20 вересня 1929 р. – народився Іван СВІТЛИЧНИЙ – Український поет, літературознавець, мовознавець, літературний критик, перекладач, діяч українського руху опору 60-их, політв’язень.
Народився на Луганщині в сім’ї колгоспників. Разом з друзями підлітками намагався підірвати німецьку техніку, лишився без пальців на руках (1943). Закінчив факультет української літератури й мови Харківського університету й працював у словниковому відділі Інституту Мовознавства АН УРСР.
За критику русофільської політики – засуджений расєйско-совєцькою властью на 7 років позбавлення волі в таборах суворого режиму і 5 років заслання.
Термін відбував у таборах ВС-389/35, 36 Пермської області. Був одним із лідерів табірного руху опору. Брав участь у всіх колективних акціях протесту, тримав голодівки, відігравав провідну роль у написанні табірної хроніки й передачі її на волю. Був позбавлений інвалідності, карався в ПКТ і ШІЗО.
З тяжкою хворобою був етапований на заслання в с. Усть-Кан Горно-Алтайської обл.(1978). На засланні Світличний працював нічним сторожем, палітурником у бібліотеці. У нього стався інсульт, унаслідок чого він став інвалідом 1 групи (1981). Доглядала його дружина Леоніда, за станом здоров’я Івана звільнено (1983).
Повернувшись тяжко хворим, продовжувати колишню громадську діяльність він уже не зміг. Три останні роки не розмовляв і не рухався.
Член міжнародного ПЕН-клубу (1978), член Спілки письменників України (1990). Помер Світличний у Києві на Байковому цвинтарі (25.10.92).
Йому присуджено премію ім. В.Стуса (1989), посмертно премію ім. Т.Шевченка (1994).
Обговорення