Такою людиною є 82-річна теребовлянка Марія Буранич, яка під впливом «чар» «самооб’явленої Богом» нині вже покійної Ганни Білик із Бережанщини подарувала на користь аферистки своє житло і все майно.
Довгі роки вона віддавала пенсію до останньої копійчини та ще й жебракувала і кошти також йшли на потреби «білої провидиці».
Десь півтора року тому пані Марія прозріла, зрозуміла, що на старості залишилась самотньою і без житла, без опіки з боку держави. І хоч вона тепер уже не віддає пенсію, але продовжує збирати милостиню біля церков багатьох міст Західної України.
Під прикриттям Божим творили й творять чорні справи
Усе почалося в день з’яви Матері Божої у старій церкві села Грушів Дрогобицького району Львівської області 27 квітня 1987 року. Пані Марія з чоловіком – дуже набожні люди, вони вирушили туди й побачили тисячі авто, багато люду зі всієї України та Європи. Ось у цьому місці доля й звела подружжя з тією недоброю жінкою – Ганною Білик із с. Волиця Бережанського району. Познайомилися і жінка запросила теребовлянців до себе додому, де було, за словами пані Марії, дуже багато всіляких образів та хрестів, іншої релігійної атрибутики. Тож підозр ніяких не виникло і Марія та Іван повністю потрапили під вплив особи, яка у своїх корисних цілях, прикриваючись іменами Бога та Матері Божої, вершила чорні справи над душами глибоковіруючих людей. Незабаром біля цієї, так званої, «провидиці» назбиралося немало віруючих людей і вона оголосила їм, що об’явлена Богом на цій землі, також повідомила, що на зібрання потрібно приходити лише у білому вбранні. Пані Марія каже, що вона не відразу прийняла те все, але її чоловік повністю й відразу повірив у Боже призначення об’явленої месії. А ще пані Марія міркує, що та жінка мала особливий вплив на людей, ніби гіпнотизувала кожного.
Пізніше Ганна Білик з’являється у Тернополі в однієї жінки і її «підопічні» вже збиралися там. А ще трохи згодом вона сказала подружжю Бураничів, що сам Ісус Христос повідомив їй, щоб вони надалі збиралися у їхній оселі і що він туди завітає. На той час Бураничі зробили на своєму обійсті у Теребовлі на вулиці Підлісна, 10 капітальний ремонт, добре облаштували оселю, дуже старалися, адже сам Ісус мав до них прийти. Тоді пані Марія працювала у Теребовлянському кондитерському цеху, а її чоловік Іван шоферував. Ганна Білик далі «правила» своє, і щодень – то більше, навіть одного разу повідомила «своїм вірянам», що таких обраних людей Богом на планеті Земля є лише 65 чоловік і вона – одна з них. Під час спільних зібрань вона ставала на коліна, підносила руки догори й промовляла не менше 50 разів поспіль: «Я Матінка Божа Зарваницька!». Це означало, що саме ця свята промовляє до людей через серце, душу й уста «обраної». До загального відома: у самому Зарваницькому духовному центрі ніхто й нічого не знав про цю Ганну Білик, її аферистські дії, а в рідному селі жінку взагалі всіляко прозивали гидкими словами за її дволикість та бузувірство. Проте «підкорені» нею люди повністю довіряли «новоявленій», душі у ній не чули. І кожен ніс, що міг, віддавали все: заробітні плати, пенсії, що зібрали з милостині. А «об’явлена» у відповідь на полудень годувала люд пісною картоплею, чаєм чи компотом і скибкою хліба.
Так «провидиці» добре велося на обійсті Бураничів два роки. Та потім пан Іван тяжко захворів і «об’явлена» кожного вечора «правила», щоб його зцілити. Пані Марія ж на той час також повністю повірила «обраній» ій ні на мить не сумнівалася в одужанні чоловіка, всім і всюди говорила, що він не помре. Та дива не сталося й Іван помер у 1996 році. Пані Марія залишилася сама, діток у них не було, не було і близької родини, зате була чепурна, доглянута оселя з доброю і багатою «начинкою».
Марія Буранич розповідає: «Ще до смерті мого чоловіка до Ганни Білик за тих два роки, що вона була у нас, не приїздили ні її син, ні дві дочки, а натомість одного дня завітала міліція і забрала «новоявлену». Та невдовзі опинилася у Тернопільській психлікарні, де визначили, що дана особа психічнохвора. Потім її перевели до подібного закладу в с. Буданів Теребовлянського району, але там Ганна Білик пробула недовго, її випустили і вона взялася привертати людей до своєї віри з новими силами. По смерті мого чоловіка Ганна Білик ще з однією своє сподвижницею добряче взялися за мене на рахунок моєї хати. Я навіть незчулася, як підписала офіційний документ про дарування оселі. На словах мені ще повідомила, що у тих паперах сказано, що за мною доглядатимуть до смерті і я можу там доживати віку. Як потім виявилось, про таке в документі і слова не було. Далі за 2-3 доби Білик повивозила з моєї хати все більш-менш цінне, що було нами з чоловіком зароблено й придбано за все наше життя. Та я і далі довіряла Ганні й думала, що так угодно Богу, віддавала їй усю пенсію та милостиню, яку просила. Окрім мене, Ганна Білик примушувала й інших людей подібно чинити, всі кошти насправді забирала собі, а нам вигадувала якісь нісенітниці».
Прозріння та кара Господня для безбожників-аферистів
Ганна Білик перед людьми називала себе «божою дитиною» й усі були переконані, що вона вічна. Не сподівалася смерті свого кумира й пані Марія, адже та була молодшою за неї на три роки. Але в травні 2012 року «об’явлена» помирає, до речі, син її помер за два тижні до того. Зрозуміло, всі «віряни» були на похороні в рідному селі Ганни Білик і не йняли віри, як же це може померти безсмертна. Після смерті «провидиці» власність обійстя Бураничів перейшло до дочки Ганни Білик -Галини Костишин із Бережан, яка не забарилася із пред’явленням своїх прав. До того ще й змусила пані Марію та інших «допомагати» коштами вже їй, жебраючи й віддаючи все, в тому числі й пенсії. Інша дочка – Стефанія Денека – мешкає у Бурштині, що на Івано-Франківщині, й також є спадкоємицею своєї матері. Ці люди й донині «допомагають» не лише дітям Ганни Білик, а й її онукам.
Лише недавно, десь півтора місяця тому, пані Марія опам’яталася, зрозуміла, що ошукана, що на старості залишилася сама і без даху над головою. Нині вона вже нікому не віддає пенсії, але продовжує жебракувати в різних містах Західної України, а останнім часом найбільше в Тернополі, каже, що збирає кошти собі на похорон. Все ж пані Марію не покидає мрія померти таки у своїй рідній хаті, також вона написала заяву до суду, де вказала свої проблеми й прохання. Все ж сучасне правосуддя базується лише на перевірених фактах, підтверджуючих документах, і мала ймовірність вирішення справи на користь позивача, а мораль лише засуджується на словах. Крім того, на колишнє житло пані Марії, а нині на власність Галини Костишин, є багато покупців, хоч хтось і видряпав на стіні «Хто купить цю хату, того чекаю великі проблеми», а в середині хатини така обстановка, що там і миші, напевно, не живуть.
Нині Марія Буранич проживає на «пташиних правах» із ще однією обманутою жінкою в однокімнатній квартирі в Тернополі, де комунальні служби вимкнулиі всі комунікації за неоплату, і борг росте щодня. Іноді жінка на день-два їздить до добрих знайомих, але більше часу вони не в змозі опікуватись нею. Співмешканка пані Марії продовжує вірити покійній Ганні Білик і всі кошти віддає її дочці Галині Костишин. Минулого року Марія Буранич тяжко хворіла, перенесла складну операцію, та на прохання про допомогу від Галини Костишин у відповідь була тиша, а потім лайка… Напевно, і соціальні служби нічого не відають про пані Марію, бо, напевно, допомогли б.
А мораль цієї історії дуже проста. Людина у нашій державі ніяк і ніким не захищена, покинута на власний розсуд, закони діють лише для тих, хто їх створював під себе, загальнолюдська мораль впала майже до нульової позначки. Тому й вірять люди всіляким аферистам. А як же назвати тих, хто прикривається святим ім’ям, використовує його у своїх корисних цілях? І як їм, їхнім дітям та онукам живеться?..
Є ще у кожного з нас багато запитань подібного характеру, але все ж кожному слід запам’ятати наступне: істинний священнослужитель ніколи і ніде не буде вимагати коштів від людей, тим більше, літніх та одиноких. Він не ходить по оселях із пропозиціями вступу до віри чи збору коштів на церкву, це робиться відкрито у самій Божій обителі, куди вхід вільний для кожного смертного…, пише “Номер один”.
