«У вас дуже гарна країна, добрі та щирі люди», – каже 55-річний ірландець Колум Келлі, який у 2014-ому році одружився з тернополянкою Ольгою Лесик, а цього року на різдвяні свята вперше приїхав до України, щоб познайомитися з рідними своєї дружини. Для Ольги ця поїздка також мала велике значення, адже вона не була вдома близько десяти років, відтоді, як у 2006-ому вирішила кардинально змінити своє життя і вирушити шукати щастя в саме серце Ірландії – Дублін. Торік в одному з номерів «НОВОЇ…» ми писали про історію знайомства Ольги та Колума.
Тоді ми спілкувалися з ними по скайпу, а тепер зустрілися особисто, й Колум розповів, як святкують Різдво та Новий рік в Ірладнії, а також про враження від України й Тернополя.
– Очевидно, зустріч з рідними Ольги була хвилюючою. Ви якось готувалися?
– Ні, я знав, що їду до людей, які вже стали мені близькими і яких встиг полюбити всім серцем, тому хотів лише швидше з ними побачитися. Ми часто спілкуємося з Олиними батьками, сестрою та племінницями по скайпу, але це все одно на відстані, а тут випала можливість їх по-справжньому обійняти, провести з ними час, та ще й на Різдво. Я знав, що мені будуть раді, тому з нетерпінням чекав зустрічі.
– Як видно з розмови, ви знаєте багато українських слів. Вчити українську було вашим бажанням чи примхою дружини?
– Сам захотів. Мені цікаво, бо хочу вільно спілкуватися з Олиними рідними і хочу, щоб вони мене розуміли. Навіть узяв собі за кредо: «Новий день – нове слово». Я завів спеціальний зошит, куди записую нові українські слова, а ввечері, коли приходжу з роботи, сідаю за навчання. Ми з дружиною жартуємо, що робимо взаємовигідну справу, бо я її навчаю англійської, а вона мене – української.
– Чи подобається вам українська мова?
– Українська мова милозвучна, але досить важка для вивчення. Поки я в Тернополі, то слухаю людей і чую, що вони говорять по-різному: хтось уживає російські слова, хтось – діалекти і через це мені поки що складно розуміти навіть ті фрази, що вивчив.
– Яким було ваше перше враження від України?
– Ми прилетіли до Києва 31 грудня о шостій вечора, вийшли з аеропорту, а навколо – все біло від снігу. У нашій країні майже не буває снігу, переважно дощі. І я дивлюся – така краса, що не міг стриматися й вигукнув: «Це неймовірно! Я не можу повірити!»
– Ви не боялися їхати до України через події на Сході?
– Не боявся, бо знаю, що бойові дії на Донеччині та Луганщині, а ми їхали в Західну Україну. Я стежу за ситуацією у вашій країні і знаю, що у вас проблеми з владою, люди біднішають і просто змушені виживати у нестерпних умовах. У Тернополі ми з дружиною ходили до поліклініки на обстеження, і поки сиділи в черзі до лікаря, я чув, що між собою говорили люди. Вони незадоволені владою, розчаровані. Я можу їх зрозуміти, бо те, що робить президент Порошенко, – це гра на публіку. Йому потрібно менше говорити, а більше робити. Спостерігаючи за людьми, я зробив висновок: вони нещасливі, і те, що багато українців виїжджають за кордон, зокрема й до Ірландії, це також не від доброго життя.
– До Тернополя ви приїхали в новорічну ніч і Новий рік зустріли безпосередньо в машині…
– Нас з аеропорту забирав Олин швагро Дмитро. Ми не встигли вчасно дістатися додому, тому Новий рік застав нас у дорозі. Ми зупинилися в Дубно Рівненської області, вийшли з машини, відкоркували пляшку віскі, привітали одне одного, подивилися на зоряне небо, вдихнули морозного повітря і поїхали далі. Було незвично. Це вперше в моєму житті така пригода.
– А як святкують Новий рік в Ірландії?
– Раніше в нас не святкували Нового року. Ірландці надають більшого значення Різдву, яке в нас святкують 25 грудня. Новий рік відзначає переважно молодь. Ця традиція з’явилася буквально в останніх кілька років, її до нас привезли емігранти. Тепер у Дубліні також влаштовують вечірки, в центрі міста ставлять велику ялинку, влаштовують концерти.
– На Святий вечір перед Різдвом ми готуємо 12 страв, вся родина збирається за одним столом, молиться… Чи є у вас щось схоже?
– Ні, у нас такого немає. 25 грудня у нас Різдво, а 26-го ми святкуємо День св. Стівена. За традицією в цей день не можна їсти м’яса. Ми, як правило, проводимо його спокійно, з сім’єю або з близькими друзями. Дехто йде до церкви, щоб згадати життя св. Стівена, дехто відвідує театр, щоб подивитися пантоміми. У деяких містах діти ходять від хати до хати з маленькою пташкою у клітці – кропив’яником – символом Дня св. Стівена. Вони співають або виконують традиційні танці. Багато хто в такий спосіб збирає гроші для громадських чи шкільних проектів або на благодійність.
– Тепер у вашій сім’ї святкуватимуть два Різдва – ваше і наше. До того ж цього року у вас була нагода познайомитися з нашими традиціями, почути колядки, скуштувати куті, різних українських наїдків…
– Так, це правда, але не можу сказати, що не радий цьому. Ваші традиції дещо відрізняються від наших, мені подобається, що українці дуже дружні, що на свята збирається вся родина разом, що всі ходять одні до одних у гості. Ви можете гостей приймати хоч весь день. Усі привітні, радісні, по-справжньому відчувають тепло і родинний затишок. У Дубліні такого немає. У нас родина збирається в маленькому колі, переважно діти та внуки приїжджають до батьків на різдвяну вечерю, спілкуються і їдуть додому. Ви готуєте дуже багато їжі, напоїв, від такого розмаїття аж очі розбігаються. Чесно кажучи, я думав, що мій шлунок не витримає і лусне (усміхається – авт.). У нас із цим значно простіше. На вечерю готуємо індичку, печемо картоплю, робимо якийсь салат, а на десерт – сирник. Мені також дуже сподобалося, що у вас «жива» колядка, хлопчики-колядники заходять до кожної хати з різдвяною зіркою, щоб принести радісну звістку. І всі такі щирі… Видно, що у вас традиція колядувати передається з покоління в покоління. Всі люди вітають одне одного з народженням Христа. У нас ця традиція втрачена, діти колядують не на Різдво, а на Хеловін, і їм за це дають солодощі. Від святкування Різдва в Тернополі я отримав велике задоволення і навіть зняв на відео, як діти колядують, щоб показати своїм рідним в Ірландії.
