Обговорюється ситуація про розформування 67 окрема механізована бригада ЗСУ , яка була заснована на «бойовому кістяку» бійців Добровольчого українського корпусу (ДУК) «Правий сектор». Підтвердження цієї інформації я почув від бійців 67 бригади, перебуваючи на Куп’янському напрямку. Причини розформування різні. За деякою інформацією, перевірки та переведення військових у інші бригади почалися після втрати деяких позицій на напрямку Часового Яру. Зараз я не хочу оголошувати офіційні підстави для такого розформування.
Я зосередив би увагу на підходах, на яких формуються бойові частини Збройних Сил України. У 2014 році створилося багато добровольчих об’єднань та батальйонів. Вони насправді виконували стратегічні завдання, зупинивши наступ московитих у 2014 році. Потім, коли відбулося «затишшя», то частково відбулася «вольниця» у цих підрозділах, тому через це, на найвищому рівні було прийнято рішення про розформування таких добровольчих батальйонів і введення їх у склад Збройних Сил України.
Фактично, особняком стояв підрозділ «Азов», який розміщувався під Маріуполем і «ДУК – Правий сектор», який весь час хотіли влити у ЗСУ. Але до кінця реорганізувати «Правий сектор» так і не вдалося. Зрозуміло, що вольниця є важкою в управлінні військами. І намагання якимось чином структурувати, насправді, було логічним.
У цей час, командири бригад говорили, що якщо у кожному батальйоні буде 3-4 хлопців з бойовим духом, таким як у Правому секторі або Азов, то весь особовий склад буде ефективно виконувати бойові завдання. Мотивація і український дух у таких підрозділах був на найвищому рівні.
Після ймовірного розформування 67 бригади, залишається «особняком» тільки Третя штурмова бригада, яка, з однієї сторони є в структурі сил оборони, але з іншої сторони, має трошки люфту на самостійність. Це і рекрутингові агенції, які запрошують у підрозділи ЗСУ та інші інструменти заохочення.
Що показали ці батальйони і той же «ДУК – Правий сектор»?
Нам потрібно будувати не просто Збройні Сили, а Збройні Сили України, де буде панувати Український дух. Ці добровольчі формування показали, що вмотивовані воїни перетворюють статичну бригаду у достатньо серйозний бойовий організм. Ще раз наголошуємо на введенні у війська посаду політвиховника.
Під час комунікацій з багатьма Головнокомандувачами, я доносив свою думку про важливість політвиховників у ЗСУ та вмотивованість війська. На жаль, це сприймалося як політичний проєкт, і я чув від них, що ЗСУ поза політикою. Але вони так і не зрозуміли, що політвиховники – це не нав’язування інтересів якоїсь політичної партії, а це впровадження у Збройних Силах України державницької ідеології та українського духу. Для кожного батальйону потрібно як мінімум десять вмотивованих воїнів, які пройшли горнило добровольчих формувань і зорганізувати мотиваційну модель служіння.
Ті, хто зараз займаються у ЗСУ цим питанням, називаються офіцерами з морально-психологічного виховання, але відношення до впровадження державницької ідеології і мотивації у війську, не мають. Це фактично, офіцери – писарчуки, які заповнюють документи по СЗЧ, по порушенням, виписує догани тощо.
У Бойовому Братерстві України розроблені інструкції та методичні рекомендації впровадження державницької політики та ідеології у війська, тобто покрокова інструкція політвиховника. Це взято на основі діяльності ОУН – УПА. Але для того, щоб цей процес запустити, потрібна добра воля Головнокомандувача. Я про це говорив з Полтораком, Хомчаком і Залужним та іншими, але на жаль, відповідного рішення не прийнято.
Для того, щоб Збройні Сили стали по-справжньому українські, то необхідно, у тому числі, впроваджувати Інститут політвиховників у ЗСУ.
Павло Жебрівський.
