У неділю, після святкової Божественної літургії свята Пасхи, а на практиці – навіть з обіду суботи, священнослужителі поза стінами храму, зазвичай на церковному подвір’ї, звершують чин освячення Великоднього кошика. Це – улюблений обряд українців, що найтіснішим чином асоціюється з Великодніми святами.
Як потрібно сприймати таке освячення? Перш за все слід розуміти, що будь-яке освячення, в т.ч. і те, що звершується в день свята Пасхи, не діє на людину автоматично. Для того, щоб Божа благодать діяла в нашому житті, нам потрібно виконувати заповіді Господні. Без цього – будь який церковний обряд перетворюється на магізм та чаклунство. До кожного священнодійства потрібно підходити з максимальною увагою та благоговінням – духовною пошаною. Приклад того, що люди дуже часто ставляться до таких обрядів помилково, можемо побачити в тому, як вони сприймають Великоднє богослужіння та, що саме вони приносять освячувати.
Центром Пасхальної відправи для нас повинна стати Євхаристія, яка приноситься Христом для всіх людей заради їхнього освячення та спасіння. Причащаючись Тіла та Крові Христової ми стаємо причасниками смерті та воскресіння Спасителя. Ось, що насправді є головним того дня. Натомість, освячення пасок та куличів – це вже питання другорядне. Недопустимо, оминаючи святкове богослужіння, приходити до храму лише для того, щоб священик покропив наш кошик.
Іншу увагу слід звернути на те, що саме ми приносимо освячувати. У «Требнику» поміщено три молитви, які читає священик під час окроплення освяченою водою. З них ми дізнаємося, що можна приносити в цей день до храму. Все інше молитвою не освячується.
По-перше, читається молитва на освячення пасок, випечених із муки («Хліба»).
По-друге, священик виголошує молитву на благословення пасхального агнця й іншої м’ясної поживи. В цьому випадку слід зауважити, що канонами церкви категорично забороняється вносити м’ясні страви до святого храму, а тому, той хто наважується це робити – чинить гріх. Благословення м’ясної іжі є свідченням того, що з того дня Церква дозволяє віруючим вживати м’ясні страви, від яких вони утримувалися в продовж посту.
І на закінчення, ієрей читає молитву на благословення молочної
й іншої поживи – сиру та яєць, в т.ч. сирної паски та крашанок. Цей обряд встановлено передусім для ченців, які м’яса взагалі не їдять.
Як бачимо, всі інші страви – приносяться вірянами до освячення самовільно, і під час чину освячення їх не освячується, а тільки благословляється кропленням святою водою.
Практика, коли люди приносять до храму для освячення ніж, сіль, горілку, вино, чи будь-які інші сторонні речі, немає під собою жодного церковного ґрунту. Найчастіше це свідчення людського невігластва чи відголоски язичницьких вірувань, які не тільки не приносять користі, але й навпаки – є шкідливими самі по собі.
Свято Воскресіння Господнього – це чудова нагода людям долучитися до великої радості вічного життя з Богом. Отже, намагаймося вести себе так, щоб кожне пережите нами свято підіймало нас на новий рівень духовної досконалості. А для цього, перш за все, навчаймося розрізняти правду від помилок, першочергові речі від другорядних, а корисні від шкідливих.
Протоієрей Євген Заплетнюк,
ключар кафедрального собору свв.Костянтина та Єлени, м.Тернополь
