Селище міського типу Теребовлянського району Тернопільської області Микулинці, що розкинулось на берегах річки Серет, є чи не найдавнішим на Тернопіллі та одним із найстарших на заході України. Історики не зійшлися в одній думці про те, звідки походить назва Микулинці: чи то від імені князя та воєводи Василька Микули (засновника селища), чи то від старого храму святого Миколая (який тут збудували монахи)… Вперше письмово селище згадується яко Микулин у 1096 р. у “Повчаннях” Володимира Мономаха, а вже у Лаврентіївському літописі під назвою “город Микулинь” згадується тричі (є згадка і під 1444 р.).
Наприкінці ХІІ ст. Микулин був досить значним населеним пунктом, також через нього пролягав торговий шлях з Галича до Києва. Тоді селище вже було досить добре захищене твердинею від нападів зовнішніх ворогів. З 1387 р. місто відійшло до Польщі і стало називатися Микулинці. Протягом кінця XV ст. – початку XVI ст. на місто часто нападали татари. У зв’язку з цим за наказом графині А. Йорданової (власниця міста) тут було змуровано у 1550 р. замок-фортецю. І вже у 1595 р. Микулинцям було надано магдебурзьке право та право проведення 3-х щорічних ярмарків та щотижневих торгів (ця грамота загубилась, тому це було знову підтверджено 1758 р. польським королем Августом ІІІ). Господарі замку дуже часто змінювалися — Синявські, Зборовські, Конецпольські (з 1637 р.), Мнішеки, Любарські, Потоцькі (з другої пол. XVII ст.), Конопки (з 1792 р.). Не оминула Микулинці і національно-визвольна війна під проводом Б. Хмельницького (тоді фортеця зазнала руйнувань). З 1672 р. селище та його жителі були у складному становищі під владою Туреччини. Згодом, у 1772 р. Микулинці відійшли до Австрії: дещо полегшало жителям міста (українською мовою відправляють Літургії, працювали ткацький, кравецько-кушнірський, шевсько-грабарський, гончарний та різницький цехи)… Своє значення оборонного пункту твердиня втратила на поч. XIX ст.: власник містечка барон Ян Конопка відкрив у замкових мурах сукновальню, а на місці виходів на поверхню сірчаних джерел поблизу Микулинців збудував водолікарню лікарню з пансіонатом, де лікувалася знатна шляхта (однак це тривало недовго). Наприкінці XIX ст. у Микулинцях діяли паровий млин, броварня, винокурня, цегельня, млини, ткацька фабрика…
Місто пережило значну пожежу (липень 1902 р.), у якій згоріла велика кількість будівель. Не оминули Микулинці і страшні події світових війн. У період першої світової війни населення сильно голодувало. У воєнні роки влада у місті декілька разів змінювалась, а з вересня 1920 р. знову панувала польська влада. Тоді ж місто увійшло до складу Тернопільського повіту. На 1930 р. у Микулинцях працювали заводи з виробництва спирту та пива, оцтова фабрика, цегельня, водяні млини. Була розвинута й медицина – приймав приватний лікар та акушерки, діяла аптека. У 1939 р. Микулинці зайняли радянські війська. За рік було створено Микулинецький район (з 1962 р. містечко переходить до Теребовлянського району) та надано Микулинцям статус селища міського типу. Три роки під час другої світової війни містечко було окуповане німецько-фашистськими військами. У повоєнні роки відновилося життя міста в усіх його сферах. Нині Микулинці належать до списку історичних населених місць України.
До уваги туристів у Микулинцях пам’ятки архітектури та природи: мальовничі руїни замку (XVI ст.), палац графів Реїв (споруджений наприкінці XVIII ст. на кошти Потоцьких, перебудований у XIX ст. у стилі ампір магнатом Яном Конопкою, зараз тут – лікарня),Троїцький костел (1779 р., справжня архітектурна перлина у стилі бароко, під костелом є підземна церква), церква Святої Трійці (1902 р., кам’яна), “фігура” захисникові від пожеж святому Флоріану (1797 р.), давній парк навколо палацу (де росте багато давніх дерев, зокрема три ясени віком понад 200 років), Микулинецькі буки поблизу селища (ботанічна пам’ятка природи місцевого значення). Варто відвідати старий польський цвинтар біля костелу, з великою кількістю непогано збережених надгробків.
Для туристів, охочих відвідати Микулинці, ресторани та кафе (Дружба, Ольвія…) міста запропонують смачні страви української кухні. Ну, і звісно, як же не побувати на Микулинецькій пивоварні “Бровар” та не відвідати справжнього живого пива? 😉
Допитливим туристам пропонуються також екскурсії селами Теребовлянського району, аби побачити замки в Янові та Буданові (руїни),святиню греко-католиків у Зарваниці, оборонний монастир у Підгорі, палац та храми в Струсові — тут справді є на що подивитись!
Текст, фото – drymba.net
