Надвечір 27 січня сталося нещастя у селі Качанівка Підволочиського району — 21-річний Андрій Гайдамаха загинув від вибуху твердопаливного котла.
Хлопець був удома із молодшим братом, як раптом увімкнений котел почав сильно гудіти та двигтіти. Очевидно, в такій критичній ситуації Андрій хотів швидко вимкнути котел, та не встиг, сталося непоправне… Загиблий — студент Чортківської дяківсько-катехитичної академії ім. свщмч. Григорія Хомишина.
Випадки вибуху твердопаливних котлів, на жаль, останніми роками не рідкість в Україні. Так, заглянувши в інтернет, знаходимо, що торік навесні вибухнув котел у дитячому садку села Скоморохи Тернопільського району, взимку минулого року — у школі на Закарпатті, торік восени — у приватному будинку в Житомирі, у січні цього року — у помешканні на Херсонщині, у результаті господар отримав опіки. Траплялися й летальні випадки: у 2015-ому від вибуху котла загинув чоловік на Хмельниччині, навесні 2016-го — 40-річна жінка на Чернігівщині, торік восени — літня жінка на Прикарпатті, у той же період — чоловік на Київщині… Стаються такі випадки найчастіше через відсутність або несправність системи захисту безпеки котла, або порушення експлуатації.
— Трагедія у родині Гайдамах сталася через те, що в котлі не спрацював клапан, — повідомила староста села Качанівка Любов Пастир. — Це був новий твердопаливний котел, який деякий час не вмикали. Того дня господарі були у справах в Тернополі, сини вирішили увімкнути опалення, щоб до приїзду батьків у помешканні було тепло. Андрій порався у гаражі, як раптом прибіг наляканий молодший 10-річний брат Руслан і покликав до хати, бо там несамовито гудів котел. Страшний момент вибуху молодший не може згадати через пережитий стрес. Андрія відкинуло…
Молодший брат відтягнув його на кухню, побіг по сусідів. Далі люди викликали швидку та фельдшера місцевої сімейної амбулаторії. У нашому селі працює швидка допомога, яка приїхала за лічені хвилини, але, на жаль, врятувати потерпілого не змогли. Судмедексперт написав, що Андрій помер від численних переломів скелета. Шансів вижити в нього не було… Для батьків хлопця це велике горе. Усе село співчуває їм, намагаємося підтримати їх у цей важкий час.
У Качанівці розповідають, що після школи Андрій Гайдамаха навчався у ліцеї в Тернополі, потім пішов за покликанням душі — вступив до Чортківської дяківсько-катехитичної академії. «Молитва не повинна бути останньою надією, а першою реакцією…» — такі слова хлопець залишив на своїй сторінці в соцмережі. Насправді це була глибока формула його життя.
— Тепер у Бога є ще один Ангел із найщирішим серцем… Андрій був людиною з великої літери: всім допомагав, був добрим, щирим, відважним, кожного підтримував, давав мудрі братні поради, найменшим словом нікого не образив, — каже його товариш по академії Максим Кусік. — Безмежно любив батьків та свого братика. Завжди відвідував храм, на першому місці у нього була молитва. Андрій гарно вчився, в академії очолював спільноту Івана Павла ІІ. Любив життя, дякував Богові за кожен день, у нього було багато планів на майбутнє… Мав духовне покликання, мріяв стати священиком, але Бог забрав його до себе в небесні оселі… Вірю, що Андрій там щасливий.
Батьки загиблого важко переживають трагедію. Деякою мірою вони картають себе, що не змогли вберегти сина. Духовно підтримує їх нині місцевий парох.
— Навесні Андрійко мав би закінчити дяківську академію, розмірковував над подальшим кроком у житті. Співав у нашому храмі, допомагав на парафії, нещодавно на канікулах проходив у нас практику, я писав йому характеристику. За три дні до смерті ми бачилися, хлопець ділився своїми думками… — з сумом згадує отець Іван Козар, настоятель храму Св. арх. Михаїла села Качанівка.
— Андрій був спокійним, вихованим, ревним християнином, не цікавився світськими речами. У Качанівці я служу вже двадцять років, тож знаю його змалку. Він завжди ходив із рідними на богослужіння, належав до вівтарної дружини, був прикладом для інших. Уже в академії гуртував студентів до молитви, про нього там тільки позитивні відгуки. Висока духовність Андрія — це передусім добрий батьківський приклад. Для своїх рідних хлопець був надією та опорою. Тато Андрія їздив по заробітках, а він старався допомагати мамі. Батькам невимовно боляче… Важко втрачати дитину… Потрібно молитися за душу Андрія і за його батьків, щоб Бог давав їм сил, а ще необхідна спільна молитва.
Нині кожен, хто знав хлопця, думає, чому так сталося? Але відповіді ніхто не може дати, бо хто ми такі, щоб осягнути, чому Господь допустив це. «Нехай буде воля Твоя…» — кажемо в молитві й приймаємо як добре, так і зле. Батьки хлопця мусять це пережити, зрозуміти, що життя продовжується…
Джерело: НОВА Тернопільська газета
