Дівчину виховувала бабуся, яка не вважала за потрібне віддавати дитину на навчання. Тож у свої 15 років Марія лише починає освоювати програму початкової школи.У неповні 15 років вперше пішла до школи у 2016-му Марія Яцуляк із села Раславка Кременецького району, що неподалік Почаєва.
До 13 років дівчина проживала зі своєю бабусею Анастасією на колишньому хуторі на околиці села. Вражаючу, як для XXI століття, історію Марії «RIA плюс» розповіли у Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Тернопільської обладміністрації. Саме там зараз перебуває дівчина.
Мати дівчинки Надія Яцуляк після пологів потрапила до психоневрологічної лікарні. Батька ніхто ніколи не бачив. З лікарні маму відпускали нечасто, оскільки недуга постійно гнала жінку з рідної домівки у невідомому напрямку. Також у пориві невмотивованої агресії вона трощила усе, що потрапить під руку, а то й підпалювала хату. Після останнього такого підпалу баба Настя вирішила, що Бог таким чином хоче її покарати і… відмовилася виготовляти документи для пенсії та матеріальної допомоги психічно нездоровій доньці. Анастасія Яцуляк вважала, що гроші приносять людям лише зло і виправдовувала таке ставлення до щомісячної допомоги з боку держави своєю вірою, бо вважала себе православною християнкою Московського патріархату. Чи то фанатична віра, чи то хвора уява гнали її на єдині припустимі для «істинної» християнки заробітки – просити гроші в людей, себто жебракувати.
Ні мобільного, ні комп’ютера
Баба Настя відіграла головну роль у формуванні подальшої долі дитини. Після пологів вона забрала Марію від матері і сама годувала її козячим молоком. Коли дівчинка підростала, привчала її до різної роботи – пекти пироги, садити городину, колоти дрова, прибирати, доглядати за будинком та невеликою господаркою. Жінка тримала курей і козу. Не навчила бабуся Марію лише писати і читати, бо це, на думку старої, зайве для нормальної жінки. Більше того, коли дівчинці виповнилося шість років і до хати прийшла делегація зі школи, баба вигнала усіх геть. Мовляв, учителі лише зіпсують й так розумну дитину.
Доки Марія була маленькою, таку поведінку рідної людини вважала за норму. Дитина не мала ані мобільного, ані комп’ютера. Усі сучасні гаджети баба вважала бісівськими штучками, а людей, які користувалися ними, – біснуватими.
Коли підросла, дівчина зрозуміла, що опинилася у тупиковій ситуації. Нестійка нервова система та постійне залякування баби, що та «біснувата», штовхнули дівчину до рішучих змін. І вона наважилася на втечу. Так у 13 років Марійка опинилася в одному з жіночих монастирів Кременця.
– Я була там сама младша, і мене всі любили, – пригадує Марія Яцуляк (цитуємо дослівно – прим. авт). – Я молилася, помагала сестрам, робила на коровніку, на кухні, на городі.
Якось до монастиря прийшла баба Настя і почала вимагати, щоб дитина негайно поверталася додому. Вона не послухала, а з благословення монахинь поїхала на Чернівеччину, у село Стайлівці. Пробувши там кілька місяців, подалася до одного з монастирів Києва. Монахині і послушниці, небайдужі до долі наймолодшої сестри, вчили її рахувати, писати, читати і співати. До речі, саме це заняття найбільше сподобалося дівчинці. Бо й справді, голос у неї від Бога. Деякі церковні пісні, та й святу Літургію дівчина співає старослов’янською без запинок.
У монастирі – «на сувору дієту»
Однак будні монастирського життя для 13-річної дівчинки були не дуже легкими.
О 5-й ранку, коли інші діти ще солодко сплять у теплих ліжечках, юна послушниця йшла до молитви, згодом допомагала готувати сніданок, а потім «послушаніє» – спеціальна церковна рознарядка, яка включає прибирання на кухні, вигулювання собак, читання псалтиря та інші церковні клопоти.
– Це дуже трудно, – зізнається Марія Яцуляк. – Іногда цілий день робиш, прибираєш, вариш їсти, стіраєш, а тобі дають тільки кусочок хліба. Я то худаю, то резко поправляюсь, аж голова болить…
Ймовірно, «сувору дієту» церковні стражі призначали у виховних цілях, аби таким чином привчити дівчинку до порядку і «послушанія». Врешті Марія залишила монастир і подалася гуляти вулицями Києва. На майдані Незалежності познайомилася з чоловіком, який збирав гроші на АТО. Втікачка кинула у скриньку свою останню гривню. Між активістом і дитиною зав’язалася розмова. Волонтер, зрозумівши, що доля прихильна до Марії не більше, аніж до вояків АТО, дав їй 100 гривень на квиток до Тернополя. Так вона знову опинилася на Тернопільщині. Вийшовши з потяга, дівчинка підійшла до патрульних поліцейських і розказала свою невеселу історію. З цінних речей при собі мала тільки радіо, навушники і тонометр.
Наразі колишня послушниця, а нині звичайна дівчина, перебуває у Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Тернопільської обладміністрації. У свої 15 років вона вперше прийшла до школи.
– Програму початкової школи Марія освоює дуже важко, – розповідає директор Центру Володимир Завіша. – У дівчини синдром дефіциту уваги, розгальмованість, є проблеми із соціальною адаптацією. Насамперед їй потрібна психологічна допомога, а тоді уже знання середньої школи. Адже дитина росла в умовах постійного тиску, і релігійний фанатизм її рідних позбавив її віри у те, що їй потрібна освіта, вміння будувати стосунки з однолітками, а також власна міцна сім’я, друзі і робота.
Марія й сама, здається, починає це розуміти. І хоча наразі невпевненість у власних силах і гормональний бум кидають її в різні емоційні крайнощі, вона мріє якомога швидше закінчити школу, вивчитися на регента, повернутися до монастиря і керувати церковним хором…
«Вони – на правах паломників. Сьогодні є, завтра нема»
Як розповів сільський голова Лопушненської сільради, у підпорядкуванні якої перебуває село Раславка, Олександр Стецюк, вчителі школи неодноразово приходили до Яцуляків із проханням віддати дитину до навчального закладу. Однак завжди наштовхувалися на нерозуміння з боку рідних Марії.
– Мами дівчинки, Надії Яцуляк, у селі давно вже не видно, – розповідає Олександр Стецюк. – Колись, коли вона ще приїжджала до Раславки, її боялися всі. Не так її, а того, що вона виробляла. Якось спалила хату. Як було пояснювати такій матері, що дитину потрібно віддати до школи? Баба Настя відмовлялася навіть говорити про освіту Марії. Часто вона забирала дівчинку і тижнями не з’являлася у селі. Кажуть, їх двох бачили у Почаєві біля Лаври.
Начальник служби у справах дітей Кременецької райадміністрації Світлана Пилипчук повідомила, що нині Марія Яцуляк перебуває на обліку у службі. Інформацію про дитину тут отримали із Центру соціально-психологічної реабілітації дітей Служби у справах дітей Тернопільської обладміністрації. І нині кременецька Служба у справах дітей вирішує питання надання правового статусу дівчині.
– Тепер це питання вирішують у суді. Він має визнати маму Марії недієздатною, яка за станом здоров’я не може виконувати батьківських обов’язків, – пояснює пані Пилипчук. – Після того, як дівчина отримає правовий статус, вона буде під опікою держави. Упродовж двох найближчих місяців вирішать питання про влаштування її у будинок сімейного типу чи сім’ю.
Журналісти запитали у Світлани Пилипчук, що Служба робила для того, аби переконати дівчинку та її бабусю у потребі здобуття шкільної освіти.
– Бабуся з дівчинкою живуть на території області без реєстрації. Вони на правах паломників, – сьогодні є, завтра нема, – пояснила пані Пилипчук. – Відтак про ситуацію, в якій опинилася дівчинка, ми дізналися вже після того, як вона потрапила у Центр реабілітації.
Ольга ХОМА, начальник департаменту освіти і науки обладміністрації:
– Про те, що на Тернопіллі 15-річна дівчина не відвідувала школи, мені стало відомо нещодавно. Таких випадків за своєї практики я не спостерігала. Траплялися певні непорозуміння між вчителями та учнями, проблеми з відвідуванням школярами навчальних закладів, але масового характеру вони не мали.
Я погоджуюсь, що кожна дитина має право на освіту. І якщо це право не надають їй батьки чи опікуни, то вплинути на ситуацію мають відповідні служби. У випадку з Марією Яцуляк, у якої мати і бабця були неспроможні пояснити дівчині, що освіта надає ширші можливості влаштувати своє майбутнє, це мали б зробити працівники сільської школи, а також працівники Кременецької служби у справах дітей. Вважаю, що зараз потрібно шукати вихід із ситуації і допомогти дівчині якнайшвидше освоїти програму середньої школи. Ми залучили вчителів ЗОШ №13, а також працівників Центру соціально-психологічної реабілітації дітей, які працюють із дівчиною індивідуально. Зрозуміло, що за півроку освоїти усю дев’ятирічну шкільну програму неможливо, але базовий рівень, сподіваємося, вдасться… Результат тепер залежатиме лише від бажання Марії сміливо йти до мети.
Дитині повинні забезпечити право на освіту
– Насамперед про здоров’я дитини, її фізичний, духовний, моральний розвиток та забезпечення й здобуття повної загальної середньої освіти, а також про підготовку до самостійного життя зобов’язані піклуватися батьки, – коментує юрист Катерина Вустич.
– Про це йдеться у статті 150 та 151 Сімейного кодексу України, а також у законі України «Про загальну середню освіту», який визначає безоплатну загальну середню освіту обов’язковою основною складовою безперервної освіти у державних і комунальних навчальних закладах. Тож злісне ухилення батьків від виконання обов’язків щодо здобуття їхніми неповнолітніми дітьми повної загальної середньої освіти може бути підставою для позбавлення їх батьківських прав. А право дитини на належне батьківське виховання, у тому числі на здобуття освіти, повинна забезпечувати система державного контролю, починаючи з районних ланок.
В Україні щороку проводять облік дітей та підлітків шкільного віку, тому посадовим особам відділу освіти та органів місцевого самоврядування мало бути відомо, що Марія Яцуляк не навчається у жодному освітньому закладі, продовжує правник. Отож органи управління освітою, загальноосвітні навчальні заклади, органи внутрішніх справ і служби у справах неповнолітніх зобов’язані були систематично вести роз’яснювальну роботу серед населення щодо обов’язковості здобуття дітьми і підлітками повної загальної середньої освіти. У разі встановлення факту злісного ухилення батьків від виконання обов’язків у питанні здобуття їхніми неповнолітніми дітьми повної загальної середньої освіти потрібно було звернутися до суду з позовом про позбавлення матері Марії батьківських прав, пояснює Катерина Вустич. Право такого звернення має один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім’ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров’я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, якій виповнилося чотирнадцять років.
– У цьому випадку необхідно з’ясувати, кому саме з посадових осіб компетентних органів було відомо про ситуацію та які заходи вони вживали для її вирішення, – зазначає юрист. – Якщо буде доведено, що такі заходи були недостатніми чи мали формальний характер, можна стверджувати про неналежне виконання такими особами своїх обов’язків та ставити питання про притягнення їх до відповідальності.
