Вся у чорному Алла Притула з села Комарин Кременецького району пригортає до серця портрет своєї Світланки і голосно ридає. У важкій задумі оперся на одвірок її чоловік Микола… «Потіха наша була і порадниця – підтримувала, допомагала… Ми її сумною рідко бачили, а скільки планів у нас з нею було!..» – зітхає батько. Їхній донечці у грудні виповнилося лише 16 років. Світлану знайшли повішеною на дереві неподалік від дому, на тому місці, де колись була ферма. Вона висіла на своєму червоному шарфі… Загадкова смерть Світлани не дає спокою як рідним, так і односельцям – ніхто не вірить, що вона сама залізла у петлю, адже була життєрадісною та доброю дівчиною. Сталася трагедія у ніч на 15 лютого… пише “Нова Тернопільська”.
Страшна звістка про те, що Світлану Притулу знайшли повішеною, приголомшила не лише її рідний Комарин, а й усі довколишні села. Ніби чорна завіса опустилася на Почаївське вище професійне училище, де дівчина навчалася на другому курсі на кухаря-кондитера. Учні та вчителі відмовляються вірити у непоправну втрату, адже Світлана, відповідно до свого імені, була світлою дівчиною.
Нині батьки Світлани докоряють собі, що того недільного вечора, 14 лютого, відпустили доньку на дискотеку до сусіднього села Старий Тараж. Пригадують, що весь день у Світлани був гарний настрій. Вона прибирала в хаті, готувалася до Стрітення, що мало бути в понеділок, гралася з молодшою сестричкою – трирічною Русланкою, а близько восьмої вечора, коли вся сім’я вже зібралася перед телевізором, їй зателефонували подруги і покликали на дискотеку.
– Світланка запитала у мене дозволу, – розповідає мати дівчини Алла Леонідівна, – але я сказала, щоб спитала у тата. Чоловік не хотів її відпускати, ніби відчував щось недобре. «Тату, я тільки сьогодні піду і ще раз перед постом, а тоді до Пасхи вже буду вдома, – просила. – Я не пізно повернуся, бо зранку вставати на навчання. Пусти…» І він не витримав: «То йди вже, доню…».
Разом зі Світланою на танці пішов її 18-річний брат Іван. Коли близько 24-ої години він зібрався додому, покликав сестру, але вона, розмовляючи зі своїми товаришами, сказала, що наздожене його через кілька хвилин.
– Я прокинулася, коли ще не було першої ночі, ввімкнула світло, то Ваня уже спав, спали й молодші діти – 10-річний Віталик і Русланка, але Світлани не було, – пригадує Алла Леонідівна. – Всю ніч я прислухалася, чи не гавкають собаки, чи не прийшла донька, а над ранок задрімала. «Світланки досі нема… – розбудив близько п’ятої години чоловік. – І телефон її вимкнений». Ми увімкнули світло, чоловік пішов виглядати надвір, а я залишилася в хаті. Серце було не на місці і вже о п’ятій ранку ми вирішили поїхати на дискотеку подивитися, може, вона десь там затрималася. Доїхали до крамниці у нашому селі, а нам назустріч мчала машина. «Може, то нашу Світланку якийсь хлопець підвозить? Розвертайся», – сказала чоловікові і ми поїхали за тією машиною, але на дорогу, що веде до нашого дому, вона не повернула. Тоді ми розвернулися і поїхали тією дорогою, якою завжди ходила донька. Там є невеличкий лісок і чоловік поїхав кругом, а я через ті хащі йшла з ліхтарем і заглядала в усі куточки. Після того доїхали до дискотеки, але там уже нікого не було, навіть світло не світилося. Я почала телефонувати до її подруг, вони сказали, що бачили Світлану, але, мовляв, пішли додому ще о другій ночі, і де вона може бути, не знали.
Шукаючи доньку, батьки збилися з ніг, тому звернулися до правоохоронців. Розповіли, у чому вона пішла з дому, і вже разом з ними прочісували ліс. Поки результатів не було, батьки вирішили ще раз поїхати до однієї із Світланиних подруг.
– Ми їхали попри бригаду і я повернула голову в той бік, де колись була ферма, а тепер там залишилися лише руїни, – розповідає мати. – Дивлюся – на горбі два дерева і на одному із них – Світлана. «Колю, зупинися, онде наша Світланка на дереві сидить», – кажу до чоловіка. А тоді дивлюся – її шия обмотана червоним шарфом, і як закричу: «Колю, вона не сидить, вона висить!..» Ми швидко поїхали туди, а там вже зібралися правоохоронці. Я просила, щоб її зняли, врятували… Від болю волосся на собі рвала… Але нас до неї не підпустили…
Поховали Світлану 17 лютого у рідному селі. Що могло спонукати молоду дівчину до такого вчинку, – наразі невідомо. Висновків судмедекспертизи ще немає.
– Правоохоронці схиляються до версії про самогубство, – витирає сльози згорьована мати, – бо начебто Світлана боялася, що ми сваритимемо, якщо вона пізно повернеться додому. Але хіба батьки своїй дитині вороги?! Нам тепер серце крається… Ми не віримо, що вона могла сама таке зробити. Як могла вилізти на таке високе дерево серед ночі і не порвати колготок, не обдерти рук? Між землею та її ногами було близько метра відстані. Як сама все продумала? Чому? Запитань багато, а відповідей нема… Перед тим Світланка і в п’ятницю, і в суботу була на дискотеці і поверталася, коли ще першої не було, а в неділю пішла… назавжди. Я куди не гляну, вона скрізь – то її сумка, то взуття, то пальтечко… Не сплю ночами, прошу Світланку приснитися і розповісти, що сталося тієї жахливої ночі. Але чомусь наш Ангелик поки що не приходить… Приснилася лише одній людині, що ходила по кімнаті і шукала шапку. Вона у нас завжди взимку носила шапку, а того вечора, коли йшла на дискотеку, забула її у подруги. Після похорону я забрала ту шапку і віднесла на могилку, щоб вона її більше не шукала…
