«У квартирі майже все згоріло… Боляче навіть заходити туди. Але тепер це не важливо, для нас головне — щоб Віктор одужав, повернувся до життя», — каже дружина потерпілого під час пожежі тернополянка Ірина Олійник.
Хто хоче долучитися до доброї справи
і підтримати сім’ю Олійників, може перераховувати кошти на рахунок у Приватбанку:
4149 4390 0294 1288 (Олійник Ірина).
28 листопада пожежа у квартирі, що на вулиці Текстильній у Тернополі, знищила усе майно родини. Близько 15-ої години сусіди почули запах диму в під’їзді, за кілька хвилин зателефонували Олійникам. Господарі помешкання примчали на таксі, зайшли у квартиру і жахнулися — спальня була охоплена вогнем. Вони спробували самотужки гасити пожежу, але приборкати полум’я було нереально. Крім того, за лічені хвилини Віктор опинився у вогняній пастці і змушений був рятуватися, стрибнувши з балкона. Квартира Олійників на третьому поверсі, знизу ще є цокольний поверх, тож чоловік зазнав серйозних травм. Його доправили до реанімації міської лікарні швидкої допомоги, нині він у відділенні політравми.
Переніс дві операції, попереду — ще дві
Віктор уже переніс дві операції на хребті, попереду — вставлення пластин у стопи, адже вони сильно потрощені. Біля потерпілого щодня його дружина. Їхні дві 9-річні донечки Діанка та Боженка — у бабусі, куди Ірина після пожежі переселилася з дівчатками.
— Дякуємо Богові, що Віктор живий, усе решта — дурниці, колись відновимо квартиру, — каже Ірина. — Якби він не стрибнув з балкона, то згорів би. У чоловіка діагностували забій грудної клітки, струс головного мозку, зрушення внутрішніх органів. Добре, що не було розривів. Розламаний третій хребець на хребті, спинний мозок, на щастя, неушкоджений. Лікарі двічі прооперували його — вставили на хребті пластину.
На МРТ побачили, що у Віктора роздроблені стопи, потрібна операція, вставлять титанові пластини. Чоловік лежить, у деякі дні йому дуже погано, призначили нестероїдні препарати. Сяде на дві-три хвилини і знову лягає, потрібне тривале лікування, як мінімум — два місяці. Добре, що обійшлося без опіків… Важко нам, але з перших днів нас підтримали рідні, сусіди, наші однокласники та одногрупники, мої співробітники з «Укртелекому», вчителі та учні ЗОШ №4, де навчаються наші донечки, також колективи інших шкіл. Пообіцяли допомогти фінансово міський голова Сергій Надал та депутат від нашого округу Андрій Ткаченко.
Руку допомоги нам простягають нині небайдужі люди, перераховують, хто скільки може. На лікування потрібно багато коштів. Так, за титанову пластину на хребет ми заплатили 21 тисячу гривень. Нині щодня на лікування іде 1000-1500 грн., а коли був у реанімації — 3000-5000. Вирішуємо питання щодо оперування ніг, це також коштує. Ціна титанової пластини на стопу — від 10 тис. до 30 тис. гривень, а потрібно дві такі, тож ми й далі просимо людей про допомогу.
Вцілів лише… образок Спаса Нерукотворного
Після пожежі пані Ірина не в силі навідуватись до згорілої квартири — сумна картина нагадує про пережитий шок. Родичі та друзі допомогли їй — вивезли згорілі речі, розчистили приміщення, але там потрібен капітальний ремонт.
— Наше ОСББ допомогло забити плівкою згоріле вікно, вивезти згорілі меблі, вікна, двері, — каже господиня помешкання. — Згодом потрібно певними препаратами обробити стіни та стелю, вивести запах горілого. Ми шукали клінінгову компанію, яка би все вичистила, бо у нас нема кому тим зайнятися, але наразі не знайшли. За відновлення помешкання ще не скоро візьмемось, бо не маємо на це ні сил, ні коштів. Ми просили про допомогу у різних кабінетах, але всюди кажуть, що квартира приватизована, тому маємо самі вирішувати цю проблему. Добре, що у Тернополі мешкає моя мама, тож нам не довелося тулитися в чужих людей. Хоча у мами одна кімната, але ми — в рідної людини. Бабуся водить дівчаток до школи, забирає. А я з ранку до вечора — в чоловіка. На роботі мені дали відпустку. Віктор працює у філії однієї київської компанії, але хтозна коли зможе повернутися до роботи.
У нашій квартирі три кімнати. Займання сталося у спальні, вогонь охопив коридор. Там нині все з сажею від підлоги до стелі. У дитячій та вітальні дещо вціліло, але не знаю, чи воно буде придатне для використання. Збереглися шкільні підручники, але вони сильно обдимлені, тому довелося придбати нові. Меблі, які не згоріли, порозсихалися від температури, поскручувались, доведеться викинути. Кажуть, що займання сталося від комп’ютера, хоча чоловік пам’ятає, що вимикав його з розетки. У спальні все згоріло до цегли. Дивовижно, але вцілів лише образочок Спаса Нерукотворного, який я прикладала до ікони з Рима, яку привозили до Тернополя. Я тоді багато іконок придбала, роздавала друзям, співробітникам. Це диво: все довкола — попіл, а іконка — непошкоджена.
«Ми відчули, що в цій біді ми не самі!»
— Нам не треба було заходити в приміщення, тепер це розуміємо, але вже пізно, — зітхає Ірина. — Коли відчинили двері, був запах диму, зайшли до кімнати — там був відкритий вогонь. Зайшов кисень і спалахнуло… Ми не рятували ні гроші, ні документи, а просто зайшли в кімнату, яка палала, і почали гасити… Це наша помилка. Але ми були розгублені, про таке ніколи наперед не подумаєш. На допомогу прибігли сусіди, викликали пожежників. Нам з чоловіком треба було зачинити двері і чекати пожежну. За кілька хвилин вони вже були на місці, підняли драбину, але чоловік ще до того вистрибнув. У спальні був вузький прохід між ліжком, в одну мить спалахнув матрац і Віктор не міг вийти… Вогонь дістав його, впало згоріле вікно…
У перший день після пожежі я навіть не могла говорити, трималася лише задля дітей. Дуже підтримала нас кума Наталя, вирішувала всі нагальні питання. Щодня нині до нас телефонують небайдужі люди, цікавляться станом здоров’я Віктора, зі школи звідуються. Ми відчули у цій біді, що ми не самі. Наступного після пожежі дня люди зібрали нам одяг, бо ми залишилися без нічого. Назбирали стільки, що ми ще передали до сиротинця у Бережани, бо не маємо де тримати. Ми вдячні всім! Чоловік у перші дні був дуже пригнічений. Шкодує, що ми не думали про свою безпеку. Якби він був на ногах, нині було б все по-іншому… Але мій чоловік сильний духом, вірю, що він скоро стане на ноги!
