Кандидат до обласної ради від Радикальної партії Олега Ляшка по 19 округу Збаразького району Богдан Яциковський – політик нового покоління, прогресивний та ініціативний, який має власне реальне розуміння конструкції забезпеченої України. Про це – наша з ним розмова.
– Богдане, у вашому гаслі є слова «задушити корупцію…» Чи не надто жорстко?
– Головний внутрішній ворог України – корупція. Ця хвороба вразила усі рівні влади, починаючи із найнижчих сільських рад і завершуючи високими можновладцями. Вимагання хабарів, так званих відкатів, привласнення державних коштів вкорінилося у нас ще від часів проголошення Незалежності. Усі спроби хоч якось її зупинити були невладними. Я переконаний, що саме після Революції гідності та війни українці свідомі того, щоб побороти ту чуму. Ми вже не ті! Але корупцію не можна подолати миттєво, галасливими обіцянками. Потрібно знищувати її поступово, крок за кроком. Я ці кроки знаю. І перший з них ми зробимо вже на цих місцевих виборах. Викорінення корупційних схем та притягнення до відповідальності їх учасників – обов’язок кожного, на кого люди покладатимуть надію. Ми, Радикальна партія, маємо чітку позицію: докорінно змінити корупційну та неефективну «радянську» систему влади. Ось подивіться: у нас на двох робітників – три чиновники, а на кожну дію підприємця – десятки довідок та погоджень. Цей зашморг душить Україну. А війна примушує діяти радикально та жорстко! Терпіння людей не безмежне!
– Маєте добру команду?
– До виборів уже фінішна пряма, і я все більше переконуюсь, що правильно обрав тих, з ким іду на ці вибори. Ми дуже відповідально поставились до формування команди, і я за кожну людину відповідаю. Ви бачите, яке ставлення зараз до тих людей, які мають власну думку, зокрема до лідера нашої партії Олега Ляшка. Як тільки ми заявили, що ідемо в опозицію, розпочались фабрикування та відкриття кримінальних справ, тиск на народних депутатів, на рядових членів партії. І виникає питання: «А що змінилось? За що гинули люди?» Таке враження, якщо ти маєш свою позицію, якщо ти ідеш до людей і говориш правду, то не маєш права на те, щоб бути представленим в органах влади. Але, повірте, правду не зупинити, ми з вами сильні як ніколи. Я впевнений, що ми йдемо у владу для того, щоб виправдати довіру громадян та навести порядок в районі, області, країні.
– Ви тривалий час працювали з Віктором Пинзеником. Що перейняли у нього?
– Віктор Михайлович для мене – авторитет, і я намагаюся максимально у нього вчитись. Зокрема, мене захоплює його манера ділового спілкування. Якось він виступав перед випускниками факультету банківського бізнесу, при цьому не вживав складних професійних термінів. Мене це здивувало. У відповідь почув: «Річ не в тому, хто скільки знає спеціальних термінів, головне роз’яснити тему таким чином, аби вона була зрозумілою для кожної конкретної аудиторії». І я не раз переконувався у правильності слів наставника: говорити навіть про гіперінтелектуальні речі можна простими словами, а знання термінів – не показник сильного розуму. І ще – за словами обов’язково мають бути конкретні справи.
– Наприклад?
– До прикладу, була ситуація у селі Капустинці, де відомий в області фермер нібито добився в районної влади права на оренду пасовища і значної площі місцевого кладовища. І вже взявся переорювати кладовище. Людям не вдалося відвоювати землю, тож вони звернулись до тих, у кому впевнені – до Радикальної партії. Ми з командою змогли виправдати довіру селян і залишити цілісним святе місце. А нещодавно до мене звернулись люди із села Максимівка, де в криницях зникла вода. Я без вагань вирішив допомогти людям, які нам довіряють. У селі вже зробили відповідні меліоративні роботи. Така довіра людей результат того, що я завжди чиню так, аби потім не було соромно глянути їм в очі.
– Які економічні проблеми у Вашому рідному Збаразькому районі?
– У нас 30-33 тисячі гектарів земель, які орендуються. Навколо них потрібно створювати обєкти переробної галузі. Потрібно, і це реально, залучити інвестиції та створювати інфраструктуру. У нас стоїть Зарубинецький спиртовий завод, хоча спроби реанімувати його є. «Калганоф», який давав 30% до ВВП району, зупинився, бо влада нічого не робила, щоб йому допомогти, а це десятки робочих місць та відрахування у місцевий бюджет.
– Нинішня, а тепер, з упевненістю можна сказати – вчорашня, районна влада нехтувала проблеми села?
– Оскільки дитинство я провів у селі Киданці, то мене дуже хвилює стан села та рівень життя сільських жителів. Політики перед виборами б’ють себе у груди, що допоможуть селянам, а в результаті навіть синця на тих грудях не залишається від ударів, а їх обіцянки зникають, як бульбашки на воді. Я собі такого не дозволяю і слів на вітер не кидаю.
Селяни – золотий фонд нашої країни, а тому головним своїм завданням ставлю збагачення села. Я хочу, щоб ставки були у власності селян, щоб виплати за оренду землі стали вищими, ціна на молоко зросла, адже зараз вони в середньому по 2,5 грн за літр, і головне – щоб влада звергнула увагу на село та зрозуміла, що перемогти ворога ми можемо лише на внутрішньому ресурсі. Малі підприємці – універсальні та мобільні, і вони дають можливість впроваджувати інновації, бо не вимагають підтримки у держави, а працюють самі на себе.
– Ви свого часу працювали у Збаражі, тому добре знаєте проблеми району. Скажіть, як справи у сфері культури?
– Та починати треба з найелементарнішого. Потрібно придбати звукопідсилюючу апаратуру, музичні інструменти (вони суттєво подорожчали, якщо порівняти із 2013 роком, то ціни зросли у п’ять разів). Необхідно придбати нові костюми для творчих колективів (у районі їх 28), нову літературу для бібліотек. Загалом усі будинки культури потребують капітальних ремонтів та поліпшення системи опалення. Люди у селах своїми силами намагаються дещо ремонтувати, але на усе не вистачає коштів. Обов’язково потрібно придбати театральні крісла. Також знаю, що потрібно придбати «одяг» для сцени: куліси, завіси, падуги. Проблема ще у тому, що не всі отримують повний посадовий оклад: люди мають по 0,5, 0,75 ставки, достойного забезпечення немає. Я хочу внести зміни у цю сферу.
– Ще одна, далеко недосконала галузь – медицина
– Медична галузь – найважливіша і потребує поліпшень уже давно. Ситуація у лікарнях скрутна усюди, особливо в глибинці. Що стосується Збаразького району, то тут понад 70% завідувачів відділень райлікарні – пенсіонери, всі заступники головного лікаря – також, занедбана робота з кадровим резервом. Уже два роки не можуть призначити головного лікаря райлікарні. До роботи в сільських медичних закладах потрібно залучати молоде покоління, щоб воно набувало досвіду і змогло гідно змінити своїх попередників.
Індексацію на зарплату медичним працівникам не виплачують (на це потрібно 8,65 млн грн), фінансування медицини здійснюється за залишковим принципом з районного бюджету. Майже в усіх лікарнях району застаріле обладнання, особливо рентген-апарати, бракує санітарного транспорту.
Мене дуже турбує ситуація в Максимівській дільничній лікарні. Вона виконує функції не лікувального, а, по суті, соціального закладу. Тут 70% пацієнтів потребують не медичної допомоги, а стороннього догляду.
Тетяна Федчук
