У гості до тернополянки Октябрини Іванівни Бриль я вирушила, щоб поглянути на маленьке диво — квітку вазона-столітника. Цей вид алое, як стверджують спеціалісти, у домашніх умовах цвіте дуже рідко, та й то лише ті рослини, яким більше десяти років.
Октябрина Іванівна не приховує: догляд за вазонами — її давнє хобі, проте «ексклюзивного» улюбленця нічим особливим не балувала. «Літо наш алое перебув на балконі. Попри те, що там щодня дуже сонячно й жарко, деколи я забувала його полити, — згадує жінка. — Бувало, прийду ввечері з дачі, дивлюся, а вазон вже й листя поскручував. Я швиденько наллю води — і відживав. Можливо, сильна спека і велика кількість вологи й стали стимулом до його цвітіння». Квітку в столітника Октябрина Іванівна помітила лише тоді, коли захотіла забрати вазон у квартиру від перших морозів. Глянула і не повірила своїм очам — рослина зацвіла жовтуватою квіткою.
Такий сюрприз потішив усіх домашніх і був надто неочікуваним, адже алое навіть добривами не «підгодовували». В Октябрини Іванівни є своя версія несподіваного цвітіння. «Я маю дуже легкі руки, могла би навіть гілляку посадити і вона б прийнялася». Я ж подумую, що це своєрідна винагорода жінці за допомогу іншим людям. Річ у тому, що цей алое — «нащадок» семилітнього вазона, який Октябрина Іванівна пороздавала людям на виготовлення ліків чи косметичних засобів. Собі ж залишила лише щепку, яка за два з половиною роки порадувала її ось такою красою.
Мар’яна БОБРІВЕЦЬ.
Фото авторки.
Обговорення