, що призвело до конфлікту з Константинополем. Лише через 10 років та в наслідок довготривалих консультацій патріарший статус було визнано.
Отже не треба марно сподіватись, що нова автокефальна Православна Церква України відразу матиме статус патріархату. І не треба переживати, що нас «зрадили» і автокефалія не така. Патріарший статус майже ніколи не йшов «у комплекті» з автокефалією. Головне, що нова Православна Церква України посяде своє місце у Диптиху, тобто переліку визнаних, Автокефальних Православних Церков. На етапі визнання нової Православної Церкви України важливо, щоби її автокефальний статус визнали інші Церкви. Зараз, у ранзі митрополії ми отримаємо 15, останнє, місце в Диптиху. Це не є чимось страшним, адже Диптих формується за хронологічним принципом, коли Церква отримала Томос. Наприклад, давня Грузинська Церква, яка самостійно функціонує з раннього Середньовіччя, стоїть в переліку Патріархатів останньою, оскільки Томос їй було надано лише у 1990 році.
Як би Православна Церква України відразу отримала статус Патріархату, то вона посіла би 10 місце, посунувши автокефальні архієпископії Кіпру, Елади та Албанії. Ці церкви були би не у захваті від такого розвитку подій, і це ускладнило би процес визнання автокефалії ПЦУ з боку грецьких церков. Наразі ПЦУ потрібно якомога ширше визнання з боку Автокефальних Православних Церков. Для цього потрібно на певний час відкласти питання патріаршого статусу. Однак це не означає, що через декілька років його не можна буде розглянути разом з Константинопольським патріархатом, як це прописано в Статуті ПЦУ.
