Останнім часом усе частіше можна побачити людей у вишиванках — їх одягають у дні релігійних і національних свят, на наукові конференції та громадські зібрання. Певне, сучасні українці інтуїтивно відчувають, що їм бракує таємних символів, які гармонізують життя.
Адже у нашій вишивці закодовано генетичний код українця, який є нашим найсильнішим оберегом.
Про Наталю Гуль, умілицю декоративно-ужиткового мистецтва, я почула від своїх знайомих. Вони були у шаленому захваті від її вишитих робіт та тієї майстерності, з якою жінка створює свої картини, ікони, вишиті сорочки та сумочки. Тож сьогодні хочемо познайомити з цією талановитою майстринею, пише «Народне слово».
– Як Ви захопилися вишивкою?
– Вишивкою займатися не планувала. Спочатку була дитяча мрія навчитися малювати гарно, як батько. В сім’ї вишивала мама. Пам’ятаю, як вона мені купила подарункове видання «Художня вишивка» з великими кольоровими сторінками. Цю книжку я зберігаю і досі. Гортаючи її сторінки, з захопленням вдивлялася у чудові малюнки, де перед моїми очима змінювали один одного пейзажі та розквітали диво-квіти. Я не могла повірити, що усю цю красу можна зробити власними руками. А ще запам’яталися мені бабусині килими, бо вони виконані в унікальній техніці: на чорному тлі виткані квіткові орнаменти. Досі пам’ятаю ці пишні та соковиті піони та хризантеми.
– Яким чином Ви почали втілювати свою мрію у життя?
– Щоб навчитись малювати, відвідувала гурток в будинку школяра. Та з гуртком не склалося, бо образилася на вчителя за те, що він не оцінив мого творчого підходу (сміється – авт.) та розірвав намальований мною малюнок. Я ще довго не могла збагнути, чому на уроці з графічного малюнка йому не сподобався мій глечик, розмальований різнокольоровими квітами. Дитинство змінила юність, яка диктувала свої вподобання та захоплення спортом, після закінчення школи був інститут, незабутні студентські роки, заміжжя, і лише під час вагітності знайшла час і згадала про свою дитячу сокровенну мрію.
– Ви пам’ятаєте свою першу вишивку? Що це було?
– Не лише пам’ятаю, а й досі зберігаю! Це була картинка кошичка з яблуками, на ній я вчилася вишивати. Хоча так її і не завершила. Своїм захопленням вишивкою завдячую своїй подрузі Оксані Михаць. Першу велику картину вишила за її порадами. Усвідомлення того, що я змогла власними руками створити таку красу, надихнуло та окрилило до створення подальших робіт. Ось так непомітно для мене самої дитяча мрія почала втілюватися у життя. Тепер я вже можу впевнено сказати, що вмію малювати, правда, малюю не пензликом на папері, а голкою та ниткою на полотні.
– Пані, Наталю, в яких техніках вишивки Ви працюєте? Які рукотвори є у вашій колекції? Над чим працюєте зараз?
–Вишиваю хрестиком на канві Аїда на домотканому та на гобеленному полотні. У моїй домашній колекції є картини, рушники, сорочки, сумки, а також дзеркальце з вишивкою. Щоб був повний комплект, мрію ще вишити до пари туфлі, вже й майстра з пошиву такї забаганки знайшла. Переконана, що кожна панянка повинна мати в своєму гардеробі не лише вишиту сорочку, але й вишиті туфлі. Мрію освоїти нові техніки вишивки, мережки, декоративних швів.
– Що найбільше любите вишивати? Чи підтримують Вас у цьому захопленні ваші рідні?
– Увесь вільний час я присвячую вишивці. Дуже мені подобалося вишивати пейзажі та казкові сюжети. Та насамперед одягнула себе та усю свою сім’ю – чоловіка Володимира та синів Тараса з Андрієм у вишиванки. Родина мене підтримує, адже розуміє, що вишивка стала невід’ємною частиною мого життя, моїм покликанням. Як тільки починала вишивати, то чоловік вважав, що це заняття мені швидко надокучить, а тепер дивується, що вишивка так мене захопила. Та найбільше я люблю вишивати ікони. Побачивши дизайнерські роботи образів болгарської вишивальниці Стоянки Іванової, виконані в техніці гобелену, надзвичайно захопилась і освоїла цю техніку.
– Чим гобеленна вишивка відрізняється від звичайної вишивки хрестиком?
Вишивка на гобеленному полотні відрізняється від вишивки хрестиком. Для цього потрібне спеціальне полотно і сама вишивка здійснюється в один накид. Та найбільше мене вразило те, що роботи виходять як намальовані, що навіть з близька не помітно, що це вишиття, а не фарба. Тепер вже мої знайомі, дивлячись на вишиті мною картини перепитують, чи це часом не намальовано, а коли кажу, що це вишивка, ще довго потім приглядаються й дивуються, як мені таке вдається. На разі вишила та оформила два образи Святого Миколая та Ісуса Вседержителя. Мрію ще вишити до них пару. До Миколая – образ Богородиці Вифлиємської. Це єдина ікона на якій Божа Мати посміхається, оригінал цієї ікони знаходиться в Ізраїлі в храмі Різдва Богородиці. До Ісуса Вседержителя – ікону Казанської Богородиці.
– Коли Ви почали вишивати образи?
–Чекаючи на народження другого сина, вишила свою першу ікону «В руках Господа». На іконі зображений Ісус Христос, який тримає на руках дитину, зверху над ними, ніби обіймаючи, з розпростертими крилами парить в небі голуб. Робота виконана у сіро-біло-блакитних тонах.
–Вишиття ікон та образів, напевно потребує багато сил та часу?
–Вишиваючи ікону, відчуваю надзвичайне натхнення та підтримку, здається, ніби ще інша рука допомагає і додає сили. Буває так, що за цілий день так втомишся, що падаєш із ніг, але ввечері кортить бодай кілька хрестиків вишити, і звідкілясь беруться сили. На створенням однієї ікони працюю по півроку, настільки вишивка сакральних речей потребує скрупульозності, майстерності і безперечно певного душевного стану, умиротворення та благодаті. Я собі постановила, що поки не скінчиться війна в Україні, нічого, окрім образів, не вишиватиму..
–Ви вже більше 10 років займаєтесь вишивкою. На яких виставках експонувалися ваші роботи?
–Зі своїми вишиттям неодноразово брала участь у різноманітних виставках, спочатку на роботі(працюю у Збаразькому районному центрі зайнятості). Брала участь у виставці, присвяченій 20-літтю створення організації, яка відбувалася у Тернополі, де зайняла І місце. Також експонувала свої роботи у Збаражі у Замковому палаці у виставці «Я українець», з нагоди 200 річниці від дня народження Т.Г. Шевченка(09.03.2014р). Також брала участь у Першому всеукраїнському фестивалі національно-патріотичного мистецтва «Козацька слава – 2015» (03.05.2015 р).
