«Я все це робила у своїй квартирі. Чесно кажучи, було непросто, бо місця бракувало, навіть повернутися ніде. У вітальні я застеляла чистими простирадлами стіл, диван, підлогу і в ряди складала таці з пляцками та печивом», — пригадує тернополянка Ярослава Адамчук.
Понад 30 років вона пропрацювала весільною пекаркою. Освіти кондитера не мала, та її солодощі виходили бездоганними. До Ярослави записувалися в чергу за пів року наперед. За її плечима — понад 800 весіль. Важко уявити, скільком людям вона подарувала солодкі спогади. пише газета Свобода.
Професія, яка почала занепадати
«Я всі рецепти знаю напам’ять, навіть у зошит не заглядаю. Збирала їх звідусіль. Буває, запросять на весілля, а я одразу придивлюся до солодкого. Якщо щось сподобалося, то вже наступного дня починаю пекти. Часом рецепт переробляю на свій лад. Інколи трапляється, що пляцок смачний, але ріжеться незручно, тоді замінюю іншим коржем. Так у мене назбиралося тридцять фірмових рецептів. Усі їх переписала в зошит для сина. Хай буде йому у спадок, хоч не знаю, чи згодяться».
Робочий день пані Ярослави починався рано. У звичайний час — о восьмій ранку, у сезон весіль — о п’ятій. Завершувався пізно ввечері.
«Тепер моя професія занепадає. Рідко хто робить весілля навіть на сто гостей, а колись було і сто п’ятдесят, і триста. Часи зовсім інші. Та й пляцки вже мало хто пече. Раніше більшість людей мали господарства в селах, продукти були свої, якісні. А тепер купи все у крамниці… Я ж завжди була принципова: якщо вже печу, то лише з добрих продуктів. Бувало, йшла на ринок із замовником, пробувала сметану, щоб крем не зіпсувався. Бо люблю робити на совість».
Перші кроки у світ весільної випічки
Своє перше весілля Ярослава пам’ятає й нині. Тоді вона пекла для сестри.
«Переживала, бо досвіду було мало. Але в мене завжди виходило. Коли гості почали нахвалювати печиво і пляцки, зрозуміла, що це моє», – ділиться спогадами жінка.
Спочатку вона пекла для рідних, щоб «набити руку». Потім почали надходити перші замовлення.
«Я завжди все розраховувала чітко: скільки продуктів, скільки випічки треба на кльоші,і на подарунок для гостей. До справи долучився і мій чоловік. Через інвалідність йому було важко на попередній роботі. Швидко опанував мою справу. Інколи й сам напікав цілий ящик горішків. Пам’ятаю, їхала пекти на весілля аж у Вінниччину, навіть свою тачалкубрала, без неї ніяк, це мій основний інструмент! А вдома чоловік із подружкою пекли на інше весілля. Я давала інструкції телефоном і хвилювалася, але вони впоралися».
Випічка за подвійним тарифом
Ярослава намагалася брати не більше одного весілля на тиждень, але життя вносило свої корективи.
«Одного разу прийшла жінка й сказала: “Якщо ви мені не допоможете, я в психлікарню потраплю”. Я погодилася. Пекла ночами, проте все встигла. Вона розплатилася й подарувала рожевий махровий халат. А бувало й інакше: якось пекла для першого секретаря ЦК КПРС у Ланівцях — на триста гостей. Іншого разу великий начальник запропонував подвійний тариф і ще мікрохвильову піч у подарунок, аби я погодилася взяти його замовлення. Слова дотримав», — розповідає.
Один згорів, другий впав, а третій — прилип
На початку «солодкої» кар’єри Ярослава працювала в міському кафе. Там одна колега вправно прикрашала торти трояндами, але вчити нікого не хотіла.
«Було прикро. А через десять років зустрілися на вулиці. Вона питає: “Що ти тепер робиш?” А я сміюся: “Та вже трохи далі пішла. Бо ти досі там працюєш, а мене всі знають — я весілля печу”», — каже Ярослава Адамчук.
Мрія навчитися прикрашати торти квітами здійснилася згодом: у Будинку побуту відкрили курси кондитерів. Ярослава одразу записалася і двічі на тиждень по годині вчилася робити прикраси для тортів.
Згодом вона охоче ділилася досвідом із тими, хто просив.
«Якщо хтось хоче, завжди розповім рецепт, покажу, як правильно спекти. Кулінарні секрети — моя улюблена тема.
Був і кумедний випадок: прийшла якось одна вчителька й каже: “Я трохи вам допомагатиму”. А я тоді пекла “Спартак”, там багато тоненьких коржів. Кажу до неї, щоб стежила за духовкою, аби не згоріли коржі. Але не склалося: один згорів, другий упав, третій прилип. Тоді дала їй тісто розкачати але й там в неї не виходило: то коржі надто грубі, то надто тонко. А корж має бути, як аркуш зошита. Просто не кожен до цього надається», — сміється Ярослава.
Смакота, яку важко забути
Вона встає з дивана: «Дівчата, я зроблю вам кави й пригощу пляцком, щоб не тільки слухали, а й куштували».
Розливає ароматний напій, сама від кави відмовляється, каже, що потім не засне. На стіл ставить тарілку з випічкою, в одному пляцку кілька поєднань: і шоколадні паляниці, перекладені кількома шарами: тут і мак, і вишні, і яблука, і ніжна масляна основа з зефіру. Справжній кулінарний витвір, який тане в роті.
Хоча останні роки Ярослава не бере замовлень на весілля, зізнається, що вік уже не той, але у її домі щотижня є свіжа випічка. Вона не вміє пекти «потроху», тож солодощами пригощає і рідних, і сусідів.
«Про випічку можу говорити годинами», — усміхається пані Ярослава. Її очі світяться, і стає зрозуміло: це і є справжнє покликання.
Оксана Смільська
