У липні україномовна пісня вперше очолила чарт кліпів в українському сегменті YouTube. Нею стала композиція «Плакала» гурту KAZKA, яка набрала 10,5 млн переглядів і випередила російськомовних виконавців. Цей маленький, але важливий успіх української пісні зайвий раз привернув увагу до вітчизняного продукту. Експерти Центру громадського моніторингу та контролю вирішили з’ясувати, чим живе сучасна музична індустрія України.
Розірвати залежність
За даними аналітичної компанії Kantar TNS, улюблений музичний стиль українців – популярна музика. Їй віддають перевагу більше ніж 50% опитаних. Заразом у вподобаннях українців до останнього часу переважала зарубіжна і російська «попса», а музика, зроблена в Україні, залишалась у меншості. Серед причин: засилля іноземного контенту, недостатня кількість і якість українських пісень, монополія «старожилів сцени» на ефіри та концерти.
Ситуація стала змінюватись після початку російської агресії. Музиканти, які виступали в окупованому Криму або публічно підтримували анексію та війну, втратили можливість виступати в Україні. Заборону на в’їзд до країни на 3 або 5 років отримали понад 120 іноземних артистів.
Розірвавши зв’язки із російською сценою, українська музична індустрія почала розвиватись самостійно. Поштовх для розвитку отримали власні продюсерські центри, до функцій яких, як правило, входять піар-супровід, запис і випуск музики і відео, менеджмент артистів. Найбільші успішніші з них: Mozgi Entertainment, Secret Service Entertainment Agency, Mamamusic, Kruzheva Music та Susy Production. Водночас стало з’являтись багато молодих українських артистів, які воліють працювати самостійно, і завойовують популярність через YouTube та соціальні мережі.
Україномовне радіо
Важливу роль у розвитку української музики зіграло запровадження мовних квот на радіо і телебаченні, які у 2016 році схвалив глава держави. Відповідно до закону, частка пісень українською мовою в радіоефірі має складати не менше 30%. Після набуття законом чинності в експертів виникало чимало запитань. Чи зможуть українські радіостанції виконувати квоти, чи не буде спротиву або нестачі українського контенту?
Однак результати моніторингу Нацради з питань телебачення і радіомовлення показали, що за перший рік дії квот загальнонаціональні радіостанції не тільки виконали норму, а й перевищили її.
«Обсяг пісень українською мовою в середньому по загальнонаціональних радіостанціях досяг 39%, тобто майже 40%. При тому, що закон вимагає лише 30%. Це дуже хороший показник», – відзвітував член Нацради Сергій Костинський.
У самих радіохолдингах зауважують, що намагаються сумлінно виконувати квоти, хоча залежно від формату радіостанції це не завжди просто. Ігор Чернишов, голова правління однієї з найбільших радіогруп України «ТАВР Медіа», до складу якої входять «Хіт FM», «Кiss FM», «Radio ROKS», «Relax», «Русскоє Радіо Україна» та «Мелодія FM», зазначає, що квоти стали справжнім випробуванням для нішевих радіостанцій.
«Очевидно, що для масового формату є більше музичного матеріалу, ніж для нішевого. Тому програмні директори змушені або частіше повторювати українські хіти, які й так були в ефірі, або ставити ті пісні, які не зовсім пасують цим радіостанціям», – пояснює Чернишов на прикладі станцій «Кiss FM» та «Relax».
Водночас у радіогрупі «Український Медіа Холдинг», до складу якої входять «Авторадіо», «Ретро FM», «Наше радіо», «Europa Plus», «Радіо Пятница», «Lounge FM», «Голос Столиці» і «Джем FM», зазначають, що вже адаптувались до нових стандартів і готові до переходу на завершальний етап квотування, коли частка українських пісень має складати 35%.
«Запровадження мовних квот додало роботи продюсерам, виконавцям і студіям звукозапису, тобто українська індустрія шоу-бізнесу отримала друге дихання. Тому побоювання, які висловлювали представники деяких радіохолдингів, що нібито знизиться якість ефіру, і ми втратимо слухача, абсолютно не виправдались. Навпаки – ефір став ще прикольнішим», – запевняє генеральний директор «ТРК «Люкс» Роман Андрейко.
Свіжа кров
Радійники зауважують, що чи не найважливіший наслідок квот – можливість молодим виконавцям потрапити до радіоефіру. Сьогодні на українському радіо звучить чимало вітчизняних артистів, про яких ще кілька років тому ніхто і не чув. Гурти Onuka, The Hardkiss, DakhaBrakha, Kazka, виконавці Христина Соловій та Олег Винник – це неповний перелік народних улюбленців, які отримали популярність саме в останні роки.
Так, дебютний альбом гурту Onuka, який вийшов наприкінці 2014 року, дуже швидко посів перше місце в інтернет-магазині iTunes, перевершивши успіх «Океану Ельзи». Колектив Dakh Daughters, який заявив про себе ще влітку 2013-го, справжнє визнання здобув у 2016 році з виходом свого дебютного альбому та першим європейським турне.
«Позиції українських артистів значно зміцніли», – зауважує генеральний продюсер агенції Secret Service Entertainment Agency Михайло Ясинський.
Зараз молоді українські виконавці лунають у радіоефірах, збирають повні зали та мають всенародну любов. Перелік своїх улюблених пісень склав і український Президент Петро Порошенко. На своїй фейсбук-сторінці глава держави виділив сім найцікавіших: Riffmaster – «Тихо Прийшов, Тихо Пішов, або Пісня Спеціального Значення», Onuka – Vsesvit, The Hardkiss – «Журавлі», Ріаnобой – «Вітчизна», DakhaBrakha – Monakh, Олег Скрипка і товариші – «Марш Нової Армії», Тіна Кароль – «Перечекати».
За останні кілька років на новий рівень вийшли і музичні події в Україні. Так, у 2018 році київський фестиваль Atlas Weekend потрапив до переліку найкращих фестивалів світу. За рейтингом британського видання Gigwise, українська подія гідна стояти в одному рядку із такими фестивальними легендами, як Sziget в Угорщині або Burning Man у США. Цікаво, що цьогорічний Atlas Weekend встановив рекорд за відвідуваністю саме в день української музики. Перший день фестивалю, хедлайнеромякого був Олег Винник, відвідали 154 тисячі осіб.
Без сумніву, українська музика тільки починає свій шлях до справжнього визнання як у середині країни, так і за кордоном. Перші рекорди на YouTube, успішні фестивалі, продані платівки та радіоефіри – усе це дозволяє почути, якою є Україна.
Матеріал Центру громадського
моніторингу та контролю
