Чимало людей вважають, що одним із безпосередніх обов’язків кожного священика – це бути чудотворцем. Священик – це та людина, яка повинна, за переконанням багатьох, уміти з певною регулярністю перетворювати воду на вино, ходити по воді, і вже безумовно – виганяти з людей бісів – відчитувати та пророкувати майбутнє. А якщо ні, то хоча б знати адреси тих старців, що можуть це робити при першій потребі. Звичайно ж, усе це повна маячня.
Не дивлячись на те, що священики дійсно мають особливою метою свого життя змагання за добро та боротьбу проти зла, слід відверто сказати, що часом завищені та нереальні вимоги до священнослужителів випливають не від духовної слабості останніх, але від певного невігластва в богослів’ї та в розумінні природи християнства саме тими, хто вимагає чудес від священиків уже тут і зараз.
То ж сьогодні, я б хотів розповісти вам про те, в чому саме помиляються люди, які в наш час шукають екзорцистів, і чим ризикують ті, хто наважуються гратися з дияволом. Отже, почнемо.
1. Безперечно, боротьба з дияволом складає частину здорової мети життя християнина. Кожен із нас повинен докладати всіх зусиль для того, щоб у житті максимально чинити добро, а долати зло, уособленням якого є ворог людського роду – диявол і всі його прибічники. Однак, при цьому члени правдивої Церкви також знають і те, що зло, як певна онтологічна реальність, долається не автоматично, через заклинання, молитви чи певні ритуали, але через конкретні благі вчинки поєднані зі смиренням і страхом Божим. Богослови тут прямо говорять, що зла як субстанції не існує, бо воно насправді є лише відсутністю добра. Бог не давав буття злу. То ж, люди, які борються зі злом зовнішніми ритуалами – надають йому невластивих за природою атрибутів, матеріалізуючи його. Зло є там, де немає Бога, а чорна магія долається не білою магією, але благодаттю святого Духа. Саме з цієї причини більшість інформації про екзорцистів і екзорцизм, яку люди нашого часу отримують із світської преси, літератури та кіно, не мають під собою жодних підстав.
2. Відтак, уявлення про те, що диявол страшенно боїться чужих молитов є надто спрощеним, якщо взагалі не помилковим. Найчастіше воно випливає від язичницького розуміння суті духовного життя, при якому сила обряду залежить лише від якості молитви (вона повинна бути «правильна» та «сильна») та зовнішніх умов, а не залежить від духовних, душевних якостей тієї людини, яка молиться, чи тієї, над якою моляться. Східна Православна Церква своїм багатовіковим досвідом свідчить про протилежне: жоден зовнішній ритуал, навіть Таїнства Церкви, не даються людині автоматично, «в силу звершеного обряду» – потрібно щось більше. Для правдивого християнина немає «особливо сильних молитов», особливих «намолених храмів», особливих «паломницьких місцевостей», бо сила всього цього розкривається не через їхні фізичні характеристики, але через стан душі людини, яка хоче преобразитися та освятитися. Саме тому, чудотворними іконами можуть бути навіть репродукції ікони, вирізаної зі звичайної газети, а Бог діє в простих капличках із фанери так само, як у величезних кафедральних соборах.
3. Досліджуючи цю тему слід зауважити головне: дар заклинання духів і вигнання бісів – це особливий дар Божий, який завжди давався окремим людям для звершення конкретних, визначених Богом цілей. Немає жодної мови про те, що це обов’язковий атрибут певного сану чи церковної посади. Жоден праведник і старець, який наважився братися за справу вигняння бісів не був і не міг бути впевненим у своїх силах, і тим більше – ніколи не обіцяв людям результату своєї праці. Він розумів своє служіння винятково, як дар Господній, який діє не тоді коли хочуть люди, а коли це буде їм корисно з точки зору Бога. Це дуже важливо пам’ятати не лише в таких специфічних випадках,але й у всіх інших наших прохальних звернення до Бога. Зауважмо, Святі отці молилися Господу не про зцілення всіх хворих, які до них приходили, а лише за тих, для кого таке зцілення буде корисним. Хвороби та страждання тіла – це не найгірше, що може пережити людина.
Рідкісний дар, який і в перші віки був раритетом, а з часом узагалі відійшов у небуття. Пригадуєте, фрагмент Божественної літургії, де є ектенія за оголошених? Раніше поруч із нею використовувалися інша ектенія – за езкорцистів, однак уже дуже скоро її перестали вживати: немає езкорцистів, не потрібна й особлива ектенія за них. Екзорцизм – це виняток навіть у Євангельській історії. Свого часу дару виганяти злих духів не удостоїлися навіть Апостоли, хоча навчалися від Христа, перебували з Ним і самі були кращими людьми свого часу, а головне – були обраними на служіння Самим Богом (Мк.9:29).
Продовження тексту читайте на сторінці протоієрея Євгена Заплетнюка
Обговорення