Ігор змолоду був дуже показним хлопцем. За ним дівчата в’юном вились. А він то з однією, то з іншою романи крутив. Не хотів одружуватись, та й узагалі до життя ставився дуже легко.
А ще у хлопця були золоті руки. За що не візьметься, усе виходило на відмінно. Був електриком вищого розряду, їздив у відрядження по всьому колишньому Радянському Союзу, мав свою бригаду, гроші лопатою згрібав.
Якось, коли повернувся з чергового відрядження, познайомився з дівчиною. Непоказна, не мала статків, тож одягнена була не дуже модно. Та зачепила Ігоря чи то своєю неприступністю, чи бойовим характером. З того часу хлопець те і робив, що добивався Катю. Довго дівчина не пручалася. Не опам’яталась, як сама закохалась у наполегливого красеня. За якийсь час вони одружились.
Все було б добре, якби в чоловікові не прокинулось невідоме досі почуття – божевільні ревнощі. Він ревнував Катю до всіх і кожного, не дозволяв ходити на роботу, розмовляти з сусідами. А коли їхав у відрядження, то доручав своїм друзям стежити за дружиною. Потім почав випивати, ще й добряче лупцював бідолашну жінку. На все те дивилися їхні діти. Дивилися і плакали, мовчки ненавиділи тата-тирана.
Якось Катя відважилася, зібрала речі і пішла до мами. Але та зачинила двері перед її носом, мовляв, сама такого обрала, ось і терпи. Тоді пішла до сестри. Іра гостинно зустріла її, сказала, щоб не переймалась, жила у неї скільки потрібно. Але ж у Іри була своя сім’я, свої діти, чоловік. Дуже болісно було Каті спостерігати, як вечорами сім’я сестри збирається за столом, вечеряють, розповідають як минув день, жартують, сміються. Каті так захотілося сімейного затишку, що вирішила повернутися до чоловіка.
Заради спокою у родині навіть звільнилася з роботи, увесь час сиділа вдома. Не допомогло. Ігор і надалі звинувачував дружину у невірності, бив її. А потім почав так пити, що його вигнали з роботи, і жити сім’ї не було на що.
Тоді жінка взяла усе в свої руки. Більше вона не терпіла. З’явилась така сила і впертість, що чоловік відійшов на другий план. Відтоді вона була головою родини. Поки той п’яничка десь вештався, вона відкривала власний бізнес, працювала цілодобово, без сну і відпочинку. Доглядала за дітьми, ставила їх на ноги, намагалася зробити усе, щоб вони виросли достойними людьми. І скільки разів питала себе, нащо їй Ігор, адже він – звичайний п’яничка. Та відповіді не знаходила, розумом ненавиділа, а серцем – кохала. Лікувала його у найдорожчих медичних центрах, возила в санаторії. Робила усе, щоб чоловік опам’ятався, взяв себе в руки…
Через якийсь час Ігор таки перестав пити. І вирішив він завести коханку.
«Ти подивись, ловелас похилого віку», – сміялися сусіди, коли Ігор опівночі повертався додому. Катя знала, що чоловік кимось захопився, але не звертала уваги. Думала, що в 65 років – це не серйозно. Аж раптом Ігор заговорив про розлучення. Катя ледь не збожеволіла. Ні, вона не боялася втратити чоловіка, їй соромно було дивитися дітям, онукам, сусідам у вічі. «Треба думати за упокій, а тут граємось у «Сантабарбару», – у розпачі кричала у телефонну слухавку сестрі.
Ігор з Катею розлучились. Діти маму підтримали, а від батька відреклись. Коханка наполягала на поділі сімейного майна, адже чоловік хвалився, що у них з дружиною і квартири, і дача, і паї. Та несподівано дізнався, що дружина усе переписала на дітей. Тож залишився Ігор без нічого. Коханка вигнала, діти не хотіли навіть на поріг пустити. Якось блукав темними порожніми вулицями, почався сильний дощ. Сів він на лавку і заплакав, благав Бога забрати його нікчемну душу. У той час відчув руку у себе на плечі: «Ну що, ловеласе похилого віку, йдемо додому? Нагулявся?» – тихо запитала Катя…
Зоряна ДЕРКАЧ
