СВОЇМИ МІЦНИМИ РУКАМИ ДМИТРО СКЛАДАЄ В КОРОБКУ ПОДАРУНКИ ДЛЯ ДІТЕЙ — ХАЙ КРАЩЕ ДОЇДУТЬ НА КІЛЬКА ТИЖНІВ РАНІШЕ І ЧЕКАТИМУТЬ ЗИМОВИХ СВЯТ УЖЕ ВДОМА. ПАВЛИКУ ПРИДБАВ СОЛОДОЩІ, ХЛОПЧАЧІ ЗАБАВКИ Й ПООБІЦЯВ ВИСЛАТИ ГРОШІ НА НОВИЙ ТЕЛЕФОН. А ДОНЕЧЦІ, АНІ, ПОКЛАВ У ПАКУНОК ЛЯЛЬКУ, М’ЯКУ ІГРАШКУ-ВЕДМЕЖА ТА СУКНЮ.
Подумалося: діти так швидко ростуть! Здається, недавно син тільки пішов до садочка, а тепер — третьокласник. Аня ніби щойно народилася, а доньці днями півроку виповнилося. Час біжить, летить, як на крилах. Тільки він, Дмитро, не бачить, як змінюються його найрідніші. Відколи Павлику виповнилося три роки, гарує на заробітках.
ПЕРЕГЛЯНЬТЕ ТАКОЖ
А як же інакше, коли так мріяли з дружиною про власне житло? Частину суми їм пообіцяли батьки, а решту треба було заробити. От і подався на чужину. Добре, що він майстер на всі руки — без роботи ніколи не залишався. Копійка до копійки — і придбали двокімнатну квартиру.
Потім довелося заробляти гроші на ремонт. Їхнє сімейне гніздечко стало затишним і красивим. Коли вкотре приїхав додому, то не міг ним натішитися. Радів, що принесуть новонароджену донечку у власну оселю. Тоді ж дружина просила його залишатися, бо скільки можна батрачити по закордонах, але він вперся: треба придбати нові меблі, сучасну побутову техніку, тож поїде ще на трохи часу. Кохана кілька разів намагалася його переконати, та марно.
Після хрестин усі троє проводжали його в дорогу. Павлик вчепився у його руку, розплакався. Дмитро наобіцяв висилати усі його забаганки, але де там. Син схлипував і просив: «Татусю, будь ласка, не їдь».
Донедавна Дмитро не покидав своїх планів. Але минулого тижня розговорився зі співробітником Степаном. І аж здивувався, коли той сказав йому, що вже шість років не був удома. Чоловік пояснив із гіркотою у голосі: «Бо мене не чекають там. Хочуть тільки мішків з грошима». І почав скаржитися. Розповів, що з дружиною давно стали чужими людьми. А в дорослої доньки — своє життя, тато їй нецікавий. Вона й виросла без нього, Степан увесь час був на заробітках. «А те, що я дбав про них, забезпечував та й тепер висилаю мало не увесь заробіток, ніхто не цінує», — зітхнув чоловік. А Дмитро тяжко задумався.
Уже кілька днів та розмова не виходить йому з голови. А якщо він, як і Степан, опиниться в такій ситуації? Не дай Боже! І дружина, і діти люблять його, скучають за ним. Але ж він таки не поряд із ними. Повз нього проходять усі важливі миті їхнього життя. Так, Дмитрові хотілося заробити на ремонт і на меблі. Та хтозна чи не забагнеться йому згодом збирати гроші на нову автівку, хатку за містом, стартовий капітал для власного бізнесу? А тим часом роки втікатимуть, мов пісок крізь пальці…
Он Павлик уже школяр, Аня з немовлятка у згортку перетворилася на цікаве й енергійне дівчатко. Обоє ростуть без нього. А йому б так хотілося бути поруч, коли донька робитиме перші кроки, скаже перше слово. Хочеться пояснювати синові математику, грати з ним у футбол, ганяти на велосипедах. А розлука з дружиною як дошкуляє!
Дмитро ще раз переглянув усі подарунки для дітей. Уявив, як сам вручає їх зацікавленій дітворі, а потім обіймає їх, цілує кохану. У вікна їхньої квартири тим часом заглядає вечір, а вдома тепло і пахне чимось смачненьким. Ні, таки досить тих заробітків, він краще буде поруч із сім’єю. Протягом цих зимових свят і завжди. А нові меблі обов’язково ще купить. Вибиратимуть усі разом.
Ілона АНДРОЩУК.
Фото з вільних джерел, текст – Вільне Життя
