«Він забрав життя сина та позбавив сенсу життя батьків. Ця втрата забрала у батьків щастя, натомість дала горе, забрала посмішку, а дала сльози, віру змінила на відчай». Ці емоційні слова – з тексту вироку Бучацького райсуду, яким визнано винним 30-річного жителя с. Стінки у смертельній аварії.
Нагадаю, дорожньо-транспортна пригода трапилася у с. Порохова у ніч на 9 жовтня 2017 року. Очевидці стверджують, що автомобіль-убивця «KIA MAGENTIS» рухався на шаленій швидкості центральною вулицею, де на узбіччі стояла компанія з місцевих хлопців. 19-річний юнак не встиг відскочити і потрапив під колеса автомобіля. Після удару п’яний кермувальник не зупинився. Далі машина врізалась у стовп. Водій, покинувши іномарку та пасажирів, які були у салоні, втік.
Юнак від отриманих травм помер…
Лише через 33 години винуватець з’явився у поліцію. Стверджував, що на час ДТП був тверезим. Однак експерти встановили, що на момент аварії водій був у важкому стані сп’яніння.
Розслідування та судовий процес тривали майже рік. Проте місцеві люди не втомлювалися приїжджати на судові засідання, засвідчуючи у такий спосіб співчуття родині загиблого (він був єдиним сином у сім’ї) та вимагаючи покари для винуватця. І ось у середині вересня Бучацький районний суд виніс свій вердикт: «Винен».
У судовій залі обвинувачений визнав вину в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди у повному обсязі, окрім перебування у стані алкогольного сп’яніння. Він каявся у скоєному, просив пробачення у потерпілого і його родини. Й очікував, що суд призначить покарання з іспитовим строком.
Чому він втікав з місця ДТП? На це на суді відповіла мати. Мовляв, син розповів їй, що був туман. На дорозі стояла група людей. Син, ризикуючи своїм життям, скерував автомобіль у стовп, щоб більше людей не загинуло. Він покинув місце пригоди, бо його там на шматки розірвали б. Її дитина горілку не п’є. Вони з сином живуть на її пенсію. Він у 2017 році не працював.
Це теж майже дослівне цитування тексту вироку.
Але матері заперечили інші свідки – ті, які бачили її сина п’яним на весіллі у сусідньому селі. Як він щось викрикував, невпевнено тримався на ногах, гасав селом на великій швидкості із гучно ввімкнутою музикою.
Не повірив у каяття винуватця батько загиблого юнака. На суді казав, що, навпаки, відчуває його єхидні погляди та насмішки. «Відкапався фізрозчином і хотів видати себе тверезим», – обурювався чоловік.
Суд теж не повірив у каяття, зазначивши, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінального правопорушення, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому кримінальному правопорушенні, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що, насамперед, має полягати в намаганні особи відшкодувати завдані кримінальним правопорушенням збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні кримінального правопорушення має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. В ході судового розгляду ознак щирого каяття не встановлено.
У справі було заявлено цивільний позов про відшкодування моральної шкоди на мільйон гривень. Суд частково його задовольнив – на 300 тисяч гривень. Власне, жодні гроші не здатні замінити батькам втрату єдиного сина…
Винуватцю смертельної аварії присудили не умовне, як він сподівався, а реальне позбавлення волі – сім років.
Ольга КУШНЕРИК, “Свобода”
