Борис Кожин, перший командувач Військово-Морських сил України, віце-адмірал, двічі народний депутат України та голова Спілки офіцерів, побував нещодавно у Борщеві на запрошення заступника голови Борщівської районної ради Андрія Русенка. Борис Борисович розповів, як створював ВМС України разом із побратимами-офіцерами, як написав про це книжку і над чим працює сьогодні. Також він висловився з приводу російської агресії в Керченській протоці та повернення Криму до України.
Історія, яку не викреслити
Віце-адмірал Борис Кожин був командувачем Військово-морського флоту з квітня 1992-го по жовтень 1993 року. Це був непростий час становлення, боротьби, подекуди жорсткої та цинічної. Адже в Криму одна частина військовослужбовців взагалі не хотіла бачити Україну як державу. А друга — була на роздоріжжі і вагалася під впливом нестабільної політико-військової ситуації. Про це Борис Кожин пише у своїх спогадах, які вміщено в книжці «Шануймося, панове офіцери!», що вийшла друком у 2001 році.
Присутні з цікавістю слухали віце-адмірала, який розповідав про буремні події тих років, коли військовослужбовці тодішнього Чорноморського флоту СРСР першими в Севастополі під синьо-жовтим прапором пішли проти натовпу оскаженілих шовіністів, виборюючи українську державність у Криму. Їх було небагато, каже Борис Кожин, але це був той кістяк патріотів, за якими пішли інші. Можна лише здогадуватися, які ентузіазм і патріотичний порив керували тоді військовими моряками.
Автор книжки нагадує читачеві, що історія України із сивої давнини нерозривно пов’язана з Чорним морем. Історія українського флоту сягає часів Київської Русі. Літописні джерела, серед яких «Повість минулих літ», розповідають про походи княжого флоту на Царгород (Константинополь), який на той час був столицею могутньої Візантійської імперії. Українські козаки успішно воювали проти турків на Дніпрі і в Чорному морі, досягаючи Царгорода. Тодішній флот базувався на Січі. Його основу становили легкі плоскодонні човни — «чайки». Лише після повного загарбання українських земель Російською імперією, ліквідації Запорізької Січі Росія приєднала Крим до Москви у 1783 році та перетворила Україну на Малоросію. Автор пише: «Все це я згадую лише для того, щоб нагадати російським адміралам, які не бажали і не бажають знати, що Чорне море завжди було невід’ємною частиною України, а предки українського народу з далекої давнини були сміливими мореплавцями».
До окупації півострова Росією у складі ВМС ЗС України проходили службу 15470 осіб, на озброєнні перебували п’ять корветів, фрегат, три тральщики, два десантні кораблі, підводний човен, 49 допоміжних кораблів і 35 літаків. Після загарбання Криму все оснащення перейшло до рук окупантів. Кораблі розібрали на запчастини і знищили буквально все.
Ми були першими!
У переломні роки кінця 80-х і початку 90-х Борис Кожин служив на Чорноморському флоті, де обіймав посаду командира Кримської військово-морської бази. Вже тоді у Севастополі діяла низка українських організацій: осередки «Просвіти», Руху, УРП, Союзу жінок України, Кримське обласне товариство української мови. Борис Борисович згадує: був здивований тим, що ініціаторами створення цих патріотичних організацій були саме офіцери Чорноморського флоту. Українцям-патріотам у Криму вдалося об’єднатися і згуртуватися до спільної роботи. Так, на виборах у 1990 році четверо з них стали депутатами Севастопольської міської ради, де створили депутатську групу «Україна».
До всеукраїнського референдуму залишалося два місяці. Офіцери, переслідувані російськими шовіністами, вели напівпідпільну діяльність і зазнавали шалених утисків з боку командування флотом. Лише думка про те, що Чорноморський флот може бути розділений і на його базі можуть створити військово-морські сили держави Україна викликали в них ненависть.
Борис Кожин розповідає, що держава тоді ніяк не підтримувала наміри військових моряків і офіцерів, тож їм доводилося боротися самим і ризикувати навіть життям. Згадати хоча б відчайдушний рейд із Криму до Одеси корабля СКР-112 під командуванням Сергія Настенка. Як пише у спогадах автор, цей перехід підняв у морі справжній «дев’ятий вал». Адже весь екіпаж корабля, який вирішив нести службу на флоті України, оголосили терористами і влаштували погоню із дозволом керівництва застосовувати зброю.
Із січня 1992 року на флоті розпочалося масове складання військової присяги на вірність українському народові. Першими її склали капітани 3-го рангу Олександр Клюєв та Валерій Кравченко — командир і заступник командира 3-ї роти школи водолазів. Про це розповіло навіть телебачення в Севастополі. За цей вчинок тодішнє командування ЧФ позбавило їх посад і можливості взагалі з’являтися у школі водолазів. Та цей процес уже було не зупинити. Упродовж одного місяця 1992 року присягу склали 108 військовослужбовців однієї з військових частин. На багатьох кораблях замайоріли синьо-жовті прапори.
7 квітня цього ж року Борисові Кожину запропонували очолити Військово-Морські сили України, які були створено на підставі указу тодішнього Президента України Леоніда Кравчука. І він з радістю погодився. Вже наступного дня Кожин дав прес-конференцію як командувач новоствореної військової структури. Пригадує, як хтось із журналістів дорікнув йому, що він очолив неіснуючу структуру, на що Кожин відповів: «До складу ВМС України входять всі частини, кораблі і з’єднання флоту, які склали присягу на вірність українському народові, а моїм штабом управління є Севастопольська спілка офіцерів України». Так починалося зародження українського флоту. За час командування Військово-Морськими силами Борис Кожин об’єднав не лише моряків, а й усі державницькі сили Севастополя, створив базу для успішного функціонування української влади в Севастополі. Сьогодні він і далі залишається в строю, займаючись активною волонтерською та громадсько-політичною діяльністю, попри те, що йому вже за сімдесят.
Правда — за Україною
Я не могла не запитати віце-адмірала Бориса Кожина, що він думає з приводу недавнього акта агресії Росії щодо українських кораблів у Керченській протоці. Борис Борисович занепокоєний долею затриманих українських моряків і зауважує, що цей інцидент, який він називає терористичним актом, став переломним у відносинах із Росією. Адже весь світ дізнався про її агресивну політику щодо України.
З часу окупації Криму всі українські кораблі були захоплені Росією. Все, над чим працювали останні роки, зійшло нанівець. Сьогодні вони розграбовані і знищені. Однак, каже Борис Кожин, історія дасть оцінку діям окупантів, а Крим обов’язково повернеться до складу України, бо є його невід’ємною частиною. Правда буде за Україною.
На завершення зустрічі Борис Кожин нагородив окремих воїнів ООС із Борщівщини відзнакою «Патріот України» та подарував кожному книжку «Шануймося, панове офіцери!» із дарчим надписом.
Ірина МАДЗІЙ.
