Запрошуємо вас завітати на благодійний концерт, що відбудеться 4 травня 2017 року о 16.00 у РКБК ім. К. Рубчакової, Тернопільської співачки Ярослави Декалюк та поета-пісняра Івана Кушніра, присвячений Дню матері. Кошти, зібрані на концерті, передадуть на лікування нашого земляка, воїна АТО Андрія Нагірного.
Перед Великодніми святами наш земляк Андрій Нагірний («Фазан») — жива легенда мужньої боротьби на Сході України, безстрашний захисник Донецького аеропорту — після недавнього важкого поранення та лікування в госпіталі повернувся додому.
Лікарі вийняли 15 дрібних кісткових осколків з правої лобової частини голови, ще один мінний осколок залишився. Його радо зустріли мешканці Чорткова, які пишаються своїм героєм та вболівали за його одужання. А найбільше щастя нині в оселі Нагірних у селі Біла Чортківського району: дружина Ірина, донечки 12-річна Настя та 10-річна Софійка після переживань нарешті дочекалися повернення з війни найдорожчої для них людини. Радість від спільного святкування Великодня у їхній родині поєдналася ще й з чудовим ювілеєм — 18 квітня Андрієві виповнилося 35! – пише НОВА Тернопільська газета
Осколок пройшов через мозок…
«Осколок прошив Андрієві мозок. Коли він прийшов до тями після операції, сварився на лікарів за зіпсовану зачіску, бо мав файний оселедець!» — так жартома писав у соцмережі друг Андрія Нагірного український режисер Леонід Кантер. Бо й справді перед операцією наш земляк найбільше про що просив — це залишити оселедець та бороду. Медики казали, що Андрій народився у сорочці, адже осколки від вибуху поранили йому голову, один прошив мозок за кілька міліметрів від життєво важливих ділянок. 17 березня Андрій зачепив розтяжку неподалік міста Мар’їнка на Донеччині, здетонувала «РГДшка» і він отримав численні травми, дивом вижив. Врятували його лікарі Дніпровської обласної лікарні ім. І.І.Мечникова.
— Чоловік помалу одужує, але попереду ще тривала реабілітація. Лікарі вийняли 15 дрібних кісткових осколків з правої лобової частини голови, ще один мінний осколок залишився — пройшов через мозок і зупинився на задній стінці, сподіваємося, закапсулюється, — каже пані Ірина. — Залишилися осколки в руці, в грудній клітці, увесь правий бік чоловіка був прошитий. Нині він ще кволий, швидко втомлюється, але добре, що все обійшлося. Підірвавшись на розтяжці, Андрій просив побратимів не повідомляти мені, казав, що після операції сам усе розповість. Утім, вони не змогли брехати, хоч і не зізналися про поранення голови, казали лише, що вийняли кілька осколків із руки і повезли «прокапати» антибіотик. Я не повірила, бо задля антибіотиків не будуть везти до госпіталю, тому відразу зібралася в дорогу. Андрій був вражений, що я подолала стільки кілометрів до Дніпра. Щоправда, почав хвилюватися більше за мене, ніж за себе, адже ми чекаємо народження третьої дитинки. Але що переживати: біля сильного чоловіка — дружина теж сильна!
Доброволець Божої чоти
Андрій Нагірний пройшов Майдан, на його очах гинули побратими. Після Революції Гідності, анексії Криму та початку війни на Донбасі він не міг спокійно сидіти вдома, розуміючи, що на країну зазіхнув ворог. У серпні 2014-го пішов добровольцем на війну, вступив у Добровольчий український корпус «Правий сектор». 242 дні з побратимами тримав оборону Донецького аеропорту від російських окупантів. До недавнього поранення захищав державу у складі Української добровольчої армії. За мужню боротьбу нагороджений орденом «Народний Герой України».
— До Майдану ми з чоловіком мали невеличке фермерське господарство. Коли ж почалися історичні події в Києві, Андрій продав останню свинку, яку ми вигодували для реалізації, і поїхав до столиці, — розповідає пані Ірина. — Чоловік завжди був патріотом, а Майдан по-особливому підсилив його почуття. «Хочу, щоб наші діти жили у вільній процвітаючій країні!» — завжди повторює. Він вважає за обов’язок захищати Україну. «Якщо ворог заліз до хати, треба все залишити і захищати рідних», — переконаний. Піски, Донецький аеропорт, Авдіївка, шахта «Бутівка», Мар’їнка — гарячі точки, які пройшов Андрій. Оборона Донецького летовища — це було справжнє пекло. Ми вранці і ввечері телефонували одне до одного, щоб хоча голос почути. Іноді не було зв’язку, я набирала побратимів. Андрій жартував, що не даю спати людям. «Якщо доведеться, то і штат на ноги підніму!» — відповідала. Під кінець оборони аеропорту залишилося мало наших захисників, вони не знали, чи протримаються, були готові прийняти смерть…
Коли одного дня було дуже важко, побратим «Богема», аби підтримати бойовий дух, вдав, що телефонує, і сказав, нібито їде підмога. «Кіборги» завзято кинулися до бою, та під ранок залишилася половина з них… «Ви набрехали про допомогу?» — запитували ті, хто вижив. «Так, — зізнавався «Богема», — але ж спрацювало». Ми досі з чоловіком не обговорили ті страшні події — оберігає мене від хвилювань. Режисери Леонід Кантер та Іван Ясній були з «кіборгами» в аеропорту, знімали хроніку, яка лягла в основу фільму «Добровольці Божої чоти». Андрій їздив із ними презентувати фільм до США.
«Із важким серцем краще не іти на війну…»
«Усяке може статися…» — говорив Андрій дружині, коли збирався на війну. «Про всяке навіть не думаю, бо ти вийдеш із будь-якої ситуації!» — так підтримала пані Ірина чоловіка. І це, мабуть, неабияк тримало його упродовж трьох років на лінії фронту, це вберегло його від непоправного.
— Завжди вірила, що чоловік повернеться живий і здоровий. Він не раз розповідав, що на Майдані загинуло багато зовсім юних мітингувальників, бо у них брав гору азарт, а не інстинкт самозбереження. На вулиці Інститутській Андрій кого міг стримав, кого не вдалося — загинули… — каже дружина «кіборга». — За роки війни він переконався, що чоловіки, яких чекає любляча сім’я, поводяться розважливо, аби повернутися живими. Мене не раз запитують, як я змогла відпустити Андрія на війну. Коли він вирішив іти, я навіть не сперечалася, бо вважаю, що якщо чоловік піде без сварок, без скандалів, то йому буде легше воювати. З важким серцем на війну краще не іти. На фронті Андрій — воїн, а вдома — добрий і люблячий чоловік, турботливий батько. Донечки сумували за ним ці роки, молодша іноді плакала. Я старалася не дивитися з ними новини про події на Сході України, щоб не травмувати. Відколи тато на фронті, вони щодня моляться за нього. Мабуть, їхні молитви вислухав Господь і вберіг від страшного — прикрив його Своїми руками. Війна, на жаль, триває й далі, але ми віримо, що рано чи пізно наші мужні захисники виженуть російських окупантів із української землі.
Долучіться до благодійної справи! Допоможіть повернути здоров’я Андрію Нагірному!
