У середині 30-х років місто Заліщики, що на півдні Тернопільщини, переживало пік своєї туристичної популярності. До міста приїжджали туристи з різних країн. У Заліщиках були чудові пляжі на Дністрі, а зі Львова курсував прямий поїзд.
— Саме це місце називалося на початку минулого століття «Польською Рiв’єрою» і було розвиненим кліматологічним курортом, до якого ходив прямий швидкісний поїзд iз Варшави. Береги Дністра були забудовані віллами та пансіонатами. Neapol, Warshawa, Riviera, Grand – одні назви чого варті! Там знаходились два великих комфортних піщаних пляжі «Сонячний» і «Тінистий». До речі, був ще один – перший у міжвоєнній Польщі неофіційний нудистський, а набережну порівнювали з ялтинською, – пише у соцмережах. – Olena Stefanyshyn.
Пані Олена зазначає, що як істинне курортне місто Заліщики затихали в холодну пору року і оживали влітку. Тут проводилось багато культурних та спортивних заходів: концерти, виставки, театральні вистави, кінні перегони, змагання з тенісу, стрільби та веслування. Пропонувалися навіть дійства, схожі на фестивалі, – одне з таких проводили завжди у другу декаду вересня на честь збору винограду, і називалося воно «Віннярство» (Вінобранє – Winobranie).
— Чудові пляжі колишнього заліщицького курорту були знищені великою дністровською повінню 1941-го, і в радянський період їх чомусь не відновили… Однак за тих же радянських часiв райцентр усе ще залишався досить відомим кліматологічним курортом. У колишньому палаці місцевої знаті функціонувала здравниця «Заліщики», у якій щорічно відпочивало й поправляло здоров’я більше 5 тис. людей не тільки з України, а й з усього СРСР. На превеликий жаль будинок відпочинку «Заліщики» не витримав економічних катаклізмів “незалежності”. Нікого чомусь не зацікавило збереження об’єктів, завдяки яким можна було б поповнювати бюджет міста та розвивати його як туристичний і курортний центр. До того ж виникли певні екологічні проблеми, на вирішення яких хронічно не вистачало коштів, а без цього повернути Заліщикам колишню курортну славу було просто неможливо, – пише Олена Стефанишин.
Обговорення