Священик із Тернополя, ключар кафедрального собору свв.Костянтина та Єлени, відомий блогер і релігійний діяч протоієрей Євген Заплетнюк у своєму дописі розповів про справжні проблеми космонавтів. Пропонуємо вам фрагменти допису, який уже зібрав сотні лайків.
Про це мало говорять, але таке треба знати. Одна з найбільших проблем космонавтів під час космічних подорожей – саме емоційна та психологічна нестиковка один із одним. У закритому приміщенні, десь дуже далеко від землі, в надзвичайно екстремальних умовах зібралися цілком чужі, фактично незнайомі люди, яких об’єднує лише доволі вузька спеціалізація та якесь одне, конкретне завдання. Часто вони розмовляють на різних мовах не лише в переносному, але й у цілком прямому сенсі.
І тому, немає нічого дивного, що ці люди часто сваряться, конфліктують, зривають проекти. Особливо буйні лізуть у бійку чи трощать цінні речі. І вся проблема в тому, що в них немає вибору. Вони не можуть довго ігнорувати своїх сусідів, вони не можуть при бажанні втекти до мами, навіть вийти розвіятися та погуляти у відкритому космосі є можливість не у всіх.
Чому ця історія важлива для нас? Тому, що на відміну від космонавтів, ми з вами завжди можемо покинути товариство, яке нас не влаштовує. Ми не мусимо терпіти поруч себе токсичних, отруйних людей, які на нас погано вливають, паразитують на нас, кепкують, принижують, знущаються, б’ють чи чинять моральне насильство. Ми навіть не мусимо бути поруч людей, які нас просто ігнорують чи ведуть себе так, що своїми діями прямо чи опосередковано чинять нам дискомфорт.
Звісно, в ідеалі ми маємо вчитися розуміти та приймати думки, переконання та вчинки інших людей тому, що це відкриє можливість навпаки – іншим людям розуміти наші з вами переконання та вчинки. Але, погодьтесь, одна справа допускати можливість альтернативних поглядів на світ, а зовсім інша – дозволяти іншим паразитувати на нас. Часто ми не цікаві іншим людям як особистості. Ми для них лише зручний коник-гойдалка, потрібна лише для того, щоб дарувати іншим позитивні емоції, навіть якщо вони мають ціну – ціну нашого особистого самопочуття.
“Правила життя”-3 від отця Євгена – не пропустіть третю частину!
Глобально ці речі вирішити може бути дуже складно, бо ми себе самі адекватно сприймати не можемо, у нас все це суб’єктивно: ми себе завжди любимо більше за інших, тому рідко правдиві стосовно себе. Об’єктивний погляд на наші стосунки з іншими можливий лише ззовні, збоку, коли священик чи психолог можуть допомогти нам визначити та захистити свої кордони.
Однак, не треба бути професійним психологом чи психотерапевтом, щоб зупинитися та спробувати почути себе, проаналізувати свої емоції та переживання в конкретний момент. Якщо болить, значить треба щось із цим робити. Нормальний стан людини – це стан задоволення, миру та спокою. Те, що нам може колись бути добре духовно, душевно та тілесно – зовсім не гріх. Це норма для віруючої людини. Бути здоровим нормально, бути хворим – ні. Більше думайте про себе та свої відчуття. Нехай інші про свої переживання потурбуються самостійно.
Як можна почати захищати себе? Для людей слабких і невпевнених, потрібно неймовірних зусиль для того, щоб зробити щось на свій захист. Вони навіть в Інтернеті бояться своїх тиранів, і не роблять нічого такого, щоб ненароком не зачепити їх. Давайте домовимося, що віртуальний світ – це казка. А у вас у друзях зовсім не ті люди, яких ви знаєте, а лише певні маски та образи, які носять ці люди, намагаючись видати себе за тих людей, якими вони не є.
Приведу приклад. Якщо в мене «в друзях» є людина, яка ніколи не реагує на мої пости, не лайкає чи не коментує, мене це змушує подумати хто ця людина в дійсності, й чому вона мене ігнорує. Колись у мене було більше 6000 друзів. Потім я зрозумів, що надто багато людей це погано та небезпечно й залишив півтора сотні. А нині, якщо я бачу, що хтось не хоче зі мною спілкуватися, я просто видаляю його без жодних докорів сумління. Закриті люди, соціопати чи невротики – небезпечні у всіх сенсах. Ти не можеш і близько уявити, що в нього робиться в голові, які конструкції він там вже побудував, після одного твого речення. А я, як ви знаєте, часто жартую дуже тонко, і кожен для себе по різному може сприймати мої жарти. Деяких вони зовсім не веселять, а озлоблюють. Треба знати, що Інтернет це ідеальне середовище, де виховуються маніяки. Тут кожен може знайти щось своє, на кожне коло пекла буде своя аудиторія послідовників. У цьому особлива небезпека залежності від Інтернету. Це залежність не від соціальних мереж чи ігор, а від тих ролей і масок, які ти займаєш і носиш т а м, і які недоступні тобі т у т.
Отже, давайте підсумуємо. На відміну від космонавтів, ми маємо привілей обирати коло свого спілкування самостійно. Ми можемо та маємо повне право обирати для себе зручне середовище та захищатися при спробі насильства. Не треба чекати, поки вам будуть довбати мізки родичі, діти, батьки чи сусіди до тієї міри, що ви остаточно зійдете з розуму. Навчіться прямо говорити про те, що вам не подобається. І головне, не повторюйте це сотню разів. Не погрожуйте, якщо не збираєтесь свої погрози виконувати – так ваші слова знецінюються, а ви виглядаєте ще більш комічним і безпорадним. Сказав раз – і досить. Не бійтеся робити сміливі вчинки. Вони не тільки повертають самооцінку, але навіть змушують задуматися ваших кривдників. Для ворога страх і повага дуже часто одне й те ж.
І вже зовсім смішно нагадувати, щоб ви не боялися видаляти зайвих людей із списку своїх друзів у соціальних мережах. Це взагалі ніякі не друзі. Друг – це той, хто готовий віддати тобі свою нирку. А цих усіх шість тисяч ти навіть по іменах не знаєш, а просто звик до аватарок. У багатьох випадках це хворі та збоченці, які підглядають за чужим життям, бо не мають свого власного. Тримати такого вуаєриста в друзях – це ще більше ятрити рану його хвороби. Допоможіть йому – забаньте й йому самому від цього стане багато краще. Звільніть його від цього тягаря. (Звісно, це якщо не ви є таким хворим). А ще існують тролі – провокатори. Навіть не думайте відповідати їм, реагувати та вестися на будь-яку з провокацій. Хвороба тролів харчується вашою увагою. Перестанете їх годувати – вона згине сама по собі.
Бути космонавтом дуже важко. І хоча в дитинстві чимало з нас мріяли побувати у відкритому космосі, для початку давайте будемо вчитись хоча б нормально жити на своїй Богом даній землі! Шануймося, друзі, бо дехто з нас цього таки вартий! )
