Жахлива трагедія сталася 21 жовтня, близько 11-ої години, у селі Стриганці Бережанського району.
Нещастя сталося на очах молодшого Сергійкового брата — 4-річного Віталика. Хлопчики вийшли на подвір’я погратися, сіли на велосипеди і не встигли далеко від’їхати, як сталося непоправне… Молоковоз, за словами мешканців Стриганців, приїжджав із Бродів і скуповував у селах Бережанщини молоко.
— Того суботнього дня ми всі були вдома, діти поснідали й вийшли на подвір’я. Минуло кілька хвилин, як до хати забігла стривожена сусідка і сказала, що син потрапив під машину… — зі сльозами згадує мати загиблого хлопчика пані Ольга. — Ледве пам’ятаю, що було далі… Я побачила, як водій тримає на руках Сергійка… «Ти вбив мою дитину!..» — кричала я. Дуже важке горе — втратити дитину… Не знаю, чи Сергійко виїжджав з подвір’я, чи заїжджав, чи рухався узбіччям… Усе те бачив Віталик, бо їхав поруч на своєму триколісному велосипеді. Нині він згадує, що братик рухався краєм дороги, а ще каже, що старшенький вигукнув: «Машина!» Що синів потягнуло туди?.. Наш Сергійко завжди був відповідальним, без дозволу нікуди не ішов, навіть щоб увімкнути комп’ютер, телефонував до мене і запитував. Наша вулиця глуха — за день може одна автівка проїхати. Біля нас пролягає польова дорога на Вербів, тож в суху погоду молоковоз їздив туди. Водій вже немолодий, але не скажу, що уважний за кермом, — я бачила, як він завжди розглядався довкола по подвір’ях. Біля нас є невеликий пагорб на дорозі, тож він часто там глушив двигун і котився вниз. Кажуть, того разу теж не було чути гулу двигуна… Може, діти через те й не помітили вантажівку. Але як водій не побачив дітей?..
Батько Сергійка на момент аварії був на заробітках у Польщі. Він — колишній працівник районного відділення поліції, а нині пенсіонер. Мати хлопчика працює у Бережанському агротехнічному інституті.
— У нас не було жодної перестороги, все сталося раптово і завдало нам багато болю… Поховали ми Сергійка 23-го жовтня. Водій не приїжджав до нас, не телефонував, нічого не запитував. Не знаю, хто насправді винен, але не бажаю водієві тюрми. Якщо це сталося через його неуважність, то Бог йому суддя. Нині єдине прошу в Господа, щоб дав мені сил взяти себе в руки і жити далі, бо в мене є ще один син… — плаче пані Ольга.
Джерело: НОВА Тернопільська газета
