На Тернопіллі відзначили 98-му річницю з часу створення Західно-Української Народної Республіки. Зокрема, в обласному центрі відбулася урочиста хода з майдану Волі на Микулинецьке кладовище, до меморіального комплексу «Могили Українських січових стрільців», де відбулася панахида і траурний мітинг.
Кілька сотень тернополян — представників духовенства, інтелігенції та влади, студентів і школярів пройшлися вулицями Тернополя, щоб біля могил Січових стрільців вшанувати борців за волю України — як колишніх, так і теперішніх, помолитися за душі полеглих і за здоров’я тих, хто сьогодні захищає волю України. А ввечері у палаці культури «Березіль» відбулася урочиста академія, присвячена річниці ЗУНР, та святковий концерт — творчий звіт колективів Тернопільського музучилища.
Нагадаю, що ж відбулося 98 років тому на наших землях. Після поразки Австро-Угорщини та Німеччини у Першій світовій війні імперія Габсбургів восени 1918-го розпалася. На її уламках виникла низка незалежних держав, зокрема Чехія, Угорщина, Польща.
У Львові українські посли до австрійського парламенту і до Галицького та Буковинського крайових сеймів, представники західноукраїнських політичних партій і греко-католицькі ієрархи формують Українську національну раду, яка заявляє про свій намір створити Українську державу у складі Буковини, Галичини та Закарпаття. У Кракові тим часом створюється ліквідаційна комісія, що мала прийняти владу від австрійського державного апарату і передати її уряду польської держави, що формувався у Варшаві. І йшлося про те, що таке «перейняття» мало відбутися не лише в межах Західної Галичини, а й Східної, яку населяли переважно українці. Ця комісія заявила про свій намір прибути до Львова першого листопада і перебрати в австрійського намісника генерала Гуйна владу над Галичиною.
Над нашим краєм нависла небезпека нової окупації — польської. Щоб її уникнути, українці мали діяти швидко й рішуче. У цей складний і відповідальний час на арену політичної боротьби виходить група молодих патріотів, колишніх військовослужбовців австро-угорської армії на чолі із сотником Дмитром Вітовським. На світанку першого листопада 60 старшин і 1500 вояків Українських січових стрільців піднімають повстання у Львові і беруть під контроль основні стратегічні об’єкти міста — ратушу, залізничний двірець (вокзал), поштамт, банк, комендатуру, військові склади, станцію і казарми. Їх виступ підтримують і в інших містах та селах Галичини. У Тернополі збройне повстання відбулося третього листопада.
Західно-Українська Народна Республіка проіснувала недовго, трохи більше восьми місяців — із початку листопада 1918-го по липень 1919. Уже з перших годин свого народження їй довелося вести війну з польськими інтервентами, які не полишали сподівань силою зброї завоювати Східну Галичину. Для її оборони ЗУНР змушена була створити своє військо — легендарну Українську галицьку армію (УГА). Проте сили були нерівні. У ніч з 21 на 22 листопада українські війська здали полякам Львів і столицю ЗУНР було перенесено до Тернополя. Сюди перебрався уряд ЗУНР — Державний секретаріат. Наше місто було столицею республіки місяць і десять днів, відтак естафету перебрав Станіслав.
До слова, про ці історичні події наша газета вперше розповіла своїм читачам ще 2 листопада 1990 року. Про ЗУНР, її місце в нашій історії ми розмовляли тоді з дослідником цього періоду Романом Матейком, нині уже, на жаль, покійним. Він залишив по собі низку праць, які ще до відновлення Української незалежної держави наприкінці серпня 1991-го повертали українцям їхню справжню історію, героїчні й трагічні сторінки нашого минулого.
Нині тих досліджень є значно більше. І в них варто заглядати не лише молодим, а й деяким високопосадовцям, щоб не твердити публічно, нібито Чортківська офензива була однією з найбільш успішних операцій армії молодої республіки (ЗУНР) з… більшовиками. Насправді Українська галицька армія чинила відчайдушнйи опір наступу польського війська, яке врешті-решт відтіснило її за Збруч і захопило всю Галичину. А 20 листопада 1919 року Найвища рада Антанти надала Польщі мандат на 25 років володіти Східною Галичиною. Так закінчилася історія ЗУНР і прагнення наших краян ще тоді здобути свою державу.
Галина САДОВСЬКА, Вільне Життя
