— Я — імпульсивний, — зізнається Борис Гора, — а часом треба почекати. Іноді машиною треба повільніше їхати, акуратніше — хоча б заради інших людей.
Мандрівник і спелеолог Борис Гора завжди каже, що він – не як всі і у багатьох життєвих ситуаціях принципово трошки інакший. І саме зважаючи на оце «як всі», навмисне робить по-іншому, всупереч усьому. Про стосунки між чоловіком і жінкою він теж говорить по-іншому – щиро, просто, доступно і лаконічно.
— Я — імпульсивний, — зізнається, — а часом треба почекати. Іноді машиною треба повільніше їхати, акуратніше — хоча б заради інших людей. В особистому житті також нетерплячий, ображаюся на найближчих. Можливо, більше чогось очікую від них. А якщо нема того, чого чекав, то є образа. Часом тримаю образу довго, але все-таки намагаюся прощати.
Любов для мандрівника проявляється в повазі, а ще в тому, щоб бути поруч, навіть якщо між закоханими кілометри.
— Не бачиш її, не чуєш, не можеш доторкнутися, але в думці постійно з тією людиною, — пояснює. — Це і є любов.
Борис Гора каже, що багато пізнав у житті, але так і не розгадав природу жінки.
— Жінка — це таємниця, — сміється. — До обіду одне, після обіду — інше, а вночі — ще інше. Розібратися нереально. Не знаю, хто там нахімічив. Намагаюся логікою зрозуміти, а там — якась духовність, завуальованість, недоказаність…
На думку спелеолога, крім батьків, чоловік і жінка — найрідніше, що може бути, але це, якщо все добре.
— Сім’я міцна тоді, коли є довіра і нема «пиляння» одне одного, — зауважує. — «Пиляти» одне одного починають тоді, коли нема чим зайнятись. Якщо є робота, якісь обов’язки, то це забиває баки і менше дурниць усяких чіпляється.
Борис Гора вважає, що стосунки руйнує і тривала розлука — тоді двоє відчужуються і звикають жити поодинці.
— Розлука шкодить, — каже. — Якщо довго не разом, то виникає якась недовіра. Хоча тимчасові, короткочасні розлуки, навпаки, деколи більше зближують і стосунки стають ще кращими. Тоді двоє встигають скучити одне за одним, усе по-новому сприймають. Це неоднозначно. Але занадто довга розлука відчужує.
Цінуй те, що маєш
Борис Гора проти розлучень.
— Розлученням батьки програмують своїм дітям такий же варіант сім’ї, — каже, — тому ліпше боротися за стосунки. Дітям головне — дати любов, повагу і певною мірою волю, особливо коли виростають. Але контролювати, в якому середовищі ота воля. Важливо навчити дітей бути чесними і справедливими. Хоча ті цінності, можливо, і будуть їм шкодити, бо світ — інакший, але діти мали би бути возвишеними бодай для себе самих.
Крім довіри, для пари важлива правдивість, але, на думку мандрівника, вона завжди відносна.
— Щирість стосунків у тому, щоб не збрехати, — продовжує. — Але стовідсотково і завжди таким неможливо бути. Є різні обставини і різні люди. При комусь — щирий, при комусь — змовчиш, а при комусь — збрешеш. Але якщо збрехав щиро, отже, ти щира людина. Можна і так інтерпретувати.
На запитання, які жінки для нього найкрасивіші, Борис Гора відповів по-філософськи:
— Краса жінки — поняття відносне. Моя порада для кожного чоловіка: цінуй те, що маєш. Але чоловікові хочеться від жінки усмішки, а не бу-бу-бу — мовляв, усе погано. Постійний песимізм не викликає поваги. Якщо людина весь час чимось незадоволена, це неприємно. Якщо весь час «пиляти», то можна стерпіти раз, другий, третій, але рано чи пізно терпець уривається.
Якщо жінки втомлюють чоловіків буркотінням, то чоловіки втомлюють жінок пасивністю і небажанням взяти на себе відповідальність, зокрема, фінансову.
— Гроші — не головне, — визнає. — Але коли у жінки є фінансова стабільність, вона грішми перекриває свої проблеми. Тоді жінка розквітає, стає впевненішою, починає гарно вдягатися. Від грошей ніде не дінешся і без них нічого не зробиш. Це — грошова залежність світового масштабу. Коли маєш гроші, то легше і приємніше вирішувати будь-що. Коли їх мало — починається невпевненість у майбутньому. Але для мене фінансова бідність — відносне поняття. Якщо є хата, машина, то як можна бути бідним? Багатьом допомагаю, не боюся втратити гроші. Знаю, що вони завжди в мене будуть. Бідним буваю лише до середи. Якщо на вихідні заробив гроші, то до середи їх витратив — і я вже бідний. Але знаю, що знову приїдуть люди, і я гроші зароблю. Одна річ — просто працювати на когось, а інша — жити справою, і для мене тоді це вже не робота. Тоді інші тягнуться до мене і є віддача.
«Жужик»
Борис Гора тепер рідше буває у Тернополі, значно частіше — у селі Залісся Чортківського району, неподалік від печери Млинки.
— У місті багато масок і штучності, — пояснює. — Люди зазомбовані побутом і негативом. Вириваєшся на природу — там того нема, почуваєшся вільно. А в місті — ходиш за правилами, по світлофорах, всюди повно якихось рамок. Та й туристичне спорядження у селі набагато простіше доглядати і утримувати.
Але не люблю самотності, не хочу бути відлюдником. Мені потрібне спілкування, подобається кудись поїхати або щоб до мене хтось приїхав. Багато друзів і знайомих до мене навідуються. Приємно бути серед молодих. Молодь — по-хорошому нарвана, фізично здорова, чогось хоче. Не відчуваю себе відірваним. Їжджу на фестивалі. Люблю в дорозі швидкість, музику. Подобається українська музика, вар’ятська така. Це відволікає від думок.
Туристи, які навідуються до Бориса Гори, часто жартома називають його «Жужиком».
— Мене звати «Жужик», — сміється. — Кілька років тому купив «Запорожця». Вирішив його назвати «Жужик». З того часу і я — «Жужик».
Ось такий він — Борис Гора, людина природи. Справжній у дружбі, у любові й навіть у злості, але все-таки дещо він приховує від людей:
— При чужих людях і при жінці не варто плакати, — каже. — Коли мені сумно, сльози навертаються, стараюся відвернутися, не показувати цього. Соромно плакати.
Саме тому багатьом навіть на думку не спаде, що цей відважний і сильний чоловік з нордичним характером може бути розчуленим чи засмученим до сліз.
Джерело: НОВА Тернопільська газета
