Останніх кілька років Роман Томкович нездужав, переніс операцію на серці, але ніхто й припустити не міг, що 23 грудня стане жалобним днем, коли Україна втратить ще одного свого великого сина і відданого патріота.
…Того дня, у суботу, 23 грудня, Роман Сидяга їхав маршрутним автобусом з рідних Великих Бірок до Тернополя – узяти участь у молебні, присвяченому світлій пам’яті В’ячеслава Чорновола, коли раптом прихопило серце… Останніх кілька років Роман Томкович нездужав, переніс операцію на серці, але ніхто й припустити не міг, що 23 грудня стане жалобним днем, коли Україна втратить ще одного свого великого сина і відданого патріота…
На 77-ому році життя не стало відомого громадсько-політичного діяча, освітянина, багаторічного секретаря Тернопільської філії Української Гельсінської спілки, заступника голови Тернопільської обласної організації Української республіканської партії, представника Президента України в Тернопільському районі (упродовж 1992-1994р.), голови Спілки ветеранів Тернопільського району Романа Сидяги.
— До останнього подиху він вболівав за Україну, — розповідає про побратима член УГС Петро Маленький. — Як з молодих років взявся виборювати її, так і до схилу віку… У застійні 80-ті був організатором мітингів та масових акцій супроти московсько-більшовицького режиму. Українська Гельсінська Спілка видавала свою газету “Тернистий шлях”, то він сам зголосився їздити по неї аж до Риги… В останні роки був активним учасником і Революції Гідності. Переживав, що стан здоров’я не дозволяв йому поїхати до Києва, і кожен день проводив на тернопільському Майдані… Був сміливим, принциповим, непохитним у своїх переконаннях і в боротьбі, рішучим до ворогів, проте чуйним та доброзичливим до друзів…
— Він був патріотом ще змалечку завдяки родинному вихованню, — розповідає дружина покійного пані Ганна. — Його батько добровольцем зголосився до армії УНР, брав участь у Першому зимовому поході, а мати була репресована за зв’язки з підпіллям УПА, намучилася по Сибірах…
Роман ще з юності був безстрашним борцем: розклеював антирадянські листівки, відвідував підпільні зібрання. А то ж були страшні часи: з 77-го КДБ взялося так його «викручувати», що аж-аж… Не давали працювати за спеціальністю — вчителем, згодом його ніби «випадково» збила машина… Аж моторошно стає, коли усе це пригадаю… Зате як він тішився, коли Україна стала незалежною: пригадую, як ми усією сім’єю, з трьома дітками, їздили на Запоріжжя відвідати колиску козацтва. Наймолодшій Оксанці тоді було тільки п’ять рочків… Він був добрим батьком і чоловіком, добрим вчителем і справжнім патріотом. Його втрату відчує і сім’я, і Україна…
Вічна пам’ять
Віталій-Роман Сидяга народився 4 січня 1941 року в смт. Великі Бірки в патріотичній українській родині. Закінчив Великобірківську середню школу, вступив на заочне відділення історичного факультету Київського державного університету імені Тараса Григоровича Шевченка. Закінчивши навчання, здобув спеціальність викладача історії та суспільствознавства.
Працював учителем історії у Великобірківській середній школі. З молодих років включився в підпільну політичну діяльність. З початком перебудови — активний учасник і організатор мітингів, масових акцій, суспільно-політичних процесів національного відродження кінця 1980-х — початку 1990-х рр. в Україні. Секретар Тернопільської філії УГС, згодом заступник голови Тернопільської обласної організації УРП, Представник Президента України в Тернопільському районі (1992—1994). Від 1994 навчального року і до виходу на пенсію — директор Великобірківської середньої школи, нині — НВК «Великобірківська ЗОШ І-ІІІ ст. „Школа-гімназія ім. С. Балея“». Від 2010 р. — голова Спілки ветеранів Тернопільського району. Нагороджений Хрестом Івана Мазепи за визначний особистий внесок у відстоювання національної ідеї, становлення і розвиток Української незалежної держави та активну політичну і громадську діяльність
Не стало нашого побратима, щирого патріота, людини, котра на зорі Незалежності починала розбудову Тернопільського району. Висловлюємо щирі співчуття рідним — дружині Ганні, доньці Оксані, синам Дмитру та Віталію — з приводу непоправної втрати…
Василь Турецький (УГС, НРУ), Володимир Мармус (УГС, УРП), Богдан Лехняк (УГС, УРП), Остап Жмуд (УГС, УРП), Іван Сута (УГС, УРП), Євген Філь (УГС, УРП), Ірина Максимів (УГС, УРП), Юрій Моргун (УГС, УРП), Іван Головацький (УГС, УРП), Ярослав Хмарний (УГС, УРП), Степан Андрусишин (УГС, УРП), Борис Діденко (УГС, УРП), Ярослав Збаразький (УГС, УРП), Оксана Мулик-Стадник (УГС, УРП), Володимир Волошин (УГС, УРП), Володимир Зуєв( УГС, УРП), Петро Маленький (УГС, УРП),Тарас Вашків (голова УРП), Іван Федчишин (УРП), Володимир Дорош, громадський активіст, Богдан Бойко (НРУ), Мирослав Осадца (НРУ), Володимир Колінець (РУХ, УРП), Василь Квасновський (НРУ), Микола Письменний (НРУ), Микола Нестеров (УГС, УРП, НРУ), Богдан Гнатишин (НРУ), Ірина Авраменко («Просвіта»), Марія Романюк («Союз українок»), Володимир Скакун (УГС, РУХ), Павло Сливка, голова ветеранської організації
Джерело: НОВА Тернопільська газета
