Того фатального вечора Іван відносив до одних господарів кролицю, тільки-но вийшов за ворота і пройшов кілька кроків, як його несподівано збило авто.
«Ледве на ногах тримався…»
Того фатального вечора Іван відносив до одних господарів кролицю, тільки-но вийшов за ворота і пройшов кілька кроків, як його несподівано збило авто. Мешканці Угринова розповідають, що хлопець ішов лівим узбіччя, Степаненко їхав у тому ж напрямку справа. Удар авто почула господиня, до якої ходив Іван, і вибігла на дорогу. Згодом на місце аварії прийшло чимало людей. Кажуть, що Микола Олександрович був добряче напідпитку.
— Якби аварія сталася вдень, люди Степаненка розірвали б… У нас вулиці добре освітлюються, видно перехожих, — каже місцева мешканка. — Іванко ішов зліва, авто їхало справа. Можна тільки здогадуватися, чому «Жигулі» опинилися на зустрічній смузі… Степаненко ледве на ногах тримався. І не від шоку, а від алкоголю. Запитайте будь-кого в селі і вам підтвердять, що він часто сідав за кермо напідпитку. Експертиза, наскільки відомо, показала, що в нього було лише 0,8 проміле алкоголю в крові, мабуть, все підтасовують, щоб його оправдати. Скаже потім, що випив перед тим ліки, та й по всьому. У нього є зв’язки в правоохоронних органах, в лісі є дуби, тож всім «помастить» і зробить так, як йому треба. На місці аварії до четвертої ранку все загрібали, кажуть, відразу прибрали шапку, мішок, скло з місця, де стався удар, щось підтасовували.
Є й інші думки серед мешканців села щодо смертельної ДТП.
— Ще не доведено, що то вина водія. Можливо, хлопчина раптово вибіг і потрапив під колеса. Не можу стверджувати, що Степаненко зловживав алкоголем, особисто я ніколи не бачив його п’яним, — стверджує інший співрозмовник з Угринова. — Люди в нього виписували дрова, ніби адекватний чоловік. Але, звісно, якщо сів за кермо напідпитку, мусить відповідати.
«Що ти наробив, Миколо?!» — «Забий мене…»
Сім’я Котельницьких — багатодітна, окрім Івана, у батьків є ще дві доньки — Люба та Надя — і наймолодший син Володя. Іван навчався на першому курсі Підгаєцького ПТУ. Про родину в селі відгукуються тільки позитивно.
— Це дуже працьовиті та добрі люди, батько трудиться на пилорамі, мама — домогосподарка, часто хворіє, в них ще є бабуся, — кажуть односельці про Котельницьких. — Втратити нині таку хорошу дитину — великий тягар…
Юнак загинув на місці аварії. Поки їхала швидка, батьки поклали сина в автівку і поїхали назустріч, та було вже пізно. Лікарі лише констатували смерть.
— До нас зателефонувала жінка, котра впізнали нашого Іванка… Ми з чоловіком та трьома дітьми поїхали туди, — з болем згадує мати загиблого пані Ганна. — Ніщо не віщувало біди. У нас був спокійний вечір: чоловік варив юшку, донька смажила котлети, на плиті кипіла бараболя. «Іванку, не будь там довго, будемо вечеряти», — просила я його. І він послухав: віддав кролицю, забрав мішок і пішов. Іван був господарською дитиною, вирощував кролів, перед тим узяв в одних господарів кролицю для виводку. Проходжу тепер повз хлів, дивлюся — відчинені двері. «Іванку, ти годуєш кроликів?» — запитую. А виходить молодший син. Досі не можу повірити…
Очевидці трагедії розповідають, що після ДТП водій не відразу побачив, куди відкинуло пішохода, бігав дорогою і лементував: «Я когось збив! Не бачу, де він…» Дорога була засипана склом та уламками, лежали чоботи Івана.
— Ми приїхали й не відразу упізнали, хто сидів над нашим сином. Уже коли він почав кричати, щоб викликали швидку, побачили, що то Микола. Здається, він робив штучне дихання, був увесь в крові… — зітхає мати загиблого. — «Що ти наробив, Миколо?!» — зловила я водія за куртку. «Забий мене…» — тільки й сказав. Якби моя дитина тоді встала, я би, мабуть, таки вдарила водія, а так… Ми хотіли якомога скоріше доправити сина до лікарні, але він вже був мертвий. Думали, що Іванко отримав удар в голову, бо текла кров із носа, але судмедексперт сказав, що в нього були розірвані внутрішні органи, внутрішня кровотеча, переламані ноги. Мені тоді було не до людей, я бачила лише свою дитину. Але різали серце образи на адресу мого сина з уст родича водія, мовляв, такий-сякий не дивився, куди іде. Моєму синові 16 років, але він ніколи й краплі алкоголю не вживав. Мав страх Божий. Ми з чоловіком виховали його, як розуміємо за правильне. Ми — християни віри євангельської. Бог дав нам такий хрест і допоможе його нести…
«Вбивство сина ми віддали в руки Судді, який не бере хабарів…»
Увесь Угринів сумує з Котельницькими. На панахиді та на похороні було усе село, біля обійстя потерпілої родини стояли десятки автівок — рідних Івана приїхала підтримати молодь навіть із райцентру, одногрупники хлопця. Молоді хлопці просили батьків загиблого не брати авто — несли труну аж на цвинтар.
— Люди розповідають, що водій збив Івана біля одного стовпа, провіз його на капоті, а далі син злетів у фосу, — каже пані Ганна. — Далі водій розвернув автівку впоперек дороги. Не знаю, чи саме так було. Іванко вже не скаже… Тієї ночі ми сиділи над сином, а вони позбирали шапку, мішок, скло, які були очевидним доказом, з якого боку збили Івана, змивали кров… Думають, що обмануть самі себе. Але буде справедливість, я — людина віруюча, віддала все на суд Божий. Смерть Іванка я поручила в руки Судді, який не бере півтори тисячі доларів хабара. Буває, що водій зіб’є пса і перепрошує господарів. А нас навіть не запитали, як ми себе почуваємо. Мені не треба від них допомоги, але я не народила свою дитину для того, щоб Степаненко поховав її… Не передати мого болю… У моїх грудях горить, я ніби закам’яніла… Якби моя дитина була погана, то до неї не прийшло б стільки людей. Він гарно вчився в школі, мав грамоти, у старших класах трохи запустив. «Мені того не треба», — міркував по-дитячому. Мабуть, йому справді того не треба було. Навчався на автослюсаря. З Іванком приїжджали попрощатися друзі з училища, директор, майстер, керівничка із чоловіком, навіть батько одного хлопчика приїхав. Усі плакали… Іванко ходив останні дні з татом на пилораму, складав паркет. А того сумного дня не пішов на роботу, бо мав температуру, кашляв. Шкода мені дитини… Ми не бажаємо помсти водієві, не хочемо залишити жінку без чоловіка, дітей без батька, він і так вже покараний…
Журналісти зателефонували і до Миколи Степаненка, аби почути його думку щодо причини аварії і дізнатися, яку міру запобіжного заходу прийняв для нього суд.
— Що тут казати?.. Сталася непоправна біда для усіх нас… Я справді був напідпитку. Про всі деталі і причину аварії скаже слідство. Наразі я під домашнім арештом, подав на апеляцію, а далі — не знаю… Я збив маленьку дитину, безмежно шкодую, це велика трагедія… — ледве знайшов слова Микола Олександрович.
Джерело: НОВА Тернопільська газета
Обговорення