Жінка за кермом – як мавпа з гранатою. Чи доводилось коли-небудь чути такий вислів? Думаю, що так. І чому ж у нас це так популярно, коли в інших країнах не те що перекладу схожого, а й порівняння не існує. Іноземці навіть би не розуміли, що це жарт. Зараз я не хотіла б розповідати про гендерну нерівність, історію чи традиції нашої країни, що певним чином впливають на права жінок, а про необхідність, що прирівнюється до ходьби чи щось робити своїми руками. Так, і руками також (автомобілі для інвалідів).
Людина – це основа. Від неї залежить, чи ввімкнеться телевізор, пральна машина, пило всмоктувач і багато іншої техніки. Не винятком є протези, які взаємодіють з людським мозком, і їх не призначають лише чоловікам, бо ж ходити мають право усі. Вважаю, що й автомобіль, як засіб для пересування, не має бути винятком.
Перші права отримала в США. Це – необхідність. Від цього залежить і робота, і місце проживання, весь домашній побут тримається на цьому. За винятком деяких чоловічих професій, в Америці жінки є частішими водіями. На день іноді доводиться більше п’яти разів з’їздити: школа, робота, гурток, магазин, медобстеження, салон тощо. При наявності малечі материнський інстинкт не дозволяє форсуванню, бо думаєш не про себе, а про тих, хто прикріплений до маленького кріселка, щоб не зашкодити (різке гальмування чи навпаки).
Ви подумаєте, чому б не скористатися маршруткою, автобусом чи електричкою? В США, звісно, все є, окрім маршруток, їх замінює комфортний автобус, який рухається лише по одній вулиці. Особливість країни – сіткоподібне розташування вулиць. Наприклад, в штаті Ілліноіс в Чикаго – найдовша Western Avenue 44.06 км. Звичайно, по кожнісінькій вулиці автобуси не їздять – лише по головних. Щоб дістатись потрібної локації, доводиться декілька разів пересідати. Ходьба, чекання – суцільна втрата часу. Якби ж лише робота…
Так склалось, що за океаном я швидше отримала права водія, ніж вдома. Не тому, що в Україні не хотіла їздити. Не було такої потреби – усе під носом. Америка – країна-гігант, лише один штат може прирівнятись до території нашої держави.
Масштаби, звісно, впливають й на інфраструктуру міст. Основні офіси знаходяться у центрі міста downtown, що є у кожному штаті і в районах також. Щось схоже з Україною, але якщо врахувати величину території, то все значно дальше одне від другого, ніж в нас. Чи могли б ми собі уявити роботу (не далекобійника чи пасажирських тз), де щодня доводиться долати таку відстань, як від Тернополя до Львова. Це не фантастика, а звичайнісінька реальність. Так, в Україні є такі люди, чия професія пов`язана з такими дистанціями, але це зрідка, а в штатах навпаки. Автобам – щоденна норма, як і навігатор. І не тому що люди не знають своєї місцевості, а тому що зручно. Скільки ж правильної інформації надає отой “балакун”, звільняючи нашу зорову увагу і напруженість від непотрібної інформації. Звичайно, з дорожніми знаками, він найкращий друг. Тут не може бути найменшої помилки, інакше – суд.
Якось я помітила, що у США дуже багато знаків “стоп”. Навіть там, де і так все спокійно. Думала – ну, для чого стільки їх? Не встиг розігнатись і знову зупиняєшся. Таке було враження спочатку, що хотіли надати виручку заводу, а не комфорт чи безпеку водіям. Але коли порівняла схожі перехрестя в Україні без таких знаків, без зайвої філософії зрозуміла, наскільки в США це спрощено, безпечно, практично унеможливлює ДТП.
В Україні забагато знаків, які водії частенько ігнорують, іноді навмисне, а деякі не встигають побачити – певна швидкість руху і знаки зігнуті, недомальовані, зарослі гілками дерев. На невеличкій протяжності дороги, особливо в містах України, є безліч знаків, що наче заново заставляють водія складати іспит під час руху, не враховуючи ті ТЗ, що рухаються поруч, плюс пішоходи, велосипедисти, а ще є реклама, банери, що також привертають увагу, бо для цього і розташовані. Надмірна кількість інформації. Чи не так ?
Є багато знаків, що в основі говорять про особливу обережність, убавлення швидкості. Звичайно, у всіх водіїв має бути чудова реакція. Але не всі прирівняються до воротарів футболу, що за долю секунди вхоплять м’яч. Є ж люди меланхоліки, холерики – з різною реакцією . Чарівний знак “стоп” звільняє водіїв від непотрібних роздумів (екзамену) під час руху. Це ж проїзд без зупинки заборонено, отже, треба збавити швидкість і зупинитись, а наступне розташування такого ж знаку, логічно, говорить про те, що далі і не дуже розженешся. Заздалегідь хтось розумний подбав не лише про вашу безпеку.
Думаю, в Україні надто мало таких знаків, особливо бракує біля шкіл. Краще забрати без крайньої необхідності інформаційні, попереджувальні і ще жувальні, навколо яких багато плутанини, ілюзії безпеки, пафосу, а встановити той, який відразу робить результат. А ще мене дуже засмутили дороги міжнародного сполучення, які проходять повз населений пункт. Вважаю неприпустимою помилкою країни на такій дорозі облаштовувати пішохідний перехід! У світі давно такого немає – відсутність підземних і надземних переходів говорить лише про брак коштів і розуму. Особливо, думаю, здивовані іноземці, які бачать таку пародію. Соромно за країну.
Ями – це окрема історія. Про це можна писати дуже багато. Думаю, попереджувальний знак про ями вже давно втратив актуальність. Його часто нема там, де потрібно чи стоїть, як постаріле опудало, що встановили колись перед вибоїною, на суцільному бездоріжжі, яке тягнеться задовго до його облаштування… Але дещо тішить. Все ж за останні роки помітно покращали дороги. З поміж деяких є кращі, аніж в США. Там, зазвичай, дороги роблять з бетону і стики відчуваються із заплющеними очима – можна впізнати країну за звуком, ефект годинника (цокання).
Щодо водіїв, то американці не такі вправні, а більш виконавчі і точні. Причина в законах, які діють однаково для всіх. Як є правопорушення, то можна втратити права водія або заплатити, як вимагає закон. Оплата винятково на “Тікет”, де вказана сума, установа і причина. Думаю, навіть найбільшого бешкетника-водія Америка б швидко перевиховала. В нашій країні є брак у системі законів, в яку б люди повірили. Несправедливість, корупція руйнує усе. Відчувається хаос і безвідповідальність.
І на завершення. Якось я почула, як в Україні на авторинку продавали авто: ”Та купуйте, це добре збережена машина, на ній їздила жінка…”, пише “Про.Те”.
