Два тижні тому 22-річна Олександра Павук із Романового Села, що на Збаражчині, склала присягу і розпочала службу в Управлінні патрульної поліції в Тернопільській області. Це була мрія дівчини, на шляху до якої вона, на жаль, пережила прикрий випадок, який безповоротно підірвав її здоров’я. Торік у грудні Олександра, на той час — курсантка Рівненського вищого професійного училища Департаменту поліції охорони, проходила вишкіл. Під час перерви інструктор зі стрільби Ігор Мосійчук хотів забрати зі столу пістолет, заряджений кулями, а той несподівано… вистрелив. Наша землячка стояла за три метри від столу, спілкувалася з друзями, як раптом куля влучила їй в око…
Травма виявилася серйозною. Кілька тижнів дівчина лікувалась в Інституті очних захворювань та тканинної терапії ім. Філатова в Одесі, але зір не відновлювався, а навпаки, погіршувався. Олександра змушена була шукати допомогу в закордонних спеціалістів. У лютому цього року їй замінили очний кришталик на штучний, утім, це лише частково поліпшило ситуацію, певні порушення роботи ока ще доведеться відновлювати тривалий час. Інструктора відсторонили від роботи, досі триває розслідування. Про те, що довелося пройти упродовж року після інциденту, Олександра розповіла «НОВІЙ…».
«Як добре бути зрячою…»
Рідним та друзям Олександри, які безмежно вболівали за її одужання, та передусім і їй самій хотілося вірити, що травмоване око відновиться саме по собі. На це сподівалися й одеські медики, але після курсу лікування дівчина й далі не бачила на око. Її відправили додому, через місяць мали знову обстежити і вже тоді вирішувати, чи потрібне буде хірургічне втручання.
— Лікування в Одесі практично нічого не дало: зір не повернувся, єдине, що зникли набряки, тож я не стала чекати, — розповідає Олександра. — Ми з рідними звернулися до закордонної клініки. Моя бабуся на той час була в Італії, тож проконсультувалася з тамтешніми спеціалістами. Вникнувши в мою ситуацію, вони погодилися обстежити травмоване око. Двоє лікарів, які оглядали мене в італійській клініці, одноголосно сказали, що єдиний вихід із даної ситуації — заміна кришталика. Після травми мій кришталик відмирав, шансів на відновлення не було. Італійські лікарі казали, що якби я ще трохи почекала, то повністю втратила б зір. 20 лютого мене прооперували у клініці міста Падуя. Приємно вразило людяне ставлення до мене — іноземки, та й вартість операції не надто вища, ніж в Україні — близько 2,5 тис. євро. Мені ввели лише місцеву анестезію, я все бачила, відчувала — коли робили надрізи, забирали кришталик… Це був важкий переломний момент: якщо до того я ще трохи бачила світло, то після — суцільна темрява… Коли ж вставили штучний кришталик, я ніби знову народилася! Як добре бути зрячою… Операція пройшла успішно, утім, згодом проявилися певні ускладнення — на кришталик заходить пелена. Щоб подолати це, потрібна лазерна корекція. Окрім того, після травми зіниця ока досі сама не звужується, тож щоранку треба закапувати ліками. Прикро, що доведеться з цим жити, хоча лікарі прогнозують, що, можливо, нерв, який стиснувся від удару, з часом відновиться. Шанси невеликі: 50 на 50. Але надія є!
«Шкода, що лікарі заборонили патрулювати…»
Можна тільки дивуватись силі духу та наполегливості Олександри! Отримавши серйозну травму, перенісши операцію і не відновивши до кінця зір, вона переборола в собі біль, сумніви, розчарування і вирішила, що б там не було, таки стати поліціянткою. Для цього їй навіть довелося повторно (!) пройти навчання, скласти іспити та підтвердити фізичну підготовку.
— Я опинилася на роздоріжжі: продовжувати чи покинути навчання? — згадує дівчина. — Вирішила хоча б закінчити навчання, здійснити бодай щось із того, про що мріяла… Зібравши усі сили, я таки пройшла до кінця, поставила крапку. Прикра пригода сталася зі мною за три дні до комплексного екзамену. Я не могла його пропустити, відпросилася в одеській лікарні, приїхала в училище, а мене не допустили до іспиту. Мабуть, не хотіли завдавати мені хвилювань у такий важкий момент, сказали, що згодом усе надолужу. Та лікування затягнулося на місяці, тому мені довелося повторно пройти первинну професійну підготовку. Цього разу мене направили вчитися до Академії патрульної поліції в Київ. Навчання тривало чотири місяці. Долаючи всі труднощі, я таки підтвердила кваліфікацію і склала присягу. Наразі проходжу адмінпрактику в апараті Управління патрульної поліції в Тернопільській області, сподіваюся, залишуся тут працювати. Шкода, звісно, що не зможу здійснювати патрулювання.Військово-лікарська комісія, оцінивши мій стан здоров’я, не дала мені дозволу. Я безмежно вдячна за розуміння та підтримку начальникам управлінь патрульної поліції в Тернопільській та Рівненській областях Богдану Шевчуку та Сергію Мерчуку.
Підтримує мене й інструктор зі стрільби Ігор Мосійчук: оплатив операцію за кордоном, лікування в одеській лікарні. На початках я з ним спілкувалася по телефону, тепер — ні. Він телефонує до моїх рідних. За прикрим випадком розпочато провадження за ч. 1 ст. 271 ККУ — порушення вимог законодавства про охорону праці, яка передбачає покарання у вигляді штрафу в розмірі від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів або виправними роботами на термін до двох років, або обмеженням волі на той же термін. Було проведено необхідні експертизи, мабуть, скоро буде суд. Розумію, що інструктор не хотів цього, але потрібно було дотримуватися тих заходів, яких він вчив нас, але якими сам знехтував. Він порушив кілька серйозних вимог щодо поводження зі зброєю: безпідставно направив у бік людей, не тримав на запобіжнику, не тримав у кобурі. Не маю на нього зла, але мене це болить і болітиме…
