Повний місяць спостерігав у вікно за рухами тендітної жінки й розпливався в щасливій усмішці. На полотно мазок за мазком лягали тіні й напівтіні – розповідає видання “Наш день”.
Сила кольору, звучання чистоти й прозорість фарб – в усьому впізнавалася її манера писання, виражений почерк пензля без чітких контурів, розсіяних, мов дим.
Очі горіли, обличчя вкривав нездоровий рум’янець, ніби художницю лихоманило, то раптом вона блідла і кілька хвилин сиділа нерухомо, вдивляючись у риси янгола перед собою.
Він здавався Марії аж занадто досконалим. Відчувала неймовірне виснаження.
«На сьогодні досить, напевно… – відчула, як втома огортає плечі. – Буде новий день, і я повернуся до тебе, мій Янголе!»
Янгол не відповідав, але його погляд говорив більше за слова. Жінка прилягла на тахту і під пильним поглядом красивих очей поринула в сон.
Розбудив телефонний дзвінок.
– Мрійнице, ти прокинулася? Пам’ятаєш, що завтра ми відлітаємо в країну вічного свята? – подруга, схоже, уже думками була в Іспанії.
– Ілоно, чого тобі не спиться в таку рань? Я працювала до четвертої.
– Ого, і хто на цей раз? Портрет якого відомого чи невідомого красеня малювала? Уже горю бажанням побачити!
– Ще не закінчила…напевно уже після повернення. А ти, відчуваю, уже вся у фієсті, речі, мабуть, спакувала.
– Звісно! Пристрасна країна кориди й фламенко чекає на нас! Та у них же там щодня фієста, ти ж знаєш! Ой, – подруга томно зітхнула, – аж мурахи по шкірі, коли думаю про тих запальних іспанських мачо!
Марія посміхнулася. Іспанія, то й Іспанія. Вона багато разів була за кордоном, виставляла свої роботи у відомих галереях. Хотілося просто переключитися, відпочити, набратися позитиву.
Їй в житті випало чимало випробувань. Не з чужих розповідей знала, що таке самотність, важка праця і безвихідь. Але переконувалася раз по раз, що Господь її любить і вірила, що посилає тих, хто потрібен для щастя.
До від’їзду треба було завершити ще деякі буденні справи. Красивий янгол із сумними очима мусив зачекати її повернення з іспанської землі. Вона ніжно провела рукою по його щоці й накрила незавершений портрет тканиною.
Літній день обіцяв бути неймовірним. З літака дівчата вийшли у прекрасному настрої, готові до нових вражень і знайомства з Мадридом. Поспішати не було куди, тому вирішили поблукати вуличками дорогою до готелю. Мадрид – зелений, веселий, просторий, огорнув таємничістю й легкістю. Тут усе на свій лад і зовсім інакше, ніж у більшості столиць світу. Мадрид – не мегаполіс, але й не провінція, місто не старе, але і не суперсучасне, не велике, але й не маленьке, із неймовірною архітектурою – це відразу відмітили подруги. Закинули речі у номер й вирушили пішохідним маршрутом, який завбачливо підготували для туристів власники готелю. До самого вечора бродили містом втомлені й щасливі. За увесь день перехопивши на ринку лише сиру та оливок, нарешті зупинилися повечеряти на площі Сонця. Спека поволі спадала, і на вулицях стало велелюдно. Місто не затихало, а з настанням вечора починало вирувати. Ілона й Марія обрали невеликий затишний ресторанчик з терасою просто неба.
– Чи може бути щось краще, ніж після двадцятикілометрового кросу Мадридом втамувати спрагу й розслабитися за келишком «Сангрії»?
– То, що замовлятимемо? – Марія гортала меню. – Пропоную паелью з морепродуктами!
– Мммм… – Ілона аж зажмурилася, – замовляймо швидше, бо помремо молодими й голодними.
Марія покликала офіціанта, щоб зробити замовлення, та раптом відчула на собі чийсь прискіпливий погляд. Підняла очі і… зустрілася поглядом із Ним, як їй здавалося до сьогодні, вигаданим Янголом-чоловіком з її картини.
– Цього не може бути… – тільки й спромоглася вимовити. Мов зачарована дивилася на вродливого засмаглого іспанця.
Засліплюючи й обеззброюючи своєю білозубою усмішкою, чоловік підійшов до їх столика. Марія розгубилася, зашарілася, хоча раніше не помічала за собою такого.
– Такі очі, як у тебе, бачив увісні, коли був малим. Знав, що в мене буде жінка з такими очима… Познайомимося? Мене звати Хесус.
Навіть Ілона, яка завжди була гострою на язик, сиділа непорушно.
– Ні, ти чуєш? Оце так! Справжній тобі іспанський Ісус. Марійко, він тебе не відпустить! От, згадаєш ще мої слова!
– Та припини, згадай скільки таких красенів сьогодні осипали нас компліментами. Це у них така реакція на українок, – прошепотіла Марія подрузі, а своєму кавалеру стримано подякувала.
Єдине, що бентежило, як вона могла так чітко відтворити його риси в тому Янголі. Передчуття? Провидіння? Дивина…
У той вечір вони багато спілкувалися, танцювали й веселилися. Здивувало, що Хесус доволі добре розмовляє українською. Розповів про те, що він музикант, композитор, відеорежисер. Мешкає у містечку Альмарго, за кілька кілометрів від Мадрида. Марії було з ним напрочуд легко, ніби знала його усе життя. Але сприймати всерйоз залицяння іспанця, з яким познайомилася кілька годин тому, не збиралася.
За кілька днів, які подруги провели в Мадриді, Хесус неабияк здивував Марію. Відчувала його уважність, турботливість, справжність. А ще – усвідомлювала, що закохалася по вуха в пристрасний і ніжний погляд свого Янгола світла. «Ось повернуся додому і лише згадуватиму усе це, як неймовірний сон», – з такими думками щоразу поверталася з побачення з іспанцем. Але не знала, що її скромність і краса глибоко запала в душу новому знайомому.
Цілуючи її в аеропорту, він уже твердо вирішив, що вона буде його дружиною. Постійно писав Марії, засипав подарунками, надсилав шикарні букети – то магнолій, то троянд. Життя Марії перетворилося на справжню казку. Боялася вірити і була надзвичайно щасливою, коли за три тижні після знайомства Хесус запропонував їй вийти за нього заміж. Розумів, що пропозиція його дуже несподівана, що минуло зовсім мало часу, але боявся втратити жінку, яку чекав усе своє життя. У них обох за плечима були зустрічі й розчарування, але попереду чекала лише щаслива доля. Марія погодилася стати сеньйорою Айллон, бо відчувала, що її коханий саме той Янгол, який оберігатиме її, який стане для неї усім. Хесус прийняв її разом із сином і признався відразу ж, що мріє про донечку, з таким же небесним поглядом, як і в Марії.
Анжела ЛЕВЧЕНКО, nday.te.ua
Від редакції. Ця неймовірна але реальна історія з життя відомої тернопільської художниці Марії Ділай.
