Після відкриття фестивалю, 14 червня, велика вода забрала життя учнів Тернопільської ЗОШ №24, їхнього 46-річного вчителя, а також 31-річного відпочивальника.
Коли 11 червня 40 тернопільських школярів у супроводі чотирьох вчителів і двох батьків вирушали на творчий фестиваль на Одещину, ніхто й подумати не міг, що радісна подія на березі Чорного моря обернеться трагедією. Після відкриття фестивалю, 14 червня, велика вода забрала життя учнів Тернопільської ЗОШ №24 14-річної Марти Окаринської і 16-річного Віталія Данчишина, їхнього 46-річного вчителя Михайла Близнюка, а також 31-річного відпочивальника із Хмельницького Дмитра Педасюка, який разом із Михайлом Ігоровичем кинувся рятувати дітей. Того дня, як повідомляють очевидці, на морі був шторм, сильний вітер, хвилі сягали півтора метра заввишки. Ті хвилі й накрили двох дівчаток. Почалася паніка. Першим на допомогу кинувся Віталик, а тоді прибігли й дорослі – Михайло Ігорович і відпочивальник Дмитро. Одну дівчинку їм вдалося виштовхнути на берег, а Марту і Віталика вже не змогли. Не вберегли і себе…
Фестиваль обернувся трагедією
“Самоцвіти. Літо. Море” – так називається всеукраїнський багатожанровий учнівський фестиваль-конкурс, що проводиться щороку на березі Чорного моря у селищі Затока Одеської області. Для дітей він цікавий тим, що є можливість не лише показати свої таланти, а й чудово відпочити. Тож коли львівська фірма-організатор фестивалю “Артцентр “Антре” запропонувала тернопільським школярам стати учасниками, вони тільки зраділи. Діти у супроводі дорослих прибули на Одещину, де їх поселили на базі відпочинку “Надзбруччя”.
– У нашій школі є два творчі колективи – барабанщиці та духовий оркестр, – розповідає директор 24-ої школи Ігор Юрійович Каразія. – Діти добре закінчили навчальний рік, тож ми підтримали їхнє бажання поїхати на фестиваль і заразом відпочити на морі. Батьки погодилися оплатити поїздку. На превеликий жаль, сталася страшна трагедія…
Діти встигли виступити лише на відкритті фестивалю, мали виступати й 15 червня, але після нещастя усі відразу ж повернулися додому. Їх на подвір’ї школи із сльозами на очах та невимовним хвилюванням зустрічали рідні.
Очевидці розповідають, що того фатального дня їх ніхто не попереджав про небезпеку. “Ми – немісцеві, тому не можемо і не навчені розрізняти силу й висоту хвиль, наскільки вони небезпечні, – розповіла одна із учениць 24-ої школи, – а того дня купалися всі…” Марту, Віталика і ще одну дівчинку віднесло у море, а коли вони намагалися повернутися, їх накрило хвилею. Рятувальників ні на базі, ні на пляжі не було, як не було й рятувальних кіл чи жилетів. Перелякані діти, які були на пляжі, покликали Михайла Ігоровича. Разом з ним у воду кинувся й хмельничанин Дмитро, який приїхав на кілька днів до своїх батьків, які також відпочивали на цій злощасній базі. На жаль, дорослі не тільки не врятували дітей, а й загинули самі.
“Рятувальники приїхали аж через 40 хвилин, – написала на своїй сторінці у Фейсбуці одеська журналістка Зоя Казанжи. – До їх приїзду людей з моря витягли і відкачували, але проблема в тому, що ніхто не вміє робити це правильно. В таких ситуаціях люди не вміють надавати першу домедичну допомогу, а в Затоці з рятувальними пунктами ситуація сумна. Це – оголений нерв, який ніхто не поспішає залікувати. Затока – досить відома курортна зона. Після анексії Криму можна уявити, скільки там відпочивальників. Сезон уже почався, і мала б бути створена рятувальна інфраструктура, а її нема. Не думаю, що у місцевих бюджетах нема на це коштів. У всьому світі при штормовому попередженні, яке, до речі, було того фатального 14 червня, пляжі закривають, а в нас усе навпаки, і відповідальності за це ніхто не несе…”
За даним трагічний фактом у ГУНП в Одеській області порушено два кримінальні провадження – умисне вбивство (кваліфікація – нещасний випадок) і неналежне виконання обов’язків з охорони життя і здоров’я дітей. Усі обставини трагедії і хто за неї відповідатиме, – встановить слідство. Однак через безвідповідальність і халатність організаторів фестивалю, які не поселили школярів на дитячій базі відпочинку із відповідними умовами, а також керівництва даної бази і пляжу, які не подбали про облаштування рятувальних пунктів, назавжди згасли чотири життя…
Одна школа – три похорони
Марту Окаринську і Михайла Ігоровича Близнюка поховали 16 червня на кладовищі у Підгородньому, що біля Тернополя, а Віталія Данчишина – 17 червня у селі Ілавче Теребовлянського району, звідки хлопець родом. Це були страшні похорони. В останню путь загиблих прийшли провести рідні, друзі, однокласники, учні та вчителі.
Михайло Ігорович Близнюк був учителем історії та правознавства, мав звання “вчитель-методист”, був відомим педагогом у Тернополі, працював у кількох міських школах, а десять років тому перейшов до 24-ої, де став заступником директора.
– Михайло Ігорович був чудовою людиною і вчителем від Бога, – розповів на похороні директор 24-ої школи і його колега по роботі Ігор Юрійович Каразія. – Його дуже поважали учні й любляче називали “шкільним батьком”. Він до кожного вмів знайти підхід, любив свою професію. Михайло Ігорович був Людиною з великої літери, прикладом для кожного з нас. Дуже боляче втрачати таких людей… А найболючіше – рідним, адже того трагічного дня його дружина Оксана і донька Христина, яка навчається в Одеській національній музичній академії, були разом з ним на морі.
Розповідають також, що Михайло Ігорович був дуже працьовитим і все, що мав, добився власними силами й розумом. Родом він із Глещави Теребовлянського району, згодом переїхав до Тернополя, де знайшов роботу, одружився. Їздив до Кореї на заробітки, купив земельну ділянку в приміському Пронятині, де звів будинок. Старався в ньому й біля нього все облаштувати, але, на жаль, так і не встиг туди переїхати…
Загибель Марти Окаринської в її рідних та близьких, неначе землю з-під ніг забрала. Вона була в сім’ї середньою, крім двох братів – старшого Максима й молодшого Захара. “Мартусю, хай Матір Божа несе тебе легенько на своїх крилах до ангелів, бо віднині ти стала одним із них”, – лунало на похороні сумно… Дівчинка була дуже активною, творчою, розумною, веселою. В 11 років вступила у “Пласт”, де була справжнім лідером. Навколо неї завжди гуртувалися люди, до неї тягнулися, її любили. У 12 років Марта була телеведучою щотижневої дитячої програми “Чарівний ключик”, що йшла на телеканалі TV-4. Цього року закінчила Тернопільську обласну школу мистецтв, чудово грала на барабані. Шкільний гурт, учасницею якого вона була, виступав майже на всіх святкових заходах міста. На фестивалі у Затоці Марта встигла зіграти лише на відкритті…
А от її друг Віталій Данчишин, учасник шкільного духового оркестру, до свого виступу не дожив одного дня…
– Віталик був хорошим хлопцем, відмінником, – розповів про нього директор школи. – До Тернополя з Ілавчого він з батьками і молодшим братиком переїхав три роки тому. До нашої школи прийшов у шостому класі. Цього року закінчив дев’ятий клас, хотів вступати до технічного коледжу. Він був всебічно розвиненим: і співав, і в оркестрі грав, і футбол любив. Часто їздив до села, бо там живе його бабуся. Шкода, що все в одну мить обернулося горем на все життя…
Джерело: НОВА Тернопільська газета
