Міста піднімають тарифи
В Україні продовжують зростати тарифи на громадський транспорт. Зокрема раніше повідомлялося, що львівські перевізники вимагають підвищити вартість проїзду у транспорті до 9 грн. На думку ж експертів, згідно нових укладених договорів з перевізниками, вони самі без участі міського виконкому Львова зможуть змінювати тарифи на приватних маршрутах. Очевидно, що наступним після підвищення цін у приватників відбудеться зростання ціни проїзду і у міському електротрансі, де повідомляють про нерентабельність цього виду транспорту.
Аналогічна ситуація склалася також у інших містах. Зокрема, вже у листопаді дрожчим на гривню може стати проїзд у запорізькому електротрансі.
Найпершим же підвищив ціну комунального транспорту Київ, який є, напевно, найбагатшим містом в Україні. Там ще в липні тарифи у комунальному транспорті, включно з тролейбусами і трамваями, зросли до 8 гривень за поїздку. Міський голова столиці Віталій Кличко пояснив здорожчання високою вартістю електроенергії, здорожчанням вартості шин у 1,5 рази, а також повідомив, що він не може займатися популізмом, коли йдеться про безпеку людей.
Вибір без вибору
Подібна ситуація склалася у Тернополі, який чи не найдовше утримував одні з найнижчих тарифів у міському електротрансі. Проте, як повідомив ще у вересні директор КП «Тернопільелектротрас» Андрій Мастюх, підприємству потрібно, як мінімум близько 20 млн грн лише для того, щоб тролейбуси виходили на вулиці міста і продовжували перевозити людей. При цьому керівник комунального підприємства відзначив, що без підвищення тарифу хоча б до 6 грн, підприємство просто не виживе. Йдеться навіть не про інвестиційну складову і заміну старого рухомого складу, а про просту підтримку транспорту на належному рівні, виплату зарплат працівникам, яких сьогодні і без того бракує. Також було зазначено, що місто повністю покриває усі витрати, пов’язані з пільговиками, але коштів все одно бракує.
Слід визнати, що підстав для підвищення собівартості перевезень в електротранспорті більше ніж достатньо. Лише вартість електроенергії Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), і яка відповідальна за тарифи в країні -підвищувала кілька разів. Відтак за останні 3 роки електроенергія здорожчала на 154%. При цьому стали дорожчими запчастини і обслуговування транспорту. Зросли мінімальні зарплати, що вимагає згідно законів також підвищувати і зарплати у самих комунальних підприємствах. На сьогоднішній день через заборгованість комунального підприємства, електромережі погрожують вже наприкінці жовтня відімкнути електрику. Таке право їм надається згідно «Правил роздрібного ринку електричної енергії» затверджених тією ж сумнозвісною НКРЕКП. Тож місто може залишитися без тролейбусів.
Варто зазначити, що міський виконком робив все можливе для збереження доступного електротранспорту. Зокрема, минулого року було перераховано 40 млн грн, а цього року ще 25 млн на потреби електротрансу. Проте, Тернопіль, як і більшість міст України став заручником відсутності реальної фінансової децентралізації. Передані повноваження (а з ними і видатки – авт.) з рівня держави на місцевий – удвічі перевищують передані до місцевих бюджетів доходи. Коштів катастрофічно бракує. Окремі державні програми, зокрема щодо фінансування освіти і медицини, виконуються, в кращому випадку, наполовину. Тож місцеве самоврядування перед складним вибором «без вибору» — залишити городян без медичного забезпечення, освіти і транспорту або ж, все таки, піти на підняття тарифу.
Економічна нестабільність і непродуманість реформ
Причина такої ситуації у загальній економічній нестабільності, за яку пряму відповідальність несе уряд і Верховна Рада. Ми всі бачимо мало не щомісячне зростання цін. У здорожчанні транспортних послуг винні не так перевізники, як ситуація в країні загалом. Перевізникам і містянам доведеться шукати компроміс, щоб місто не зупинилося. Відбувається все це на фоні відверто непродуманої реформи децентралізації, коли на місця передаються невластиві функції, але не передбачається фінансування на них. Скажімо, закон чітко передбачає, що місцеві бюджети не можуть фінансувати ті зобов’язання, які виникли за рішенням інших органів. Таким чином, освіту, медицину, усі соціальні пільги, включно з транспортними, субсидії мала б фінансувати виключно держава. Проте значну частину цього фінансового тягаря переклали на місця, а коштів на це не дали і не передбачили додаткових джерел надходжень. Так прорахунки урядовців штовхають місцеві громади у ситуацію, коли їм знову доводиться виживати самотужки.
Богдан Стасишин
