Зустрілись ми з Олегом в Прип’яті… Звернула увагу, що під час екскурсії хлопця постійно тягнуло видертись на дах. Ходить, заглядає, пробує ногами міцність даху. Він таки це зробив потім. Я на хвильку подумала: «От бешкетник, не боїться!» А коли ми приїхали до об’єкта ЗРС «Дуги» він так захоплено почав розказувати про хлопців, які вилазили на верхівку антени. Коли підійшла до Олега БАЗАРА, дізналась – руфер.
Руфінг – це відносно екстремальна діяльність, пов’язана з підкоренням високих об’єктів, що пристосовані для цього лише технічно, так і взагалі місць, куди фізично людина може піднятися. У нас таких людей вважають трішки божевільними, вандалами, бешкетниками, як-от подумала при першій зустрічі я. Та насправді, це просто любителі піднятися на будь-що високе й цікаве – чи це протяжний дах житлового будинку, чи покрівля недобудови, або ж навіть найвищі радіомачти (де даху немає, а просто «висока точка»), і саме з метою якихось вражень, фото, тощо – і аж ніяк не ціллю ремонту, прокладення кабелів, встановлення антени чи чогось подібного, адже такі люди не чула, аби відносили себе до руферів, – пише тернопільський сайт ПРО.te.ua.
– Олеже, чому ти став руфером?
– Я займаюся «руфінгом» заради вражень та красивих кадрів (фото та відео зйомки) ще з 2008 року.
Починалось все дуже банально, коли ще у 2003 році переїхав жити до Тернополя, з міста, де лиш в одному районі були багатоповерхівки, і мені там доводилось значно рідше бувати. Навіть наші десятиповерхівки у великій кількості одразу визвали чималий інтерес в плані висоти та їх підкорення, але спочатку ця ідея була десь далеко в роздумах, без серйозного підходу до неї, сприймалася чимось нереальним. Раніше зовсім не було досвіду в подібних «полазках», навіть думки не існувало підніматись десь високо, це було просто страшно та не цікаво.
Тільки згодом, при заході сонця випадково піднявшись на відчинений дах однієї з багатоповерхівок я зрозумів, наскільки красива атмосфера навколо – як на самому даху, так і краєвид з нього. А ще трапився такий будинок, звідки вигляд дійсно незвичайний, хоч і в спальному районі. Спочатку здавалося, що це всюди так. У більшості випадків згодом переконався у цьому. Справді, кожен дах і місце розташування будинку по-своєму особливі. До того ж вибираючи будівлю для «підкорення», коли ти ще на землі, не важко уявити, який краєвид відкриватиметься з неї.
– Зрозуміло що ти не боїшся висоти зараз, але чи завжди так було? Ніколи не крутилась голова від вражень?
– На мою думку поняття «страх висоти» у всіх різне, як і сприйняття навколишнього світу. Не можна дати кожному однакові поради йти на дах чи лізти на високу мачту. Лиш налаштувавши себе, що так цей страх зникне – в результаті наслідки можуть бути дуже погані. Напевне, більше хочеться все ж порекомендувати спершу кожному визначитись, в чому саме проявляється його страх, та наскільки все серйозно, адже у найгірших випадках безпечніше буде відвідати офіційні оглядові майданчики чи екстремальні прогулянки висотою, де є належна страховка, все пристосовано для перебування там подібних людей. Але все залежить від бажання людини побороти в собі цю боязнь.
– У руферів є особливі правила?
– Поняття «правила руферства» загалом не існує. Скоріше його теж створює певна група осіб, кожна трактуючи собі це по-різному. Одні вважають, що потрібно діяти зовсім непомітно, ніколи не відкривати своїх секретів та загалом діяти «інкогніто» , і саме в цьому успіх. Але це не зовсім так. Я частіше переслідую саму ціль потрапити на об’єкт, і методи здійснення цього можуть бути абсолютно різні, все залежиться тільки від ситуації. А основна мета – кінцевий результат.
– А як дізнаєшся про нові варіанти вилазок?
– Варіанти про нові можливі та доступні дахи для вилазок з’являються самі, частіше без чиєїсь допомоги. Буває, колеги по цій справі підкинуть нові ідеї.
– Як визначити, що «сходження» буде безпечним?
– Визначити, що засоби для підйому на об’єкт безпечні, можна напевне тільки візуально, і потрібно завжди випробовувати на власний ризик. В основному, для цього використовуються ті конструкції, які призначені для того, аби по них підніматися. Наприклад, та ж пожежна драбина. Якщо не використовувати виступи та елементи, які не призначені для цього, небезпека в рази зменшується.
– У тебе є улюблені дахи у Тернополі, куди ти повертався вже не один раз?
– Улюблених дахів у Тернополі є дуже багато, однак, їх все частіше зачиняють, коли доходять руки до цього. І не обов’язково після великих «напливів» бажаючих вилізти або нещасних випадків. Часто просто після ремонту там встановлюють замок. В містах, де «руфінг» активно розвинений, цим питанням навіть частково перестали перейматись, адже всі «легкі конструкції», що заважають потрапити на дах, тут же ламають. Встановлювати броньовані двері надто дорого. Крім цього, незручності і для обслуговуючого персоналу.
– Але ти ж не тільки дахи підкорюєш і не тільки у Тернополі?
– Я підкорюю різні високі об’єкти, в основному дахи, адже їх найбільше. Але не тільки. Також полюбляю піднятися на конструкції типу освітлювальних вишок для ліхтарів стадіону, наприклад. Може бути будівельний кран чи димова труба котельні, різноманітні мачти. Але там все вже серйозніше, і такі бажання виникають рідше, скоріше для цього потрібна якась ідея, аби манила туди лізти.
Саме «руферським методом» поки доводилося підкорювати висоти лиш у Києві, Львові, Хмельницькому. В інших великих містах якось такого інтересу ще не було. Часто буває, відвідую дахи «випадкових об’єктів» по області, їх кількість навіть не запам’ятати.
– Руферство – це й небезпечний вид заняття. Траплялися не дуже приємні випадки?
– Неприємні випадки в цій справі для мене рідкість, адже сам намагаюся все робити так, щоб їх не траплялось. Знаю багатьох руферів, які до певних «неприємностей» відносяться спокійніше. Через це їм частіше доводиться потрапити на складні об’єкти під охороною. Коли не пощастить – годинами перебувають у поліцейському відділку, пояснюючи свої дії, часто цього не варті. Але коли йдеш з компанією та є чіткі плани, тут важко щось прогнозувати, і шансів потрапити у такі випадки більше. Згадувати про ці неприємні випадки не хочеться.
– Сам підкорюєш нові об’єкти? Чи краще працювати в команді?
– Коли хочеш щось дослідити і потрібно все зробити якнайтихіше та найшвидше, краще бути самому, а вже згодом можна і когось взяти із собою. Мені так звичніше діяти у своєму місті. В інших, частіше все навпаки, потрібна компанія – з нею впевненіше та веселіше.
– А загалом, скільки таких любителів полазити на дах у Тернополі?
– У Тернополі цей рух розвинутий дуже слабо. Йому перешкоджають, адже наше місто не мегаполіс, тут завадити подібній діяльності зацікавленим особам значно простіше. Я ж найдовше не припиняю свою діяльність в цьому плані і регулярно стараюсь тішити відвідувачів наших інтернет-ресурсів новими фотопанорамами міста. Було багато тих, хто спробував – та й набридло. Серед тернополян чомусь взагалі мало екстремалів в плані такої і подібних діяльностей («урбантуризму»). Напевне хвилюються через те, що це небезпечно і протизаконно. А в подробиці не вдаються, бо нічого не мотивує. Я ж добре вивчив всю цю тематику. Через це, гадаю, мені простіше.
– У тебе є особистий рекорд?
– Максимально високий об’єкт, куди доводилося залазити винятково своїми силами без допоміжних засобів (підйомників, ліфтів, обладнання страхування), тобто лише лізти по драбині на самий верх, це була труба котельні. Її висота прирівнюється до 25-30- поверхового будинку. Такі труби – найвищі споруди в межах міста. А крім них, де весь підйом на ліфті, тобі лиш варто пройти через певний «лабіринт». Таких об’єктів доводилось підкорювати значно більше, для прикладу, найвищий житловий будинок країни у Києві тощо. Але там нічого складного нема.
Шкода, що у Тернополі не будують таких будинків, а на тих що є, немає жодного оглядового майданчика.
– Чим ще захоплюєшся, окрім руфінгу?
– Маю багато захоплень та хобі. Основні пов’язані з водою – судноплавство, екстрім на воді, плавання, риболовля, тощо. Але в нас ця справа частіше сезонна. В холодну пору року більше захоплююся наземним транспортом.
Зі схожих до руфінгу екстремальних діяльностей є трейнсерфінг (більш поширена назва в Україні – «зацепінг»). Це проїзд ззовні рухомого складу залізничного транспорту. Теж один із доступних і безкоштовних способів отримати адреналін. Однак це чітко визнали адміністративним правопорушенням, тому є незаконним. Хоча у великих містах дивом давно стало «нормою» серед молоді, що активно це практикує. У «руфінгу» ж нема визначеного закону, що забороняє перебувати на дахах. Іноді полюбляю теж так прокататись, але намагаюся сильно не захоплюватись. Я перший, хто спробував «трейнсерфінг» у нашому місті. Після цього мені наче відкрилося щось нове, що вже не забути. Там теж є свої правила, аби все було відносно безпечно та без поганих наслідків, і тільки знаючи їх можна спробувати таку екстремальну розвагу…
– Що побажаєш читачам «Про Те»?
– Бажаю надавати перевагу тільки тим захопленням, які дійсно цього варті
На даху дев’ятиповерхового будинку розмовляла Наталія ЧЕРВАК
