Олександру Лісовому з Харкова — 17, а батьком він став у 16. Його рекорд — наймолодший тато України — офіційно зареєстрований Національним реєстром рекордів.
Багато хто реагує на таке раннє батьківство зневажливо або глумливо: мовляв, великого розуму не треба, та, попри людські пересуди, їхня сім’я — Сашко, Віка і маленька Аделія — абсолютно щаслива.
«Дві смужки на тесті нас шокували»
— З Вікою ми познайомилися, коли її краща подруга переїхала в наш район, Віка стала приїжджати до неї в гості. Зав’язалися стосунки, — усміхається молодий батько. — Мені тоді було 15 років, а Вікторії — 16. Ми з Вікою закохалися, почали будувати плани. Знали, що хочемо одружитися і в майбутньому мати дітей, але вийшло інакше — вона завагітніла. Чесно скажу, я був шокований, коли вона сказала, що на тесті дві смужки, але ми обоє відразу вирішили, що аборт робити не можна, будемо народжувати. Деякий час ми боялися сказати про це батькам, тягнули час, і в результаті Віка зізналася моїй мамі в день мого шістнадцятиріччя, 23 березня 2015 року. Ми вирішили, що з нагоди свята мама буде в гарному настрої і не стане сердитися. Так воно і вийшло. Мама сказала Віці: “Народжуй! Якщо твої батьки будуть проти, ми тебе до себе заберемо”. І зателефонувала батькам Віки. Там все було трохи складніше: бабуся радила зробити аборт, мовляв, спочатку треба вчитися, почати заробляти. Але її мама сказала: “Вирішуй сама, це твій вибір”. Нас і друзі відмовляли від народження дитини. Але особисто у мене жодних сумнівів не було.
Хотів бути батьком, а не «якимсь співмешканцем»
Двом бабусям Аделії нині по 38. З весіллям для нащадків вони не стали тягнути, справили минулого літа. Віка і Сашко зізнаються: розписалися б раніше, але їм як неповнолітнім довелося побігати по судах, щоб отримати дозвіл на реєстрацію шлюбу.
— Коли ми з Вікою сказали рідним і друзям, що збираємося одружитися, нас умовляли не укладати шлюб, записати Віку як матір-одиначку, щоб отримувала допомогу й пільги, — зізнається Сашко. — Але я сказав, що без цих грошей ми не збідніємо, а я хочу відразу все оформити офіційно і записати дитину на себе. Хочу бути батьком, а не “якимсь співмешканцем”.
У РАЦСі від нас зажадали дозвіл суду. У суді задавали смішні запитання, скажімо, чи не примусили мене одружитися? Про те ж питали Віку на її суді, оскільки засідання у нас були окремо, в районних судах. І мені потім чомусь довго не надсилали рішення суду, хоча повинні були через два тижні. Я нервував. Довелося піти в суд і посваритися…
Одружилися ми, коли Віка була на шостому місяці. Батьки оплатили витрати на весілля, а жити ми переїхали до мами Вікторії, до Харкова.
Наступного дня після весілля дружині довелося лягти в лікарню, оскільки у неї хронічний пієлонефрит. Лікарі взагалі не радили їй народжувати, мовляв, це небезпечно. Вона кілька разів лягала на збереження, один раз через загрозу викидня, але все обійшлося, і у нас народилася дівчинка зростом 50 см і вагою 3 кг. Я був під час пологів. Коли маля поклали на живіт Віці, у мене сльози покотилися від щастя.
Фінанси не співають романси
Роль батьків 17-річному Олександру та 18-річній Вікторії подобається. Поки що Віка, майбутній архітектор, в академвідпустці. Сашко вчиться і працює реалізатором побутової техніки. З малятком їм пощастило, особливого клопоту Аделія мамі і татові не завдає.
— Буває, що донечка прокидається о п’ятій ранку, тож все, ми вже не спимо — треба гратися. Допомога батьків? Ну, хіба що порадами допомагають, кажуть: зробіть те або те, але різні дрібниці ми вже й самі знаємо, тим більше, що Віка свою молодшу сестру виховувала, — розповідає юний батько. — Звичайно, у мене були побоювання щодо фінансів, але справа в тому, що я працюю з 13 років. Моя мама торгує на ринку одягом. Коли котрась із її продавчинь хворіла, вона просила мене підмінити, і мені це навіть подобалося. Перш за все подобалося мати власні гроші. Потім я працював у теплицях, допомагав тітці вирощувати курчат на продаж, згодом почав працювати на будівництвах — шпаклював, робив стяжку. Останніх два роки навчаюся в механіко-технологічному училищі на зварника і продовжую підробляти. Після закінчення училища планую найнятися на кілька років на СТО, набратися навичок і практичних знань, а потім відкрити власну СТО — наш будинок поряд з трасою, і батько теж займався ремонтом машин, але він помер торік… Загалом працювати я вмію і навіть тепер заробляю достатньо, щоб утримувати дружину і дитину. Хіба що коли Віка лежала в лікарні, то доводилося брати в борг у брата, але я все повернув.
Віка і Сашко в майбутньому ще хочуть мати дітей, а на закиди друзів, що, мовляв, не встигли нагулятися, відповідають: “А коли у вас з’являться діти, ми з донькою будемо вже ходити в клуби”.
Джерело: НОВА Тернопільська газета
